Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 12.1. Міжнародно-правова класифікація територій

12.1. Міжнародно-правова класифікація територій

Під територією в доктрині та практиці міжнародного права розуміють різні простори земної кулі, що включають її сухопутну й водну поверхні, надра, повітряний простір, а також космічний простір, небесні тіла та штучні космічні об'єкти.

Проблема території завжди була однією з найбільш гострих і складних у міжнародному праві, тому що територія - це не лише простір, а необхідний атрибут держави, матеріальна основа життєдіяльності народу, що її населяє, і людства в цілому. Протягом усієї історії людської цивілізації виникали конфлікти і спалахували війни за володіння тією або іншою територією. Це зумовило необхідність створення міжнародно-правових норм, які б регулювали відносини між суб'єктами міжнародного права щодо територій. У міру розвитку науки і техніки ставали дедалі більш доступними й придатними для досліджень та експлуатації віддалені території, що не перебувають під суверенітетом будь-якої держави і є спільним надбанням людства, наприклад, відкрите море, повітряний простір над ним, Антарктика, космос. Тому з'явилися норми, що визначають правовий режим цих просторів і можливості суб'єктів міжнародного права з їх наукового вивчення та економічного використання. Цей процес розвивається і нині.

Однією з непростих міжнародно-правових проблем, що привертають увагу вчених-юристів і практиків, є проблема юридичної класифікації територій. Це цілком закономірно, оскільки питання територіального верховенства, суверенних прав на ті або інші простори, сфери діяльності на них або їхні ресурси прямо пов'язані з політичними й економічними відносинами та в остаточному підсумку з матеріальними умовами життя держав і народів.

Більшість юристів-міжнародників (Ю.М. Барсегов, Я. Броунлі, М.І. Лазарев, С.В. Молодцов, M.B . Яновський та ін.) використовують поняття "режим" або "статус" як критерій для юридичної класифікації територій. Відомий британський юрист-міжнародник Я. Броунлі пише: "Міжнародне право знає чотири види режиму територій: територіальний суверенітет; територія, на яку не поширюється суверенітет будь-якої держави або групи держав і яка має свій власний статус (наприклад, підмандатні та підопічні території); res nullius (нічийна територія) і res communis (територія, що належить усім)" (курсив наш. - В.К., Л.Т.)1. Професор Дж. Коломбос застосовує поняття "режим", "статус" і "юридична природа" при описі юридичної характеристики територій.

Терміни "режим" ("правовий режим") і "статус" ("правовий статус") використовуються в Конвенції ООН з морського права 1982 р. Так, у п. 4 ст. 49 говориться: "Режим архіпелажного проходу морськими коридорами, що встановлений у цій Частині, в інших відносинах не стосується статусу архіпелажних вод...".

Отже, у міжнародно-правовій доктрині і практиці немає єдності у використанні понять як критерію юридичної класифікації територій. Обидва поняття - "режим" і "статус" застосовують для базисної характеристики правового становища тієї або іншої території, що якісно відрізняє цю територію від інших просторів. Деякі автори намагаються диференціювати поняття "режим" від поняття "статус", наприклад, професор С.В. Молодцов. Є певна відмінність між цими поняттями і в Конвенції ООН з морського права 1982 р. У ній термін "режим" ("правовий режим") означає сукупність норм, що регулюють певне явище в рамках фундаментальних положень, які формують правовий базис кожної просторової категорії. Останнє в Конвенції 1982 р. позначається поняттям "статус" ("правовий статус"). У зв'язку з цим пропозиція авторитетного юриста-міжнародника з Грузії Р.В. Деканозова про застосування поняття "юридична природа" як критерію для правової класифікації просторів видається досить конструктивною.

Водночас це поняття позначатиме те саме, що й поняття "статус" ("правовий статус") у Конвенції ООН з морського права 1982 р., тобто базисну правову характеристику будь-якої території. З метою запобігання термінологічній плутанині поняття "режим" ("правовий режим") і "статус" ("правовий статус") варто використовувати як рівнозначні. Р.В. Деканозов зазначає, що для того, щоб краще уявити собі взаємозв'язок між поняттями "юридична природа" і "правовий режим", необхідно взяти до уваги, що території, які характеризуються однаковою юридичною природою і утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними рисами свого правового режиму. Приміром, у категорії міжнародних просторів спільного користування можуть існувати такі правові режими, як відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції ("Район"), небесні тіла і т. ін. І навпаки, правовий режим територій, що мають різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад, правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря1. Іншими словами, правова ясність стосовно тієї або іншої території може бути досягнута тільки за одночасного аналізу її юридичної природи і правового режиму.

Використовуючи критерій юридичної природи просторів, для їх правової класифікації можна запропонувати більш багату палітру барв для характеристики такого складного явища, як територія, а не бліду двоколірну - державна і недержавна територія. На основі критерію юридичної природи можна дати таку міжнародно-правову класифікацію територій:

1) державна територія;

2) міжнародна територія спільного користування (МТСК);

3) континентальний шельф2;

Юридичну природу державної території становить суверенітет. Стосовно МТСК, то за юридичною природою це простори, на які не поширюється суверенітет жодної держави, вони перебувають у спільному користуванні людства (відкрите море і повітряний простір над ним, космос та небесні тіла тощо). Континентальний шельф - це своєрідна, з правового погляду, територія, на яку не поширюється суверенітет прибережних держав, але ці держави згідно зі ст. 77 Конвенції ООН з морського права 1982 р. здійснюють над нею суверенні права з метою її розвідки і розробки природних ресурсів. Тобто це і не державна територія, і не МТСК, тому континентальний шельф виокремлений у самостійну просторову категорію. На відміну від іншого зовні схожого інституту морського права - виключної економічної зони (ВВЗ), прибережні держави здійснюють суверенні права саме над континентальним шельфом, тобто територіальним утворенням; тоді як щодо ВБЗ ці держави мають суверенні права у функціональній сфері (у розвідці, розробці та збереженні природних ресурсів ВБЗ, створенні та використання штучних островів і споруджень, проведенні морських наукових досліджень і т. ін.), а не над певною територією. Ця істотна відмінність юридичної природи ВБЗ не дає змоги виокремити її в особливу просторову категорію. Таким чином, виключна економічна зона належить до МТСК, маючи специфічний правовий режим.

Слід зазначити, що раніше ця класифікація територій могла бути доповнена такими категоріями, як нічийна земля (terra nullius) і підмандатні або підопічні території. Однак нині нічийних земель фактично не існує, як і не залишилося підмандатних і підопічних територій. Ці обставини виправдовують запропоновану класифікацію.

У рамках перших двох категорій можливі різні правові режими. Державна територія знає режими кондомініуму, сервітутів, оренди, спільного користування, наприклад, архіпелаг Свальбард (Шпіцберген) є норвезькою державною територією спільного користування. МТСК містить у собі режими відкритого моря, "Району", небесних тіл і т. ін. Ще раз варто підкреслити, що чіткість щодо правового становища певної території можна досягти тільки шляхом одночасного дослідження її юридичної природи і правового режиму.