Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 11.5. Відповідальність держав у зв'язку з діяльністю, не забороненою міжнародним правом

У XX ст. у результаті науково-технічного прогресу з'явилися види діяльності держав, які не суперечать нормам міжнародного права, однак можуть мати непередбачені наслідки і завдати шкоду третім державам. Прикладом такої діяльності може бути експлуатація повітряного транспорту, атомного промислового і наукового обладнання, штучних космічних об'єктів. У доктрині та практиці міжнародного права широке визнання здобула концепція, відповідно до якої держава, що заподіює таку шкоду, зобов'язана її компенсувати, незважаючи на те, що жодного правопорушення вона не вчинила. Зобов'язання, пов'язані з компенсацією цієї шкоди державою-заподіювачем, одержали назву "абсолютна відповідальність". Підставою компенсації збитку в цих випадках є ризик його заподіяння джерелами підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим використання терміна "відповідальність" стосовно таких випадків має умовний характер. Зокрема, це підтверджується тим, що Комісія міжнародного права ООН, включивши цю тему в програму своєї діяльності в 1978 p., застосувала не термін "відповідальність" ("responsibility"), а термін "зобов'язання" ("liability"). Однак у перекладі Комісією своїх документів російською (як офіційною мовою ООН) ця обставина не була відображена1.

Як на ілюстрацію інституту абсолютної відповідальності можна послатися на ст. П Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1972 p.: "Запускаюча держава несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за шкоду, заподіяну її космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті".

Порядок визначення абсолютної відповідальності, як правило, встановлюється в міжнародних договорах. Якщо в них немає необхідних норм, держава - заподіювач шкоди і потерпіла сторона на основі взаємної домовленості можуть використовувати традиційні способи визначення матеріальної відповідальності, що застосовуються при вчиненні звичайних деліктів. Абсолютній відповідальності як специфічному інституту міжнародного права властиві особливі форми: грошова компенсація, послуги, технічна допомога, надання різних матеріальних цінностей замість знищеного або пошкодженого майна, природних ресурсів і т. ін.

11.6. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій

Міжнародні міжурядові організації як суб'єкти міжнародного права відіграють дедалі більш активну роль у міжнародних відносинах. У зв'язку з цим виникає питання: чи несуть відповідальність міжнародні організації і яким чином? Оскільки міжнародні організації мають неоднаковий обсяг міжнародної правосуб'єктності, що фіксується в їхніх установчих актах, то характер і обсяг відповідальності в них буде різний.

Доктрина і практика міжнародного права виходять із того, що міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права є суб'єктами міжнародно-правової відповідальності й міжнародних претензій. Але оскільки міжнародні організації є відносно молодим суб'єктом міжнародного права, проблема їхньої міжнародно-правової відповідальності перебуває в стадії розробки.

Відповідальність міжнародної організації випливатиме з факту порушення її органами і посадовими особами статутних положень організації та загальних норм міжнародного права. У практиці ООН були випадки визнання цією організацією відповідальності за дії, скоєні особами зі складу збройних сил ООН. У зв'язку з цим можна згадати угоди ООН, укладені в 1965-1967 рр. з деякими державами про відшкодування збитків, заподіяних громадянам цих країн і їхньому майну під час проведення операцій збройних сил ООН у Конго.

На міжнародній арені міжнародна організація діє через свої органи та посадових осіб, тому фактично міжнародні правопорушення можуть скоювати саме вони. У цьому випадку може виникнути подвійна відповідальність організації. По-перше, перед державами-членами за порушення посадовою особою або органом організації статутних положень, і, по-друге, перед міжнародним співтовариством у цілому у разі порушення норм загального міжнародного права. У зв'язку з тим, що діяльність міжнародних організацій має функціональний характер і їхній статус як суб'єктів міжнародного права відрізняється від статусу держав, питання про політичну відповідальність міжнародних організацій перебуває в стадії розробки і на практиці жодного разу не виникало. У доктрині міжнародного права є думка, що у принципі до міжнародних організацій застосовні всі форми політичної відповідальності, які не суперечать специфіці їхньої міжнародної правосуб'єктності.

Нині у міжнародній практиці проблема відповідальності міжнародних організацій вирішується переважно у площині компенсації матеріального збитку. Так, у низці угод стосовно космосу - Договорі про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору" включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р.; Угоді про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 р.; Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1972 р., є норми, що встановлюють відповідальність міжнародних організацій і держав, які беруть участь у них, за шкоду, що є результатом космічної діяльності.

Оскільки міжнародні організації часом не можуть самостійно компенсувати заподіяний ними збиток, виникає питання про необхідність солідарної відповідальності як самої організації, так і держав-членів. Такий вид відповідальності, зокрема, передбачений ст. V Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1972 р.

Специфіка діяльності міжнародної організації може призвести до заподіяння матеріальної шкоди її посадовим особам, майну і приміщенням. У цих випадках міжнародна організація може виступати суб'єктом міжнародних претензій до заподіювачів. Це підтверджено в консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. "Про відшкодування збитку, який було зазнано на службі ООН". На підставі факту вбивства ізраїльськими терористами посередника ООН у збройному конфлікті між Ізраїлем і арабськими державами графа Бернадота та полковника Серо Міжнародний Суд ООН визнав, що Організація Об'єднаних Націй як суб'єкт міжнародного права та носій міжнародних прав і обов'язків може здійснювати свої права шляхом пред'явлення міжнародних претензій. Більш того, на 60-й сесії Комісії міжнародного права (2008 р.) було попередньо прийнято текст Проекту статей про відповідальність міжнародних організацій1. Для цілей зазначеного проекту статей термін "міжнародна організація" означає організацію, засновану на підставі міжнародного договору або іншого документа, регульованого міжнародним правом, яка володіє власною міжнародною правосуб'єктністю. Міжнародні організації можуть включати як членів й інші утворення, крім держав (ст. 2). Стаття 3 встановлює загальні принципи, відповідно до яких кожне міжнародно-протиправне діяння такої організації спричиняє міжнародну відповідальність. Міжнародно-протиправне діяння міжнародної організації має місце, коли будь-яке поводження, що полягає в дії або бездіяльності: а) присвоюється міжнародній організації (за загальним правилом про присвоєння поводження міжнародній організації, поводження органу чи агента міжнародної організації при виконанні функцій вказаного органу чи агента розглядається як діяння такої організації за міжнародним правом, незалежно від місця, що займають цей орган чи агент у структурі організації, ст. 4); Ь) е порушенням міжнародно-правового зобов'язання.

Останнє має місце, коли діяння міжнародної організації не відповідає тому, що вимагає від неї це зобов'язання, незалежно від походження або характеру (ст. 8).