Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 1. Поняття криміналістичної методики, її структура, завдання та взаємозв'язок із іншими розділами криміналістики, значення для практики розкриття й розслідування злочинів

Глава 19. Загальні положення криміналістичної методики

1. Поняття криміналістичної методики, її структура, завдання та взаємозв'язок із іншими розділами криміналістики, значення для практики розкриття й розслідування злочинів

Криміналістична методика (або криміналістична методика розслідування злочинів) є четвертим, заключним, розділом криміналістики. Термін "методика" тлумачиться за словниками як сукупність методів виконання якоїсь роботи. Відповідно "криміналістична методика" передусім стосується методів організації та розслідування злочинів. Серед перших криміналістів, роботи яких були присвячені дослідженню цього питання, слід назвати Л. Ягемана, В. Рихтера, А. Вайнгардта, С.М. Трегубова. Однак лише у 1925 році І.М. Якимов визначив "криміналістичну методологію" як окремий розділ криміналістики.

Криміналістична методика - це розділ криміналістики, який становить систему наукових положень та розроблених на її підставі рекомендацій щодо організації та здійснення розслідування й попередження окремих видів злочинів.

Таке визначення можна зустріти у більшості сучасних підручників (за редакцією Р. С. Белкіна, Є. П. Іщенка, О. Р. Росинської, В. Ю. Шепітька та інших). Існує також розширене визначення цього поняття, зокрема криміналістична методика є системою наукових положень (закономірностей, принципів) і розроблених на їх основі практичних рекомендацій (алгоритмів, програм), що забезпечують оптимальну організацію розслідування та попередження окремих видів злочинів (за В. П. Бахіним).

Об'єктом вивчення криміналістичної методики є два взаємопов'язані, але протилежні елементи: механізм скоєння злочину окремого виду й діяльність органів дізнання та слідства з розслідування таких злочинів. У процесі вивчення цих елементів встановлюють певні суттєві зв'язки, повторювані залежності. Наприклад у разі умисного вбивства злочинець обирає засоби вчинення злочину відповідно до своїх навичок та психофізіологічних можливостей. Така повторюваність у багатьох кримінальних справах свідчить про певні закономірності механізму вчинення окремого виду злочину (предмет криміналістичної методики), що дає можливість розробити на базі синтезу досягнень криміналістичної техніки й тактики рекомендації для оптимального розслідування злочинів такого виду.

Поряд із типовими (можливо й конкретними) в методиці розслідування злочинів наявні певні наукові засади криміналістичної методики як розділу науки. Структура криміналістичної методики складається з двох частин:

1) загальні наукові положення (або вступ до криміналістичної методики);

2) методики розслідування окремих видів злочинів (або окремі комплексні, видові та спеціальні криміналістичні методики розслідування злочинів).

До загальних наукових положень відносять теоретичні положення, що мають загальнонауковий характер для окремої криміналістичної методики, зокрема предмет та структура цього розділу криміналістики, його завдання, джерела, принципи, зв'язок із іншими розділами криміналістики та науками, а також інші загальні положення та рекомендації (положення щодо вивчення особи підозрюваного (обвинуваченого), положення щодо криміналістичних етапів розслідування, криміналістична класифікація окремих видів злочинів).

Завдання криміналістичної методики є похідними від завдань криміналістики взагалі й поділяються на загальні та спеціальні. Загальним завданням криміналістичної методики є сприяння науковими розробками органам дізнання та слідства для швидкого й повного розкриття та розслідування злочинів, установлення істини у справі. До спеціальних завдань криміналістичної методики традиційно відносять такі:

а) теоретичне дослідження закономірностей, що належать до предмета криміналістичної методики та створення передумов для розроблення окремих криміналістичних методик;

б) удосконалення наявних, розроблення нових окремих криміналістичних методик із урахуванням змін криміналістики, кримінального та кримінально-процесуального законодавства, розвитку злочинної діяльності;

в) розроблення комплексних методик розслідування злочинів, що охоплюють декілька видів (родів) злочинів, об'єднаних єдиною умовою механізму вчинення злочину (місцем, часом, знаряддям тощо);

г) вивчення та використання закордонного досвіду боротьби з окремими видами злочинів та в розкриття й розслідування злочинів загалом.

Джерела криміналістичної методики є, по суті, джерелами методичних рекомендацій щодо розслідування окремих видів злочинів. Узагальнено такі джерела розподіляються на такі групи:

* методологічні джерела - це положення матеріальної діалектики як всезагального методу пізнання, основи логіки;

* правові джерела - закони, кримінальний кодекс, кримінально-процесуальний кодекс (впливають на побудову окремих (видових та групових) криміналістичних методик, визначають предмет доказування, перелік доказів, джерела доказів, особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх тощо);

* практичні джерела - основні джерела розроблення окремих криміналістичних методик, зокрема практика органів досудового слідства, оперативно-розшукова, експертна та судова практика;

* наукові джерела - положення криміналістичної науки (наукове розроблення криміналістичної техніки й тактики, вдосконалення окремих криміналістичних теорій) та дані інших наук (психологія, наукова організація праці, загальна статистика, соціологія, судова медицина та інші). Особливу важливу роль у формуванні криміналістичних методик відіграє кримінальне та кримінально-процесуальне право.

Так, норми особливої частини кримінального права є вихідними в розробленні окремих методик розслідування, наприклад методики розслідування крадіжки, вбивства; методики розслідування злочинів проти власності, проти життя та здоров'я особи та інші. Сформульовані в нормах кримінального права склади злочинів визначають, відповідно, предмети доказування при розслідуванні цих злочинів. Кримінально-процесуальним правом регламентований порядок проведення слідства за кримінальними справами, права та обов'язки учасників кримінального процесу, визначені завдання розслідування, засоби й терміни його проведення, що має принципово важливе значення для встановлення істини у справі. Саме це слугує підґрунтям (засадами) створення певної криміналістичної методики розслідування.

Суттєвий вплив на зміст окремих криміналістичних методик здійснює судово-слідча, оперативно-розшукова та експертна практика. Наприклад, слідча практика є джерелом інформації про те, як діяв слідчий у тій чи іншій ситуації під час розслідування злочинів, які слідчі дії, оперативно-розшукові заходи були проведені, в чому їх особливості, яка їх послідовність найбільшою мірою сприяла розкриттю та розслідуванню злочину. Це набуває висвітлення в матеріалах кримінальної справи (постановах, протоколах, запитах, планах тощо). Також наведені матеріали є джерелом інформації про механізм учинення злочину, що є необхідним щодо розроблення рекомендацій для розкриття, розслідування та попередження злочинів такого виду. Так, практика розкриття й розслідування злочинів має певні взаємозв'язки з криміналістичною методикою:

o практика слугує полігоном (апробуються запропоновані рекомендації);

o практика є підставою для розроблення відповідних наукових рекомендацій (методик розслідування);

o саме на потребу практики розробляються наукові рекомендації щодо розкриття окремих видів злочинів;

o практика дає можливість отримати передовий досвід з розкриття та розслідування злочинів, ураховуючи як позитивні, так і негативні наслідки, помилки, що впливає на змінення або вдосконалення прийнятих окремих криміналістичних методик.

Принципи криміналістичної методики розуміють як науково-теоретичні вихідні положення проведення та використання досліджень із криміналістичної методики або окремих криміналістичних методик. У криміналістичній теорії під час класифікації принципів криміналістичної методики виходять з логічних, гносеологічних принципів та принципів криміналістики як науки, але це питання донині залишається дискусійним. Більшість криміналістів загалом підтримує позицію І.О. Возгріна, вносячи певні зміни до переліку принципів. Узагальнено наводять такі групи принципів. Загальні принципи, що визначають зміст, структуру і значення криміналістичної методики як окремого розділу криміналістики (їм повинні відповідати всі інші положення розділу, окремі наукові рекомендації), вміщують: 1) законність (відповідність методичних рекомендацій вимогам законності); 2) єдність теорії та практики (наукова організація діяльності); 3) самостійність та цілісність методики розслідування (єдність основних структурних компонентів цього розділу). Окремі принципи, що визначають основні засади побудови окремих криміналістичних методик, передбачають: 1) науковість методик; 2) їх конкретність або індивідуальність методик (із урахуванням загальних положень); 3) плановість (оптимальна послідовність слідчих дій: однозначна або жорстка; альтернативна); 4) етапність (оптимальний набір слідчих дій у кожній окремій методиці й поділ їх на початкові та наступні відповідно до криміналістичних етапів розслідування злочину); 5) ситуаційність (або багатоваріантність, динамічність методики); 6) взаємодія слідчих органів із оперативно-розшуковими підрозділами та використання допомоги спеціаліста та громадськості (тобто поєднання слідчих дій із іншими заходами, оперативно-розшуковими, організаційними та відповідно віднесення їх до методики тактичних операцій); 7) профілактична діяльність у методиках; 8) конструктивна єдність типових методик розслідування. В практичному плані виділяють також спеціальні принципи, якими визначені особливості структури та змісту методик окремих категорій, груп злочинів.

Сутність взаємозв'язку криміналістичної методики з інтими розділами криміналістики полягає в тому, що в криміналістичній методиці положення інших розділів реалізуються в трансформованому вигляді стосовно специфіки розслідування певних категорій злочинів. Тож, це специфічний зв'язок загального (криміналістична техніка й тактика) і особливого (криміналістична методика), коли останній розділ криміналістики синтезує всі попередні розділи, пристосовує загальні положення для розслідування певного виду злочину.

Криміналістична техніка досліджує механізм утворення слідів злочину, а також технічні засоби й прийоми їх виявлення, фіксації та вилучення в загальному вигляді, не адаптуючи їх до окремого виду злочинів. Ці наукові положення та практичні рекомендації однаковою мірою пристосовані для використання при розслідуванні всіх видів злочинів. Наприклад, криміналістична техніка розглядає прийоми фіксації слідів на місці події методами криміналістичної фотографії, а криміналістична методика розглядає особливості фіксації певних слідів у певній послідовності визначеними методами при огляді місця кримінального підпалу, вбивства тощо. Аналогічно криміналістична тактика стосується розгляду питань підготовки та проведення окремих слідчих дій, що мають загальний характер і застосовуються при розслідуванні будь-якого виду злочину. Наприклад, криміналістична тактика розглядає тактику допиту свідка, але лише криміналістична методика досліджує особливості тактики допиту свідка щодо статевих злочинів, дорожньо-транспортної події тощо.

Криміналістична методика розглядається як специфічна особлива частина криміналістичної науки. При цьому методика розслідування злочинів виявляє своє призначення через специфічний зв'язок теоретичного та практичного аспектів, тобто спираючись на теоретичні й практичні положення, розробляє наукові рекомендації та запроваджує їх у практику розслідування злочинів.