Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 12.9. Міжнародно-правовий режим Антарктики

Антарктика - значний за площею регіон земної кулі, що простягається від Південного полюса до 60° пд. ш. До цього регіону входять континент Антарктида, острови довкола нього і південні частини Тихого, Індійського й Атлантичного океанів. Пріоритет у відкритті та дослідженні Антарктиди належить російським мореплавцям М.П. Лазареву і Ф.Ф. Беллінсгаузену, які очолили першу антарктичну експедицію 1819-1821 рр.

Початок XX ст. ознаменувався підвищеним інтересом багатьох держав (Австралії, Аргентини, Великої Британії, Нової Зеландії, Норвегії, Франції й Чилі) до Антарктиди. Ці держави висунули територіальні претензії щодо шостого континенту. Радянський Союз завжди виступав проти територіальних домагань в Антарктиді й резервував за собою право на свою власну позицію з цього питання з урахуванням факту відкриття континенту російськими моряками. США також відкидали територіальні претензії на шостий континент.

Після Другої світової війни в Антарктиці була проведена широка програма наукових досліджень у рамках Міжнародного геофізичного року (1957-1958 рр.), в якій взяли участь учені з 12 держав. Плідне міжнародне співробітництво й високі наукові результати досліджень сприяли тому, що уряд США виступив з ініціативою скликання міжнародної конференції з метою укладення договору стосовно Антарктики. Така конференція відбулася у Вашингтоні з 15 жовтня по 1 грудня 1959 р., і її робота увінчалася підписанням 1 грудня 1959 р. безстрокового Договору про Антарктику, що набрав чинності в 1961 р. Україна бере участь у договорі з 1992 р. На 1 січня 2009 р. до учасників Договору належало 46 держав, 28 з яких є консультативними сторонами.

Договір е важливим правовим актом із забезпечення миру, безпеки й різнобічного співробітництва у величезному за площею і значенням регіоні Землі. У ст. І Договору встановлено: "Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї" (п. І)1. Заборонено також здійснювати будь-які ядерні вибухи і скидати радіоактивні відходи в Антарктиці (п. 1 ст. V). У такий спосіб був установлений режим повної демілітаризації й нейтралізації Антарктики, що включає перетворення її на без'ядерну зону. Однак Договір про Антарктику не забороняє використання військового персоналу або оснащення для наукових досліджень, або з будь-якою іншою мирною метою (п. 2 ст. І). Внесення цього положення пояснюється особливою суворістю клімату Антарктики, тому військовий персонал, на думку представників деяких держав, з відповідним обладнанням зможе забезпечити проведення наукових досліджень з мирними цілями у настільки несприятливих кліматичних умовах. Договір закріпив принцип свободи наукових досліджень (ст. П), а проблему територіальних претензій було вирішено оригінально. Вони ніби "заморожувалися", тобто підписання договору не означало відмови від них, але жодні дії або діяльність в Антарктиці не можуть вважатися підставою для заяви, підтримки або відхилення будь-якої претензії на територіальний суверенітет і породжувати будь-які суверенні права в період дії договору (ст. IV).

Для контролю за дотриманням положень договору в ньому передбачена можливість проведення інспекцій. Будь-яка держава - учасниця може призначити спостерігачів, які мають доступ у будь-який час до будь-якого району, на будь-яку станцію й установку, включаючи морські й повітряні судна (ст. VII).

У ст. VIII Договору про Антарктику зафіксовано, що без шкоди для відповідної позиції кожної договірної сторони щодо юрисдикції над усіма іншими особами в Антарктиці спостерігачі, призначені відповідно до ст. VII, і науковий персонал, яким обмінюються станції, експедиції договірних сторін, а також усі особи, що супроводжують спостерігачів і членів наукового персоналу, перебувають в Антарктиці під юрисдикцією тієї договірної сторони, громадянами якої вони є, стосовно всіх дій або прорахунків, що мають місце під час їх перебування в Антарктиці для виконання своїх функцій. Делегації Бельгії, СРСР і США на конференції зробили офіційну заяву, що положення Договору про Антарктику стосовно юрисдикції не повинні тлумачитися в тому розумінні, що уряд кожної з перерахованих держав погоджується на поширення юрисдикції іноземної держави над її громадянами.

У Договорі передбачено спеціальний механізм його реалізації - Консультативні наради держав-учасниць (ст. IX). У роботі нарад можуть брати участь 12 держав, що підписали його, і ті з держав, що приєдналися та проводять активну науково-дослідну діяльність в Антарктиці. Нині у Консультативних нарадах беруть участь 28 держав (з 2004 р. до складу їх входить і Україна). У рамках консультативних нарад були розроблені Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 р. і Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. У вересні 2004 р. було створено Секретаріат Договору про Антарктику зі штаб-квартирою в Буенос-Айресі (Аргентина).

Договір про Антарктику відкритий для приєднання до нього будь-якої держави, що є членом ООН, або будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх договірних сторін, представники яких мають право брати участь у Консультативних нарадах. Договір про Антарктику безстроковий. До нього можуть вноситися зміни й поправки за згодою всіх консультативних сторін договору.

На заключній сесії IV Спеціальної Консультативної наради стосовно мінеральних ресурсів Антарктики, що відбувалася у Веллінгтоні з 2 травня по 2 червня 1988 р., у результаті дискусій консультативні сторони прийняли Конвенцію з регулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики, присвячену питанням освоєння та використання мінеральних ресурсів у регіоні. У Конвенції було окремо зазначено, що мінеральні ресурси не включають лід. Однак після відкриття для ратифікації Конвенція щодо регулювання освоєння мінеральних ресурсів не знайшла підтримки серед країн - учасниць Договору про Антарктику. Більше того, після підписання Протоколу щодо охорони навколишнього середовища до Договору про Антарктику в 1991 р. будь-яка діяльність стосовно мінеральних ресурсів, за винятком наукових досліджень, була заборонена. Протокол заборонив усі види робіт щодо мінеральних ресурсів, включаючи розвідку їх родовищ, і встановив мораторій на ці роботи строком на 50 років.

Згаданий Протокол було підписано з урахуванням необхідності особливої уваги до охорони навколишнього середовища цього регіону в 1991 р. у Мадриді на XI сесії спеціальної Консультативної наради щодо Договору про Антарктику. Мета цього документа - забезпечити екологічну безпеку Антарктики і перетворити її на природний заповідник. В Антарктиді з 1996 р. відповідно до положень Договору 1959 р. працює українська наукова станція "Академік Вернадський".

З моменту прийняття Договору про Антарктику минуло п'ятдесят років. У цілому він довів свою життєздатність і ефективність. Разом з тим низка його положень були розвинені в рішеннях Консультативних нарад і в конвенціях щодо збереження ресурсів Антарктики. Таким чином, уже склалася й функціонує система Договору про Антарктику.