Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 7.4. Міжнародні механізми контролю за дотриманням прав людини

У зв'язку з тим, що права людини є цінністю вищого порядку і від рівня їх захисту та забезпечення в конкретній державі залежить доля миру і безпеки, міжнародне співтовариство розробило певні механізми контролю за дотриманням прав людини. Ці механізми приводяться в дію міжнародними органами й організаціями.

Рада ООН з прав людини. Створення Ради обґрунтовувалося тим, що Комісія ООН з прав людини, на думку членів ООН і експертів, до певної міри вичерпала себе і втратила властивості ефективного органу. Крім того, Комісію звинувачували в зайвій політизації. Рада ООН з прав людини, порівняно з Комісією, має вищий статус - є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН. До нової Ради увійшли 47 держав, які обираються строком на три роки за географічною ознакою простою більшістю голосів на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. Україна є членом Ради. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у виступі на відкритті першої сесії Ради з прав людини 19 червня 2006 р. сказав: "Я радий заявити, що світові лідери вирішили інтегрувати заохочення і захист прав людини в національну політику і підтримувати подальшу активізацію діяльності у сфері прав людини в усій системі Організації Об'єднаних Націй. Рада створена для перенесення проблематики прав людини на її належний рівень у межах системи, члени Ради обираються безпосередньо Генеральною Асамблеєю, з тим щоб вона працювала пліч-о-пліч з Радою Безпеки та Економічною і Соціальною Радою".

Комітет з прав людини ООН Створений на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2200А (XXI) від 16 грудня 1966 р. відповідно до ст. 28 Пакту про громадянські і політичні права. Фактично Комітет е самостійним міжнародним органом, що складається з 18 незалежних експертів, які виступають в особистій якості. Члени Комітету обираються з громадян держав - учасниць Пакту строком на 4 роки і можуть бути переобрані. Місце знаходження Комітету - Женева (Швейцарія).

Комітет має право здійснювати контроль за дотриманням положень Пакту про громадянські і політичні права шляхом розгляду:

1) періодичних доповідей держав-учасниць про вжиті ними заходи щодо реалізації положень Пакту;

2) скарг держав-учасниць одна на одну про порушення положень Пакту;

3) скарг індивідів при порушенні державою-учасницею прав, закріплених у Пакті.

Скарга індивіда має стосуватися тільки факту порушення прав, зафіксованих у Пакті, і не може бути анонімною. Крім того, особа, яка подає скаргу, повинна вичерпати всі внутрішні засоби захисту порушеного права або довести, що розгляд її справи невиправдано затягується. Визнавши скаргу прийнятною і взявши її до розгляду, Комітет просить держав у-учасницю, вказану в скарзі, представити в шестимісячний строк пояснення по суті питання і вказати заходи, які будуть вжиті на національному рівні для виправлення положення. Держава й особа, що направила скаргу, знаходяться перед Комітетом у рівних умовах.

Комітет проти катувань заснований на 39-й сесії Генеральної Асамблеї ООН відповідно до ст. 17 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. Комітет складається з 10 експертів.

Комітет вивчає доповіді; проводить конфіденційні розслідування, коли вважає, що факти обґрунтовані; здійснює певні функції щодо розв'язання суперечок між державами-учасниця-ми; призначає погоджувальну комісію; розглядає повідомлення індивідів.

Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) створений у 1959 р. як основний елемент контрольного механізму з дотримання положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Штаб-квартира Суду розташована в Страсбурзі (Франція).

Спочатку в контрольному механізмі з дотримання положень Конвенції 1950 р. брали участь три органи: Європейська комісія з прав людини, Комітет міністрів Ради Європи і Європейський Суд з прав людини. З огляду на те, що такий механізм досить громіздкий і складний, у 1994 р. був відкритий для підписання Протокол № 11 до Конвенції 1950 р., що передбачав істотні структурні реформи. У листопаді 1998 р. Протокол № 11 набув чинності, тому доцільно розглянути новий порядок роботи цього механізму.

Наразі Європейський Суд з прав людини є єдиним органом контролю за дотриманням державами-учасницями положень Конвенції 1950 р. Суд працює на постійній основі і складається з суддів, кількість яких відповідає кількості держав - учасниць Конвенції 1950 р. Парламентська Асамблея РЄ від кожної держави-учасниці обирає одного суддю. Судді засідають в Суді в особистому статусі.

Кожна держава-учасниця може передати на розгляд Суду скаргу про будь-яке порушення положень Конвенції 1950 р. або протоколів до неї з боку іншого учасника.

Суд також може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви про порушення однією з держав-учасниць прав, закріплених у Конвенції або протоколах до неї. При цьому заявники повинні дотримуватись певних процедурних вимог. Держави-учасниці зобов'язані жодним чином не перешкоджати реалізації цього права.

Суд розглядає подані йому справи в комітетах, що складаються з трьох суддів, у палатах - із семи суддів, і у Великій палаті - з 17 суддів.

Враховуючи нагальну необхідність внести зміни в певні положення Конвенції з метою підвищити ефективність її контрольної системи в довгостроковій перспективі, головним чином зважаючи на збільшення навантаження на Європейський Суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи, був підписаний Протокол № 14, що вносить зміни в контрольний механізм Конвенції. Цей протокол збільшує строк повноважень суддів з в до 9 років, крім того, вводиться додатковий критерій, що дозволяє Європейському суду визнавати скаргу неприйнятною, залежно від характеру завданої заявнику шкоди. Удосконалюється також механізм відбору явно неприйнятних скарг. Мета протоколу - підвищити ефективність роботи ЄСПЛ в умовах різкого збільшення скарг, що надходять сюди у зв'язку зі вступом до Ради Європи нових держав.

Протокол № 14 до Конвенції 1950 р. також вносить такі основні процедурні зміни: розгляд суддею одноосібно питання щодо явно неприйнятних скарг; ширша компетенція розгляду скарг, які вже є предметом сталої прецедентної практики Європейського суду, комітетами з трьох суддів замість палат із семи суддів.

Суд на прохання Комітету міністрів Ради Європи може робити консультативні висновки із правових питань стосовно тлумачення Конвенції 1950 р. і протоколів до неї.

Відповідно до ст. 19 Заключних і перехідних положень, Протокол набуває чинності в перший день місяця, наступного після закінчення трьох місяців з дати, коли всі Високі Договірні Сторони, що підписали Конвенцію, висловлять згоду на обов'язковість для них Протоколу № 14 і здадуть ратифікаційні грамоти, документи про ухвалення або затвердження на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. 15 січня 2010 р . останньою з 47 країн Ради Європи Протокол № 14 ратифікувала Росія.

ОБСЄ також має певні механізми контролю щодо дотримання прав людини. Так, будь-яка держава - член ОБСЄ може просити іншого члена організації надати інформацію з конкретного випадку порушення прав людини. Відповідь на такий запит має бути відправлена не пізніше 10 днів.

Можуть створюватися комісії експертів ОБСЄ на прохання держави - члена організації для розгляду і можливого сприяння у вирішенні проблем із прав людини на її території.

Керівна рада (раніше Комітет старших посадовців) ОБСЄ, що складається з міністрів закордонних справ, бере участь у розв'язанні спірних питань з проблеми прав людини.

У 1992 р. був встановлений пост Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ. Верховний комісар не виступає як омбудсман, що відстоює права національних меншин і не займається розслідуванням окремих випадків порушення прав людини. В його функції входить виявлення ситуацій міжетнічної напруженості, які можуть створювати загрозу для миру, безпеки або відносин між державами - учасницями ОБСЄ, і сприяння їх найшвидшому врегулюванню.

Генеральна Асамблея ООН 20 грудня 1993 р. на 48-й сесії прийняла резолюцію 48/141 про заснування посади Верховного комісара з прав людини на основі рішення Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.). Відповідно до цієї резолюції Верховний комісар з прав людини призначається Генеральним секретарем ООН і є його заступником. Він має статус "посадовця ООН" і несе "під керівництвом і егідою Генерального секретаря основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй у сфері прав людини". Фактично Верховний комісар з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини ООН - структурного підрозділу Секретаріату ООН.

28 липня 2008 р. Генеральна Асамблея без голосування затвердила пропозицію Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна призначити Наванетхем Піллей (Південна Африка) новим Верховним комісаром ООН з прав людини. її чотирирічний строк почався 1 вересня 2008 р.

З 1 липня 2004 р. по 30 червня 2008 р. Верховним комісаром ООН з прав людини була Луїза Арбур (Канада). її попередник, Сержіу Віейра ді Меллу (Бразилія), загинув при виконанні службових обов'язків як глава місії ООН в Іраку в результаті вибуху в представництві ООН в Багдаді 19 серпня 2003 р.