Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В.Я. - Стаття 43. Виправданий, засуджений

1. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

2. Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

3. Виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.

1. Частина перша коментованої статті вказує на момент зміни процесуального статусу обвинуваченого на виправданого.

З моменту набрання законної сили виправдувальним вироком суду обвинувачений набуває процесуального статусу виправданого. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. А також якщо: 1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК).

2.3 моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду обвинувачений набуває процесуального статусу засудженого. Обвинувальний вирок ухвалюється у разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення.

За загальним правилом, моментом набрання законної сили вироком суду вважається закінчення строку оскарження в апеляційному порядку судового рішення, яке було ухвалене судом першої інстанції і не набрало законної сили. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Слід зазначити, що ст. 394 КПК вказує на особливості судового оскарження окремих судових рішень. До таких рішень належать: вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК; вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим; вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості (див. коментар до ст. 394 КПК).

3. На відповідній стадії судового провадження виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені ст. 42 КПК. Таким чином, процесуальний статус обвинуваченого є базовим для процесуального статусу засудженого, виправданого у подальших стадіях судового провадження, які пов'язані із переглядом судових рішень. Розділ 5 КПК має назву "Судове провадження з перегляду судових рішень", яке включає в себе провадження в суді апеляційної інстанції, провадження в суді касаційної інстанції, провадження у ВСУ, провадження за нововиявленими обставинами. Крім того, правовий статус засудженого зберігається за ним і при виконанні судових рішень (розд. 8 КПК).

Реалізація виправданим, засудженим процесуальних прав обвинуваченого здійснюється з урахуванням особливостей відповідної стадії судового провадження, а також мети, з якою особа, бере участь у кримінальному провадженні.

Стаття 44. Законний представник підозрюваного, обвинуваченого

1. Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник.

2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

4. У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим з числа осіб, зазначених у частині другій цієї статті.

5. Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.

1. Частина перша коментованої статті передбачає підстави залучення до участі у кримінальному провадженні законного представника підозрюваного, обвинуваченого. Ними є випадки, коли: 1) підозрюваний, обвинувачений є неповнолітньою особою; 2) підозрюваний, обвинувачений є особою, яка у встановленому законом порядку визнана недієздатною; 3) підозрюваний, обвинувачений є особою, яка^ встановленому законом порядку визнана обмежено дієздатною. Наявність таких особливостей підозрюваного, обвинуваченого викликає необхідність залучення до участі в кримінальному провадженні законного представника. Його участь слід розглядати як додаткову гарантію забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, який не може самостійно реалізувати надані їм як учасникам кримінального провадження процесуальні права, а тому й ефективно захистити свої законні інтереси.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. З КПК неповнолітньою особою є малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Ураховуючи те, що в коментованій статті йдеться про підозрюваного, обвинуваченого, неповнолітнім у даному контексті є особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, залежно від того, з якого віку передбачена кримінальна відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Підстави визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною встановлені цивільним законодавством. Згідно зі ст. 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 40 ЦК).

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини. По-перше, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 36 ЦК). По-друге, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ч. 2 ст. 36 ЦК). Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК).

2. Частина 2 коментованої статті встановлює перелік осіб, які можуть бути залучені як законні представники підозрюваного та обвинуваченого. До них належать: батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни, піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Перелік осіб, які визнаються близькими родичами та членами сім'ї, міститься у п. 1 ст. З КПК. Ними є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Залучення інших осіб як законних представників підозрюваного, обвинуваченого не допускається.

3. Про залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд-ухвалу. Таким чином, фактичною підставою для участі законного представника є сукупність таких обставин: 1) наявність особливостей підозрюваного, обвинуваченого, визначених ч. 1 коментованої статті; 2) належність особи, яка залучається як законний представник, до кола осіб, передбачених ч. 2 коментованої статті. Правовою підставою для залучення законного представника є постанова слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді, суду.

Копія постанови, ухвали має бути вручена законному представнику.

4. Частина четверта коментованої статті передбачає підстави заміни законного представника. Необхідно виходити з того, що участь законного представника підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні є гарантією забезпечення прав і законних інтересів цих осіб, що й обумовлює вектор діяльності законного представника. Колізія ж інтересів законного представника і особи, яку він представляє, нівелює значення його діяльності як гарантії інтересів підозрюваного, обвинуваченого, а тому й є підставою для його заміни.

Тлумачення ч. 4 коментованої статті дозволяє дійти висновку про те, що заміна законного представника знаходиться у межах дискреційних повноважень слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, які, встановивши суперечливість дій чи інтересів законного представника і особи, яку він представляє, приймають рішення про заміну законного представника з числа осіб, зазначених у ч. 2 коментованої статті.

5. Відповідно до частини п'ятої коментованої статті законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє. Ці права закріплені у частинах 3, 4, 6 ст. 42 КПК. Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені КПК.

Закон обмежує представника лише у використанні невід'ємних прав підозрюваного, обвинуваченого, які безпосередньо пов'язані з особою останнього. До таких, зокрема, слід віднести право: не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання; давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати; укласти угоду про визнання винуватості чи про примирення з потерпілим тощо.