Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 2.7. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права

Роль і значення міжнародних міжурядових організацій у справі підтримки миру і безпеки, захисту прав і свобод людини, розвитку плідного співробітництва між державами неухильно зростає. У доктрині міжнародного права такі організації загальновизнано вважаються суб'єктами міжнародного права. Таке положення характерне і для самого міжнародного права, що підтверджується Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. (п. 4 ст. 2) і Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (ст. 3). Статус міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права підтверджений також у Консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. "Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН", що відобразилося і в подальшій практиці Суду.

Міжнародні організації створюються первинними суб'єктами міжнародного права на основі угоди між ними, тому належать до групи вторинних (похідних) суб'єктів міжнародного права. Такі угоди є засновницькими актами міжнародних організацій. У цих актах визначаються мета і завдання організації, її організаційно-структурний порядок і регулюються відносини організації з державами-членами.

На відміну від держав, міжнародні організації є специфічним суб'єктом міжнародного права. Так, вони не володіють суверенітетом і своєю територією. Вступати у міжнародно-правові відносини така організація може лише у межах своєї компетенції, визначеної в її засновницькому документі - статуті (договорі, угоді). Відповідно до засновницьких актів міжнародних організацій держави-члени можуть мати свої представництва при них, а представництво організацій у вказаних державах - відносно рідкісне явище. Спеціальна правоздатність міжнародних організацій полягає також у тому, що вони не можуть бути стороною у спорі, який розглядається Міжнародним Судом ООН. Відомо, що такою стороною може бути тільки держава.

За волевиявленням держав-членів міжнародна організація може припинити існування як суб'єкт міжнародного права. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) у 1991 р. була розформована і втратила міжнародну правосуб'єктність. У таких випадках можливі питання про правонаступництво щодо майна, фондів, деяких функцій. Проте такий інститут стосовно міжнародних організацій практично не розроблений.

Всі ці факти свідчать про те, що спеціальна правоздатність міжнародних організацій відрізняється від універсальної правоздатності головних суб'єктів міжнародного права - держав.

2.8. Міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень

В історії міжнародних відносин відомі деякі політико-територіальні утворення зі спеціальним міжнародно-правовим статусом, що визначався у міжнародному договорі. Оскільки такі угоди надавали певні права й обов'язки цим утворенням, останні обґрунтовано вважаються суб'єктами міжнародного права. Суть їх міжнародної правосуб'єктності полягає в тому, що вони мають можливість самостійно здійснювати надані їм юридичні права і нести міжнародні обов'язки. До цієї категорії суб'єктів міжнародного права належать "вільні міста", Західний Берлін (свого часу), Ватикан.

"Вільні міста" у минулому мали спеціальний міжнародно-правовий статус, що визначався відповідним договором. Одним із таких договорів був Віденський трактат 1815 р., який закріпив за Краковом статус "вільного, незалежного й абсолютно нейтралізованого" міста. Краків мав цей статус до 1846 р, За Версальським мирним договором 1919 р. Данциг (Гданськ) отримав особливий статус "вільної держави", який мав верховенство на власній території, міг бути позивачем і відповідачем у міжнародних судових інстанціях1. Цей статус Данцига проіснував до 1939 р. Створення "Вільної території Трієст" було передбачено Мирним договором з Італією 1947 р. Фактично вона не була утворена, а її частини увійшли до складу Італії та Югославії.

У 1971 р. була укладена Чотиристороння угода стосовно Західного Берліна між Великою Британією, СРСР, США і Францією, яка визначила статус цього утворення в центрі НДР. У цій угоді було зафіксовано, що Західний Берлін не є ні частиною ФРН, ні частиною НДР, а є самостійним суб'єктом міжнародного права. При цьому Західний Берлін перебував під окупаційним режимом трьох західних держав. Нормативно-правові акти палати депутатів Західного Берліна (законодавчого органу) і сенату на чолі з правлячим бургомістром (виконавчого органу) не повинні були суперечити актам окупаційної влади. Пізніше Чотиристороння угода 1971 р. була доповнена низкою угод між НДР, сенатом Західного Берліна і ФРН з конкретних питань. У 1991 р. у зв'язку з об'єднанням Німеччини дія Чотиристоронньої угоди 1971р. була припинена.

Ватикан - єдине державоподібне утворення на міжнародній арені. Незважаючи на те, що Ватикан володіє всіма атрибутами суверенної держави (власна територія, населення, система органів влади), у міжнародних відносинах він правомірно вважається вторинним суб'єктом міжнародного права. Пояснюється це тим, що в XX ст. Ватикан конституювався як суб'єкт міжнародного права через міжнародну угоду, укладену між самим Святим престолом (так Ватикан офіційно іменується в міжнародних актах) та Італійською монархією в 1929 р. (Латеранські угоди). В1984 р. між Ватиканом та Італійською Республікою була укладена нова угода (конкордат) про статус Святого престолу, яка підтвердила принципові положення Латеранських угод 1929 р. Угода 1984 р. діє дотепер.

Ватикан як суб'єкт міжнародного права підтримує активні зовнішні зв'язки з багатьма державами світу, особливо з тими, де великий вплив католицької церкви. Сам Святий престол має статус спостерігача в ООН, МОП, ЮНБСКО й інших міжнародних організаціях; є членом Всесвітнього поштового союзу, Міжнародного агентства з атомної енергії (MATATE), Міжнародного союзу електрозв'язку та ін.; бере участь у роботі багатьох міжнародних конференцій; укладає двосторонні й багатосторонні угоди, тим самим реалізуючи свою міжнародну правосуб'єктність.

У літературі трапляються твердження, що державоподібним утворенням є і Мальтійський орден, створений у період хрестових походів як військова і медична організація. Орден управляв Родосом з 1309 по 1522 р., а в 1530 р. був переданий Мальті за договором з Карлом V як володіння Сицилійського королівства. Цей статус був утрачений у 1798 р. У1834 р. Мальтійський орден було трансформовано у філантропічну організацію з місцезнаходженням у Римі. Він не має ні своєї території, ні населення, тому навряд чи можна визнавати за ним міжнародну правосуб'єктність як державоподібного утворення, незважаючи на те, що він підтримує дипломатичні відносини більше, ніж із 40 державами.