Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 6. Поняття, об'єкти, види, суб'єкти, форми криміналістичної діагностики

З початку 70-х років XX ст. як окрема криміналістична теорія формується криміналістична діагностика (В. О. Снєтков). Термін діагностика походить із грецької, зокрема diagnosis - розпізнавання, розрізнення, визначення. Етимологічне значення терміна (саме три значення) дозволяє більш точно усвідомити сенс діагностики як цілісного процесу, з розподілом на три стадії (або етапи).

Діагностика (dia - між, надалі, після, через; gnosis - знання) є особливим проміжним видом пізнання, що знаходиться між науковим знанням загальної, внутрішньої, закономірної сутності й виокремленням одиничного, зовнішнього, випадкового, конкретного явища. Діагностика складається після і на основі наукового дослідження й елементарного пізнання явища. Але вона не тільки використовує їх методи й дані, але і розробляє власні способи та методи отримання, перероблення, зберігання й передачі інформації (К.Є.Тарасов).

Криміналістична діагностика - це дослідження з метою розпізнавання, розрізнення, визначення властивостей, якостей, стану, відносин, взаємозв'язків просторового і часового характеру об'єктів, явищ для розв'язання завдань кримінального судочинства. Криміналістичну діагностику можна розглядати як мету (завдання), процес і метод дослідження зазначеного.

Поняттям криміналістичної діагностики охоплено розв'язання трьох груп завдань (за Ю. Г. Коруховим). Перша - визначення властивостей і стану об'єкта - спрямована на встановлення окремих якостей, властивостей, стану невідомого об'єкта, який залишив сліди-відображення, або наявного об'єкта. Отже, за слідами-відображеннями можна дійти висновку про особливості слідоутворюючого об'єкта (наприклад, професійні навички людини). Внаслідок діагностичних досліджень видається можливим установлення поточного і початкового стану об'єкта: придатності вогнепальної зброї до стрільби, початкового тексту документа тощо. Друга група - дослідження обставин дії, що уможливлює встановлення механізму злочинної події: способу дії, часу, кількості учасників тощо. Наприклад, із якої відстані здійснений постріл; що виконано раніше: підпис чи відбиток печатки. Третя група завдань - установлення причинового зв'язку між фактами - передбачає з'ясування наявності причинового зв'язку між дією (подією), що сталася, і результатами, які настали, визначення причини наслідків, установлення можливих результатів учиненої дії, можливості здійснення певних дій за визначених умов. Наприклад, установлюється, чи міг потерпілий завдати собі тілесних пошкоджень вогнепальною зброєю за тих обставин, про які він повідомляє, або про які повідомляє свідок.

Шляхом діагностичних досліджень можливо розв'язувати завдання, котрі не мають самостійного значення, що передує встановленню групової належності та ідентифікації. Отримані результати сприяють розшуку перевіркових об'єктів. Так, за слідами босих ніг, виявленими на місці події, діагностичним дослідженням установлюють особливості ходи, побудови ступні невідомої особи, що сприяє розшуку відповідного суб'єкта, який надалі підлягає ідентифікації.

Із застосуванням діагностичних досліджень також можна розв'язувати завдання, що мають самостійне значення, і в таких випадках передують установленню групової належності, або (частіше) ідентифікації, або ж чергуються з ними, чи здійснюються як самостійні. По-перше, це відбувається, якщо без розв'язання діагностичного завдання неможливі встановлення групової належності чи ідентифікація (зокрема, придатність сліду-відображення для ототожнення). По-друге, самостійне значення діагностичних завдань може бути зумовлене неможливістю встановлення групової належності та ідентифікації об'єкта з різних причин (обмежена інформативність сліду-відображення, суттєві зміни в стані ототожнюваного об'єкта, його відсутність і неможливість знайти). По-третє, як самостійні підлягають розв'язанню діагностичні завдання, якщо саме це необхідно для встановлення істини в кримінальних справах. Прикладами слугують: встановлення придатності пристрою для здійснення вибуху, місцеперебування потерпілого під час заподіяння йому тілесних ушкоджень, яким чином належало діяти конкретній особі у відповідній ситуації тощо.

Предметом криміналістичної діагностики є пізнання змін, що відбулися в результаті вчинення злочину, причин і умов цих змін на основі вибіркового вивчення властивостей і стану взаємодіючих об'єктів із метою визначення механізму злочинної події загалом або окремих його фрагментів.

Критики криміналістичної діагностики протиставляють її поняттю криміналістичного розпізнавання, акцентуючи увагу на тому, що розпізнавання належить до загальних, виключно важливих методів отримання знання про навколишній світ, і наголошуючи, що цей метод за сферами, діапазонами, значущістю результатів його реалізації посідає одне з провідних місць у ієрархії криміналістичних методів пізнання. До теоретичних засад криміналістичного розпізнавання відносять положення гносеології, теорії людської діяльності, загальної, соціальної та юридичної психології, фізіології, кримінально-правового вчення про злочин, криміналістичного вчення про поведінку злочинця і жертви злочину, сліди й ознаки злочину та інших галузей і напрямів наук юридичного і неюридичного спрямування, що відповідним чином адаптовані стосовно своєрідності цілей, об'єктів, засобів і умов розв'язання розпізнавальних завдань у кримінальному судочинстві (В. О. Образцов, O.A. Миронова).

Але, не вдаючись у зайві теоретизування, доцільно погодитись, що діагностику і розпізнавання слід розглядати як синоніми (С.В. Кузьмін), усі ж дискусії зводяться до "жонглювання" термінами і не стосуються змістового наповнення зазначених окремих криміналістичних теорій (Р. С. Бєлкін).

Об'єктами криміналістичної діагностики є будь-які матеріальні тіла (об'єкти ідентифікації та об'єкти, стосовно яких можливе лише встановлення групової належності), а також явища, які існували в момент події, що сталася в минулому. Об'єкти діагностики за аналогією до криміналістичної ідентифікації класифікують на діагностовані та діагностуючі. До перших належать об'єкти відомого і невідомого походження та явища, властивості, якості, стан, відносини, взаємозв'язки між якими потребують розпізнавання, розрізнення, визначення. Так, це може бути злочинець, який зник із місця події, зріст, особливості ходи якого визначають за доріжкою слідів взуття; обріз мисливської рушниці, щодо якого розглядається питання про придатність для стрільби, тощо. Діагностуючими визнають об'єкти, які відбивають ознаки, що характеризують відповідні властивості, якості, стан, відносини, взаємозв'язки інших об'єктів, явищ: матеріально-фіксовані відображення (найбільш поширені серед діагностуючих, наприклад, сліди-відображення, рукописний текст тощо), частки предметів, речовин (сипких, рідких, газоподібних), а також уявні образи, описи ознак.

У діагностичному процесі використовують також зразки (їх можна розглядати як різновид діагностуючих об'єктів), якими вважають довідкові матеріали (таблиці, атласи), які містять характеристики досліджуваних об'єктів, їх зображення, та колекції натуральних об'єктів (їх також застосовують для встановлення групової належності).

Ознаки, що характеризують властивості, якості, стан, відносини і взаємозв'язки досліджуваних об'єктів, явищ та використовуються для розв'язання діагностичних завдань, називають діагностичними. Нерідко їх використовують сукупно з іншими для ототожнення, встановлення групової належності об'єкта.

Залежно від того, який об'єкт піддається дослідженню, розрізняють (аналогічно до встановлення групової належності) два види криміналістичної діагностики: 1) дослідження діагностованого об'єкта (будь-якого, вилученого з місця події, під час обшуку - наприклад, згадуваного в прикладі обріза мисливської рушниці, речовини); 2) дослідження діагностуючого об'єкта (будь-якого з-поміж зазначених вище). За природою діагностуючого об'єкта, зрештою, можна виділити чотири види (як і в процесі криміналістичної ідентифікації), хоча переважають діагностичні дослідження за матеріально-фіксованими відображеннями.

Суб'єкти криміналістичної діагностики - ті посадові особи, учасники кримінального процесу, які здійснюють криміналістичну ідентифікацію, встановлення групової належності. Криміналістична діагностика має дві форми: процесуальну і непроцесуальну.

Процес діагностичного дослідження складається із стадій, основними з яких є такі: 1) вивчення ознак об'єкта, явища; 2) зіставлення з типовими моделями, ситуаціями; 3) формулювання висновку відповідно до визначеного діагностичного завдання. Висновок може бути категоричним чи імовірним.

Отже, криміналістична діагностика має певні риси, що споріднюють її з криміналістичною ідентифікацією та встановленням групової належності, - водночас вона відрізняється від них за метою, колом об'єктів, змістом дослідження, значенням результатів для кримінального судочинства.