Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 13.3. Конвенція ООН з морського права 1982 р.

Ця Конвенція, що стала результатом великої та кропіткої роботи багатьох суб'єктів міжнародного права, є одним з найбільших загальних багатосторонніх договорів за всю історію міжнародних відносин. Конвенція 1982 р. складається з 17 частин, що включають 320 статей і 9 додатків. 16 листопада 1994 р., після закінчення 12 місяців з дати здавання на зберігання шістдесятої ратифікаційної грамоти, Конвенція відповідно до ст. 308 набула чинності. Україна в Конвенції 1982 р. бере участь з 1999 р.

Конвенція 1982 р. підтверджує і доповнює низку положень Женевських конвенцій з морського права 1958 р. і вводить нові норми й інститути, які відображають сучасні тенденції розвитку в освоєнні Світового океану. Конвенція вперше в договірному порядку встановила гранично допустиму ширину територіального моря - 12 морських миль. Вона підтвердила й деталізувала право мирного проходу іноземних суден через територіальне море. Конвенція запровадила новий інститут - архіпелажні води, який застосовується до держав-архіпелагів. У Конвенції зафіксовано правила транзитного проходу через міжнародні протоки, що дають можливість здійснювати свободу судноплавства і польотів через них. Зовсім новим є інститут виключної економічної зони, у межах якої прибережній державі надаються суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, що перебувають на дні, у її надрах, у покриваючих водах, і управлінні ними, а також щодо інших видів економічної діяльності. Конвенція підтвердила основні норми щодо континентального шельфу і внесла уточнення в цей інститут, зокрема, чітко визначила зовнішню межу континентального шельфу.

Уперше в договірній практиці був визначений статус величезної території - району морського дна за межами континентального шельфу ("Району"). Визначено порядок регулювання діяльності з дослідження і використання його ресурсів.

Конвенція істотно розширила перелік свобод відкритого моря, включивши в нього, поряд із традиційними свободами судноплавства, рибальства, польотів, прокладки кабелів і трубопроводів, також свободу зводити штучні острови, установки й споруди, що допускаються відповідно до міжнародного права, здійснювати морські наукові дослідження. У Конвенції є блок норм, що регламентують порядок проведення морських наукових досліджень, а також група норм, спрямованих на забезпечення захисту і збереження морського середовища.

Конвенція містить детально розроблений механізм урегулювання суперечок, пов'язаних із тлумаченням і застосуванням її норм.

Важливим положенням Конвенції 1982 р. у справі забезпечення загального миру й безпеки є резервування відкритого моря для мирних цілей.

У зв'язку з тим, що Конвенція кодифікувала низку звичаєвих норм, ці норми продовжують діяти для держав, що не беруть участь у ній.

У цілому, можна констатувати, що Конвенція ООН з морського права 1982 р. - це важливий історичний етап у кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного права, що має на меті стабільний розвиток міжнародних відносин у зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного права у Світовому океані.

13.4. Внутрішні морські води

Внутрішні морські води - це прибережні морські води держави, на які поширюються її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. До них належать води морських портів, заток, бухт, губ, лиманів, історичні води, а також води, розташовані у бік берега від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів е пряма лінія, що з'єднує найбільш віддалені у бік моря точки портових споруджень. Затока - це добре окреслене поглиблення берега, що вдається в сушу і включає замкнуті сушею води; при цьому таке поглиблення утворює дещо більше, ніж просту звивину берега. При ширині входу в затоку під час найбільшого відпливу менше 24 миль вся затока належить до внутрішніх вод прибережної держави. Це правило не застосовується щодо заток, які мають ширину входу більше 24 миль, але вважаються історичними водами. До таких заток, зокрема, належать Брістольська затока (Велика Британія), Гудзонова затока (Канада), затока Делавер (США), затока Петра Великого (Росія). За законодавством Росії (Закон РФ "Про державний кордон" 1993 р.) історичними водами можуть вважатися і моря (п. 4 "г" ст. 5)1. Однак це положення не здобуло міжнародного визнання2.

Канадський професор Д. Фаран зазначає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є такі: "(1) виключна влада і контроль над таким морським районом, включаючи вигнання іноземних суден з нього у разі потреби; (2) тривале користування ним або закінчення тривалого часу, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин; (3) мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї інтереси можуть бути зачеплені цим статусом".

Головною відмітною рисою правового статусу історичних вод, як і внутрішніх морських вод у цілому, є те, що в їхніх межах іноземні судна не користуються правом мирного проходу. Прибережна держава своїми нормативними актами визначає їхній правовий режим, зокрема, встановлює порядок заходу іноземних суден у внутрішні морські води.

Іноземні судна повинні у внутрішніх морських водах дотримуватися законів та інших правил, встановлених прибережною державою щодо імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. На іноземні торговельні судна4, які перебувають у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється кримінальна, цивільна й адміністративна юрисдикція прибережної держави.

Кримінальна юрисдикція. Оскільки внутрішні морські води - це частина державної території, то злочини, скоєні на борту іноземних торговельних суден, що перебувають у межах цих вод, за загальним правилом підлягають юрисдикції прибережної держави. Однак на практиці найчастіше в силу двосторонніх договорів, судова влада прибережної держави не здійснює кримінальної юрисдикції щодо злочинів такого роду, якщо вони не порушують мир і добрий порядок, якщо втручання не є міжнародним зобов'язанням прибережної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна.

Іноземні торговельні судна не повинні надаватись як притулок для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за скоєний злочин.

Цивільна юрисдикція. Судовою владою прибережної держави можуть розглядатися цивільні позови щодо іноземного торговельного судна і майна, що перебуває на його борту, під час стоянки судна в порту. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного торговельного судна може охоплювати затримку або арешт такого судна з метою забезпечення позовних вимог або виконання судових чи арбітражних рішень. Рішення про затримку або арешт має виноситися компетентним судовим органом прибережної держави. У середині 90-х років XX ст. кілька українських торговельних суден, які в основному належали Чорноморському морському пароплавству, були заарештовані в іноземних портах з метою забезпечення позовних вимог іноземних кредиторів до пароплавства.

У зв'язку з цим слід зазначити, що в 1999 р. була прийнята Міжнародна конвенція "Про арешт суден", відповідно до якої судно може бути заарештоване або звільнене від арешту тільки за постановою суду держави-учасниці, в якій накладається арешт. Судно може бути заарештоване для одержання забезпечення, незалежно від того, що відповідно до юрисдикційного (або арбітражного) застереження, передбаченого відповідним договором або іншим способом, морська вимога, за якою накладається арешт, повинна розглядатися в суді держави, іншої, ніж держава, в якій накладається арешт, або в арбітражі, або відповідно до закону іншої держави.

Як правило, прибережні держави не втручаються в цивільно-правові спори між членами екіпажу іноземного торговельного судна.

Стосовно трудових правовідносин між членами екіпажу іноземного торговельного судна, то, в принципі, вони підпадають під юрисдикцію прибережної держави. Однак на практиці прибережні держави зазвичай не втручаються в такі суперечки, крім випадків, коли спір стосується заробітної плати або виконання обов'язків на борту судна, якщо інше не встановлено відповідним договором.

Адміністративна юрисдикція. В основному норми адміністративного права встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави.

Згідно з цими нормами іноземні судна, як державні, так і приватні, зобов'язані підкорятися адміністративній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це стосується виконання митних і санітарних правил, а також заходів контролю безпеки суден, охорони людського життя, допуску іноземців. Слід зазначити, що іноземні військові кораблі звільняються від митного огляду.

Прибережні держави завжди приділяли особливу увагу регламентації заходу іноземних військових кораблів у внутрішні морські води й порти. У законодавстві більшості держав встановлено дозвільний порядок заходу іноземних військових кораблів у внутрішні води й порти. Відповідно до цього порядку зацікавлена держава дипломатичними каналами не пізніше певного строку повинна направити запит державі, у чиї порти передбачається захід її кораблів, і одержати на це відповідний дозвіл.

Нині у зв'язку з інтенсивним розвитком міжнародного судноплавства намітилася тенденція до обмеження юрисдикції прибережної держави стосовно іноземних суден, що перебувають у її внутрішніх водах. Була висунута пропозиція про необхідність укладення конвенції про внутрішні морські води, що містила б базисні правові положення, загальні для всіх держав, вироблені міжнародною практикою, а національне право конкретизувало б і деталізувало їх.