Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 10.6. Кібербезпека - нова проблема міжнародної безпеки

Проблема ефективності міжнародної безпеки має неабияке значення у справі підтримки миру на нашій планеті. У період холодної війни рівень недовіри і взаємної підозрілості між СРСР і США, ОВД і НАТО був дуже високий, що змушувало протиборчі сторони озброюватися й накручувати нові витки в гонці озброєнь. Добре відомий вислів президента США Р. Рейгана, що народи не довіряють один одному не тому, що вони озброєні; вони озброюються, оскільки не довіряють один одному. Багато в чому проблема ефективності міжнародної безпеки пов'язана з питаннями контролю за виконанням міжнародних зобов'язань із роззброєння та обмеження озброєнь. Як уже згадувалося, СРСР і США адресували одне одному докори щодо роззброєння і контролю. Радянський Союз брав за основу саме роззброєння, без особливої уваги до механізму контролю, тоді як Сполучені Штати насамперед акцентували увагу на контролі, але не на роззброєнні. Зрозуміло, що немає сенсу укладати міжнародні договори про роззброєння без певних механізмів контролю, як і не резонно говорити про контроль узагалі без його ув'язування з роззброєнням і заходами довіри.

На цей час накопичено значний міжнародний досвід розробки та здійснення заходів контролю відповідно до дво- і багатосторонніх угод. Ці заходи охоплюють: використання національних технічних засобів контролю; міжнародні процедури з використанням механізмів ООН і ОБСЄ; обмін інформацією і даними; проведення консультацій або інспекцій, у тому числі на місцях; створення спеціальних контрольних органів; проведення періодичних конференцій для розгляду перебігу виконання тієї або іншої угоди.

Під національними технічними засобами контролю прийнято розуміти штучні супутники Землі" сейсмічні станції та інше обладнання, що дає можливість спостерігати за певною державою з-за її меж. Ці засоби забезпечують можливість збирати інформацію про військову активність держави і сумлінність виконання зобов'язань за угодами про роззброєння. У міжнародних договорах не дається визначення поняття національних технічних засобів контролю, однак є положення, що забороняють активну або пасивну протидію цим засобам, а також міститься вимога про відповідність використання таких засобів загальновизнаним нормам міжнародного права, зокрема, в Договорі про обмеження засобів протиракетної оборони між СРСР і США 1972 р., Тимчасовій угоді про деякі міри у сфері обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1972 р. (ОСО-1), Договорі про обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1979 р. (ОСО-2). У Договорі про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США 1987 р. передбачене активне сприяння стороною, яка перевіряється, національним технічним засобам контролю іншої сторони у визначених Договором ситуаціях.

Досить ефективним заходом контролю є інспекції на місцях. Його сутність полягає в тому, що групи інспекторів на основі договірних положень відвідують певні об'єкти, які перебувають на території іншого або інших учасників договору, з метою перевірки виконання взятих за договором зобов'язань. Такий захід контролю передбачений у Договорі про Антарктику 1959 р., Підсумковому документі Стокгольмської конференції НБСЄ стосовно зміцнення довіри й безпеки і роззброєння в Європі 1986 р. та наступних Віденських документах 1990 і 1992 рр., Договорі про РСМД між СРСР і США 1987 р., Договорі про звичайні збройні сили в Європі 1990 р., Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та її знищення 1993 р. тощо. В останній Конвенції містяться положення про створення міжнародного органу з перевірки дотримання цієї Конвенції - Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ). Перша сесія Конференції держав - учасниць ОЗХЗ відкрилася в гаазькому Будинку конгресів 7 травня 1997 р., через тиждень після набуття чинності Конвенцією про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р.

Деякі договори передбачають використання як національних, так і міжнародних заходів контролю за дотриманням їх положень. Приміром, у Договорі про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їхніх надрах ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р. система перевірки має декілька рівнів і може здійснюватися в односторонньому порядку, колективно декількома учасниками або за допомогою міжнародних процедур у рамках ООН. У цьому договорі також передбачено звернення з метою перевірки до консультативних механізмів, у яких експерти беруть участь особисто.

Нинішній рівень наукового і технічного розвитку дає можливість усунути перешкоди на шляху контролю. Однак прагнення деяких держав розробляти такі системи озброєнь і способи їх розміщення, які б ускладнювали можливості контролю за ними, викликає занепокоєння, оскільки технічна складність нових видів і систем зброї ускладнює і робить дорожчою розробку засобів контролю за їх обмеженням або скороченням. У зв'язку з цим виникає необхідність прискорення темпів переговорів у сфері роззброєння і підвищення їх результативності. В остаточному підсумку це сприятиме більш ефективній системі міжнародної безпеки.

10.6. Кібербезпека - нова проблема міжнародної безпеки

Цілком очевидно, що в сучасному світі, в якому дедалі більшу роль у житті держави, її економіці та системі безпеки відіграють кіберпростір та сучасні інформаційні технології, не можна обійти увагою загрози, пов'язані із застосуванням високих технологій. У зв'язку з цим дедалі частіше можна почути такі слова, як "кібершпигунство'' та "кібервійна".

Мабуть, найяскравішим прикладом кібершпигунства є масштабна кібершпигунська операція, яка отримала назву. Ця операція, в організації якої підозрюють уряд Китаю, охопила 1295 комп'ютерів у всьому світі, третина яких знаходилась у міністерствах закордонних справ, посольствах, міжнародних організаціях та великих приватних фірмах. На думку канадських експертів, серед цих комп'ютерів був також комп'ютер зі штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

Поступово світове співтовариство починає усвідомлювати, що кіберпростір перетворюється на поле боротьби, і це зумовлює потребу в розробці відповідної стратегії національної та міжнародної безпеки. Як наголошує американський фахівець з питань кібербезпеки Кеннет Гірс, "стратеги повинні усвідомлювати, що частина кожного політичного чи військового конфлікту буде мати місце в Інтернеті".

Досить легко уявити собі, до чого може призвести використання Інтернету якоюсь державою з метою дестабілізації ситуації на світових ринках або в системах оборони та управління інших держав. Так, певна держава за допомогою організованих хакерських атак могла б захопити контроль над комп'ютерними системами фінансових інститутів у Європі та США, а також над системами енергетики, безпеки польотів і навіть над елементами системи оборони, зокрема ядерної оборони, певної країни.

З юридичного погляду проблема полягає в тому, що в міжнародному праві немає чітких критеріїв, за допомогою яких можна було б відокремити акти звичайного комп'ютерного хуліганства від таких нападів, які внаслідок своєї серйозності мають характер збройного нападу на державу або є початком збройної агресії проти певної держави. На думку професора О.О. Мережко, кібервійну можна визначити як застосування комп'ютерних технологій та Інтернету однією державою або за її безпосередньої підтримки проти іншої держави, спрямоване проте її безпеки та оборони, яке є настільки інтенсивним і серйозним, що становить реальну загрозу безпеці та суверенітету іншої держави2. На думку вченого, з огляду на таку дефініцію, кібервійну слід оголосити міжнародним злочином і розробити відповідну міжнародну конвенцію, про заборону використання кібервійни в глобальній інформаційній мережі інформаційних і обчислювальних ресурсів (Інтернеті), у який він пропонує визначення поняття "кібервійна" як використання Інтернету й пов'язаних з ним технологічних та інформаційних засобів однією державою з метою заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці та суверенітету іншої держави.