Конституційне право України - Совгиря О.В. - 2. Поняття громадянства і належність до громадянства України

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в конкретній державі, а також ті обов'язки, які може покладати конкретна держава на людину, залежить від наявності в останньої громадянства цієї держави.

У сучасній науці конституційного права розрізняють три значення терміна "громадянство":

1) як одне з суверенних прав держави, що передбачає її можливість в односторонньому порядку регулювати відносини громадянства. Однак при реалізації цього права держава обмежена нормами міжнародного права та правами людини, перш за все правом людини на громадянство;

2) як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність конституційно-правових норм, що регулюють відносини між державою, з одного боку, і громадянами, іноземцями, особами без громадянства - з іншого;

3) як публічно-правовий стан індивіда1, що являє собою стійкий (постійний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законі. Громадянство у цьому розумінні виникло у Франції після Великої Французької революції.

У 1948 р. право па громадянство було визнано Загальною декларацією прав людини як одне з основних прав людини.

Громадянин перебуває під суверенітетом держави. Своєю чергою, держава може вимагати від громадянина виконання обов'язків, навіть якщо громадянин знаходиться за кордоном держави. Держава має захищати громадян як на своїй території, так і тоді, коли вони перебувають за її межами.

При визначенні поняття "громадянство" як публічно-правового стану індивіда слід наголошувати на тому, що це саме правовий, а не політико-правовий зв'язок людини із державою (як цей термін тлумачили в радянську добу), оскільки за радянських часів практика позбавлення громадянства і висилки "дисидентів" з країни часто обґрунтовувалася саме непідтриманням цими громадянами СРСР політики СРСР, що, виходячи із політичного характеру громадянства, вважалося підставою для застосування зазначених заходів2.

Заслуговує на увагу також така ознака громадянства, як його постійність (хоча ця ознака громадянства не міститься у визначенні, наведеному в Законі України "Про громадянство України"), оскільки не кожен правовий зв'язок особи з державою буде розглядатися як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем, який постійно проживає в Україні, та Українською державою буде також визначатися як правовий зв'язок, але цей правовий зв'язок є тимчасовим. Він припиняється після виїзду іноземця за межі держави, тоді як зв'язок між громадянином України та Українською державою має стійкий характер, виникає з моменту набуття особою українського громадянства і припиняється у зв'язку зі смертю особи або припиненням українського громадянства. Стійкість громадянства виявляється ще й у тому, що воно не припиняється і не змінюється у зв'язку із виїздом громадянина України за межі держави (така риса громадянства називається екстериторіальністю громадянства).

Термін "громадянство" притаманний державам з республіканською формою правління. У монархічних державах вживається термін "підданство", що на сьогодні рівнозначний поняттю громадянства. Більше того, такі держави з монархічною ((юрмою правління, як Іспанія, Бельгія, Нідерланди замінили термін "підданство" у поточному законодавстві на "громадянство".

Основні принципи громадянства, як правило, встановлюються у конституціях, а більш детальне їх регулювання здійснюється звичайними, органічними (Румунія, Іспанія) законами або законами, що вимагають для їх прийняття кваліфікованої більшості голосів (Угорщина - 2/3 від присутніх депутатів). Хоча є конституції, які взагалі не місять норми про громадянство (наприклад, Конституція Італії, Конституція Республіки Куба)2. У деяких країнах (Бельгія, Франція, Алжир) діють Кодекси фомадянства3.

Відповідно до ст. 4 Конституції України підстави для набуття припинення громадянства України визначаються законом. Таким законом є Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р., зі змінами. До 2001 р. в Україні діяв Закон України "Про громадянство України" в редакції 1991 р., а потім - у редакції 1997 р.

В Україні чинними є такі основні міжнародно-правові акти з питань громадянства:

o Гаазька конвенція з деяких питань, що стосуються колізій законодавства про громадянство 1930 р.;

o Загальна декларація прав людини 1948 р.

o Конвенція про статус апатридів 1954 р.

o Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.

o Конвенція про скорочення без громадянства 1961 р.

o Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р.

o Конвенція про скорочення випадків множинності громадянства 1963 р.

o Віденська конвенція про консульські відносини 1963 р.

o Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.

o Декларація про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, 1985 р.

o Європейська конвенція про громадянство 1997 р.

У державах з унітарною формою правління існує єдине громадянство, тоді як для багатьох федеративних держав характерна наявність подвійного громадянства - громадянства федерації і громадянства відповідного суб'єкта федерації (штату, провінції тощо). Це пояснюється тим, що суб'єкти федерації можуть мати своє законодавство, чим зумовлено необхідність визначення кола тих суб'єктів, на яких воно поширюється.

В Європейському Союзі діє громадянство Європейського Союзу, що поширюється на всіх громадян держав-членів ЄС. Однак це не скасовує пріоритет національного громадянства, а це означає, що в межах держави своєї громадянської належності особа розглядається як громадянин цієї держави; умовою ж реалізації прав, пов'язаних з європейським громадянством, є виїзд за межі своєї країни1.

Стаття 3 Закону України "Про громадянство України" окреслює коло осіб, які належать до громадянства України. При .цьому держава проводить своєрідну "інвентаризацію" свого населення, визначаючи, яка його частина є її громадянами. Хоча, говорячи про коло тих осіб, які є громадянами України, некоректно вживати термін "належність", оскільки при його використанні проглядається пріоритет держави над особою, що суперечить сучасному розумінню характеру відносин між людиною та державою та безпосередньо ст. З Конституції України.

Отже, до громадянства України належать:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України. Застосування цього так званого "нульового варіанта" дозволило, на думку дослідників, уникнути загострення суспільно-політичної ситуації, як це мало місце в деяких інших нових незалежних державах, де в законах про громадянство застосовувалися інші підходи (особливо в прибалтійських державах)1;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2 - з 13 листопада 1991 р., а у п. З - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" є:

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт,

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи па повернення в Україну.

3. Принципи громадянства України
4. Порядок набуття та припинення громадянства України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства
5. Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, закордонних українців та іммігрантів в Україні. Право притулку в Україні
Глава V. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
1. Поняття і види конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні
2. Міжнародні стандарти прав і свобод людини і громадянина та їх співвідношення з національним законодавством
3. Особисті права та свободи людини і громадянина в Україні
4. Політичні права і свободи громадян України
5. Соціальні, економічні та культурні права і свободи людини і громадянина в Україні
6. Конституційні обов'язки : людини і громадянина в Україні
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru