Кримінально-виконавче право України - Богатирьов І.Г. - Арешт

Включення арешту до системи чинного законодавства як виду кримінального покарання зумовлено історичними процесами розвитку українського суспільства та відповідає тенденціям розвитку міжнародного законодавства про покарання. Відправною точкою призначення арешту можна вважати його появу у Військових артикулах Петра І. Арешту, як і іншим видам покарань притаманні певні загальні ознаки:

- арешт є заходом державного примусу і призначається від імені держави і виключно вироком суду;

- арешт призначається тій особі, яка визнана судом винною у вчиненні злочину;

- мета арешту полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого і тягне за собою судимість.

Поряд з тим, арешту властиві також і специфічні ознаки, серед яких важливо виділити: особливий зміст виконання і відбування; спеціально встановлене місце (арештний дім); режим підвищеної суворості; короткочасність відбування покарання тощо. Цей вид кримінального покарання містить у собі елементи ізоляції від суспільства, але Розділ II КВК України відносить його до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Як вид кримінального покарання арешт передбачено ст. 60 КК України. Він являє собою короткострокове позбавлення особистої свободи в умовах ізоляції від суспільства. Це своєрідний елемент так званої шокової терапії, що застосовується до осіб, які вперше вчинили злочин. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Військовослужбовці відбувають покарання на гауптвахті.

Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є новим видом покарання, раніше невідомим кримінальному праву України. Сутність арешту як виду покарання полягає в тому, що засуджений піддається протягом короткого терміну концентрованому жорсткому виправному впливу, пов'язаному з перебуванням в умовах суворої ізоляції. Це покликано досягти таких цілей покарання, як виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Арешт є основним покаранням (ч. 1 ст. 52) і застосовується у тих випадках, коли його зазначено у санкції статті Особливої частини КК України. Ця міра покарання згадується в п'ятій частині статей (21,6%) та в десятій частині норм (11,7% ) Особливої частини КК України. В санкціях арешт, як правило, вказується як альтернатива іншим основним покараннями - штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадським роботам, виправним роботам, обмеженню волі і триманню в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк. Лише в одному випадку, а саме при вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 "Порушення правил адміністративного нагляду", ареште єдиною мірою покарання.

Арешт як міра покарання передбачений лише за злочини невеликої (їх визначення дає ч. 2 ст. 12) та середньої тяжкості (ч. З ст. 12). Як правило, це умисні злочини, хоча є й винятки (наприклад, ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 286). Не виключається застосування арешту при заміні невідбутної частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82).

Як уже наголошувалося, строк арешту визначає суд відповідно до санкції статті у межах від 1 до (не більше) 6 місяців (ч. 1 ст. 60), а при засудженні до цього покарання неповнолітніх - від 15 до 45 п'яти діб (ст. 101). У двох статтях КК (ч. 1 ст. 406, ч. 1 і 2 ст. 413) арешт передбачено за вчинення військових злочинів. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК України, ч. 1 ст. 55 КВК України).

На гауптвахті роздільно тримаються:

- засуджені з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

- засуджені, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;

- засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховуються. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.

Однак за сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення, зокрема, у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби повністю або частково.

Арешт не застосовується лише до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років. Стосовно інших категорій осіб, які вчинили злочини, що караються арештом, КК України обмежень не містить. Отже, цю міру покарання може бути застосовано до непрацездатних, осіб похилого віку та ін.

При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків, коли менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий, застосовуються положення ст. 72 КК України: одному дню позбавлення волі відповідає один день арешту (п. 1 ч. 1), одному дню арешту відповідають 2 дні обмеження волі; 3 дні службового обмеження для військовослужбовців, 3 дні виправних робіт (п. 2 ч. 1) або 8 годин громадських робіт (п. 4 ч. 1).

Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах (ст. 50 КВК України). Засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

На засуджених до арешту розповсюджуються право обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, зокрема їм забороняється:

- побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;

- одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

Важливо наголосити, що такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89), а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту (п. 4 ст. 89).

Арешт як кримінальне покарання треба відрізняти від арешту як стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (ст. 32 КАП) та арешт з триманням на гауптвахті, який застосовується як стягнення за порушення військової дисципліни до рядових (матросів) та сержантів (старшин) військової служби та тих, хто проходить службу за контрактом, крім військовослужбовців-жінок.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що арешт — це встановлений законом порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує тимчасову ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, контроль з боку персоналу за виконанням покладених на них обов'язків.