Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 13.5. Територіальне море і прилегла зона

Територіальне море (або територіальні води) - це пояс морських вод шириною до 12 морських миль, що примикає до сухопутної території держави або її внутрішніх морських вод і входить до складу державної території, правовий режим якого визначається як національним правом держави, так і нормами міжнародного права. При цьому суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра.

Цей інститут міжнародного морського права має багатовікову історію. Гроцій, Джентілі, Ваттель, Вестлейк та інші юристи-міжнародники обстоювали у своїх роботах необхідність відмови від посягань на морські й океанічні простори та поширення суверенітету прибережної держави лише на невеликий пояс морських вод, що примикає до берега. Ширина ж цього пояса залишалася питанням дискусійним. Однак до XVII ст. практика багатьох прибережних держав почала пов'язувати ширину територіального моря з дальністю стрільби берегових батарей або з межею видимості з берега, що становило 3 морські милі. Головна мета пояса територіальних вод полягала в забезпеченні безпеки й ефективного керування суміжною сухопутною територією. До початку XIX ст. сам інститут територіального моря і його 3-мильна ширина здобули широке, але не загальне міжнародне визнання. Наприклад, Росія ніколи не заявляла про визнання такої ширини свого територіального моря.

У процесі технічного вдосконалення флоту й озброєнь ставало дедалі більш зрозуміло, що 3-мильний ліміт територіальних вод перестав задовольняти прибережні держави. Однією з головних проблем міжнародного морського права до III Конференції ООН з морського права була відсутність консенсусу щодо максимальної ширини територіального моря. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. не визначила ширину територіальних вод. Претензії прибережних держав варіювали від 3 до 200 миль. Однак до 80-х років тенденція використовувати 12-мильну ширину територіального моря стала домінувати. Конвенція ООН з морського права 1982 р. на договірному рівні підтвердила цю тенденцію (ст. 3). На початок 1995 р. більше 120 держав керувалися у своїй практиці положенням ст. З Конвенції 1982 р. Британський професор М.Н. Шоу у зв'язку із цим пише:

"Не викликає жодного сумніву, що нині це положення є відбитком міжнародного звичаєвого права".

Відповідно до ст. 4 Конвенції 1982 р. ширина територіального моря зазвичай вимірюється від лінії найбільшого відливу уздовж берега, зазначеної на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу.

Однак у місцях, де берегова лінія глибоко порізана і звивиста, або де є уздовж берега й у безпосередній близькості до нього ланцюг островів, ширина територіального моря може вимірюватися від прямих вихідних ліній, що з'єднують відповідні точки (п. 1 ст. 7 Конвенції 1982 р.). Уперше метод прямих вихідних ліній для вимірювання ширини територіальних вод застосувала Норвегія в 1812 р. щодо свого сильно порізаного узбережжя, поблизу якого розташована величезна кількість островів. У 1951 р. його правомірність підтвердив Міжнародний Суд ООН у рішенні в англо-норвезькій рибальській справі. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і Конвенція ООН з морського права 1982 р. на договірному рівні також визнали його правомірність у відповідних географічних умовах.

При проведенні прямих вихідних ліній не допускається жодних помітних відхилень від загального напрямку берега. Крім того, система прямих вихідних ліній не може застосовуватися державою так, щоб територіальне море іншої держави виявилося відрізаним від відкритого моря або виключної економічної зони. Води, розташовані у бік берегу від прямих вихідних ліній, визнаються внутрішніми морськими водами.

Міжнародно-правовий режим територіального моря визначається нормами звичаєвого та договірного міжнародного права. Останні закріплені в Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. та Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ці норми підкреслюють, що за юридичною природою територіальне море - це частина державної території прибережної держави, тобто юридична природа територіального моря і внутрішніх морських вод однакова. Проте правовий режим у них різний. У межах територіального моря діють норми як національного, так і міжнародного права. Про це свідчить закріплення в міжнародному праві права мирного проходу через територіальне море іноземних суден всіх типів (і військових, і торговельних).

У ст. 17 Конвенції 1982 р. встановлюється: "За умови дотримання цієї Конвенції судна всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море". Прохід повинен бути безперервним і швидким. Разом з тим він може включати зупинку та стоянку на якорі, але лише настільки, наскільки вони пов'язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили, або лиха, або з метою надання допомоги потерпілим від лиха. Прохід може вважатися мирним тільки в тому випадку, якщо ним не порушується мир, правопорядок або безпека прибережної держави. Підводні човни при здійсненні мирного проходу повинні підійматися на поверхню і піднімати свій прапор.

Конвенція 1982 р. містить перелік дій, які вважаються такими, що порушують мир, порядок або безпеку прибережної держави при проході іноземним судном територіальних вод: погроза силою або її застосування проти прибережної держави; будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду; збирання інформації на шкоду обороні або безпеці прибережної держави; пропаганда, що має на меті зазіхання на оборону або безпеку прибережної держави; підйом у повітря, посадка або прийняття будь-якого літального апарата або військового пристрою; порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави; навмисне і серйозне забруднення; рибальська діяльність; проведення досліджень; створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв'язку (ст. 19).

У свою чергу прибережна держава не повинна перешкоджати мирному проходу іноземних суден через територіальне море, за винятком випадків, коли вона діє так відповідно до Конвенції 1982 р.

Тривалий час СРСР наполягав на дозвільному порядку проходу іноземних військових кораблів через свої територіальні води, про що зробив відповідне застереження до ст. 23 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. США не поділяли позицію Радянського Союзу в цьому питанні і тлумачили її як таку, що порушує міжнародне право. Це призводило часом до інцидентів. Так, американські військові кораблі "Керон" і "Йорктаун" у березні 1986 р. і лютому 1988 р. спробували здійснити право мирного проходу через радянські територіальні води в Чорному морі. У першому випадку Радянський Союз направив ноту протесту Сполученим Штатам, охарактеризувавши такий прохід як "демонстративно-агресивний і провокаційний", однак без правової аргументації. Другого разу радянські кораблі витиснули американські зі своїх територіальних вод, заподіявши їм легкі ушкодження. США опротестували дії СРСР як порушення норм міжнародного морського права.

Зазначені інциденти дали імпульс переговорному процесу зі зближення позицій двох держав стосовно права мирного проходу. 23 вересня 1989 р. міністр закордонних справ СРСР Б.А. Шеварднадзе і держсекретар СІЛА Дж. Бейкер підписали угоду "Про однакове тлумачення правил міжнародного права щодо мирного проходу". У ній сторони визнали, що право мирного проходу поширюється на всі судна, включаючи військові кораблі, і не вимагає дозвільних процедур. Обидві держави взяли зобов'язання привести в повну відповідність до Конвенції ООН з морського права 1982 р. своє законодавство, правила і практику щодо мирного проходу.

Юрисдикція в територіальному морі. Конкретні питання, пов'язані з юрисдикцією прибережної держави щодо іноземних суден, що здійснюють право мирного проходу, вирішуються залежно від належності цих суден до класу військових кораблів, а також державних суден, що експлуатуються у некомерційних цілях, або до класу торговельних суден. Щодо суден, що належать до першого класу, діє принцип імунітету державної власності, відповідно до якого вони вилучаються з-під юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання такими суднами, скажімо, військовим кораблем, законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води влада прибережної держави може вимагати, щоб цей корабель негайно покинув її територіальне море. При цьому шкоду і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриває держава його прапора.

На борту іноземного торговельного судна, що здійснює право мирного проходу, в принципі діє кримінальне й цивільне законодавство держави прапора судна, крім винятків, встановлених у конвенційному порядку. Так, кримінальна юрисдикція здійснюється прибережною державою щодо злочину, скоєного на борту іноземного торговельного судна під час проходу через територіальне море, якщо: 1) наслідки злочину поширюються на прибережну державу; 2) злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіальному морі; 3) каштан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна звертаються до місцевої влади з проханням про надання допомоги; 4) вжиті заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі наркотиками або психотропними речовинами. Однак не підлягає обмеженню право прибережної держави вживати будь-які заходи для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і піддавати суду осіб, що несуть кримінальну відповідальність за злочини, скоєні під час перебування судна у внутрішніх водах такої держави.

При вчиненні злочину на борту іноземного судна до входу в територіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні морські води, прибережна держава не повинна втручатися. Однак у виняткових випадках, пов'язаних із завдаванням збитків морському середовищу або порушенням режиму виключної економічної зони, Конвенція 1982 р. передбачає умови втручання прибережної держави.

Відповідно до ст. 28 зазначеної Конвенції прибережна держава не повинна зупиняти іноземне судно, яке проходить територіальне море або змінювати його курс з метою здійснення цивільної юрисдикції щодо особи, яка перебуває на борту судна. Прибережна держава може застосовувати щодо такого судна міри стягнення або арешт у будь-якій цивільній справі тільки за зобов'язаннями або в силу відповідальності, взятої або викликаної на себе цим судном під час або для проходу його через води прибережної держави. Ці обмеження не зачіпають права прибережної держави застосовувати міри стягнення або арешт у цивільній справі щодо іноземного судна, що перебуває на стоянці в територіальному морі або проходить територіальне море після виходу із внутрішніх вод.

Прилегла зона - це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль з метою недопущення порушень певних правил. Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави. За юридичною природою прилегла зона - це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Положення про правовий режим прилеглої зони містяться в ст. 24 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і в ст. 33 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

В обох конвенціях зафіксоване положення про суворо цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється для запобігання прибережною державою порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил. Це означає, що прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна, фіскальна, імміграційна і санітарна.

Спочатку, у Конвенції 1958 р. встановлювалось, що ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль, потім, у Конвенції 1982 р. - 24 милі. Ширина прилеглої зони виміряється за тими ж правилами, що і ширина територіального моря.

9 липня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про прийняття за основу проекту Закону України про внутрішні води, територіальне море і прилеглу зону України".