Конституційне право України - Совгиря О.В. - 1. Поняття, суть та форми безпосередньої демократії

1. Поняття, суть та форми безпосередньої демократії

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути безпосередньої (прямого народовладдя) та представницької демократії.

За радянських часів основною формою демократії вважалася представницька, яка була пов'язана з діяльністю системи рад народних депутатів. Сьогодні відбувається зміна пріоритетів реалізації народовладдя на користь безпосереднього здійснення народом належної йому державної влади (прямого народовладдя).

Основне конституційне регулювання прямого народовладдя міститься в окремому розділі III Конституції України, що має назву "Вибори. Референдум". Так, ст. 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. До останніх зазвичай відносять;

o дорадчі опитування громадян України (консультативний референдум); порядок їх проведення визначається ст. 46 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 03.07.1991 р. із змінами;

o опитування громадської думки (ст. 47 зазначеного Закону);

o загальні збори громадян (можливість їх проведення передбачено ст. 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. із змінами);

o місцеві ініціативи (можливість їх внесення передбачено ст. 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

o громадські слухання (можливість їх проведення передбачено ст. 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

o відкликання депутата місцевої ради (порядок відкликання передбачено розділом 5 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11.07.2002 р. із змінами).

Наукою конституційного права питання форм реалізації безпосередньої демократії розробляється досить давно, проте досі дослідники не дійшли згоди в тому, що все ж таки вважати формами безпосередньої демократії. На наш погляд, слушною є позиція Ю. А. Дмитрієва та В. В. Комарової, які переконані, що критерієм виділення форм безпосереднього народовладдя з-поміж інших форм участі громадян в управлінні державними справами є вираження у цих формах суверенітету народу. Отже, ні звернення громадян, ні діяльність громадських організацій не виражають суверенітету народу, не інституюють його безпосереднє державно-владне виявлення1. Це твердження є виправданим і стосовно зборів, мітингів, походів, демонстрацій, можливість проведення яких передбачена ст. 39 Конституції України, а також щодо опитування та анкетування з питань місцевого самоврядування, громадських експертиз, громадських робіт з благоустрою території населеного пункту та надання послуг соціально незахищеним громадянам, участі у масових акціях, самооподаткування тощо, які не є формами безпосередньої демократії, однак виступають формами участі громадян в управлінні державними справами.

Отже, безпосередня демократія (пряме народовладдя) - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі в установленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з питань, передбачених Конституцією України та законами України.

Форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) за своїми правовими наслідками можуть мати імперативний або консультативний характер. У першому випадку народне волевиявлення є юридично обов'язковим, а прийняте рішення - остаточним. Консультативні форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) мають допоміжний характер; вони дають можливість населенню висловити свою думку з того або іншого питання, а органам державної влади - приймати рішення з його урахуванням.

Як специфічна форма демократії, що поєднує елементи безпосередньої та представницької демократії, а також різноманітні громадські форми участі жителів територіальних громад у вирішенні місцевих справ публічного значення, розглядається діяльність органів самоорганізації населення, порядок створення та діяльності яких охарактеризовано у Главі XIII.