Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 13.9. Виключна економічна зона

Інститут виключної економічної зони (ВБЗ) є новелою в розвитку міжнародного права, що з'явилася у процесі роботи III Конференції ООН з морського права. Цей інститут є компромісом між двома підходами в морському праві: встановленням 200-мильно-го територіального моря і збереженням найбільшою мірою режиму відкритого моря в поєднанні з преференційними правами прибережних держав у галузі рибальства. Положення Конвенції ООН з морського права 1982 р. про ВБЗ є частиною "пакета" взаємообумовлених рішень з усіх інших питань міжнародного морського права.

У ст. 65 Конвенції 1982 р. визначено, що ВЕЗ - це район, який знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього, що підпадає під особливий правовий режим (ст. 55-75), відповідно до якого права і юрисдикція прибережної держави, права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями цієї Конвенції. Ширина ВБЗ не повинна перевищувати 200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря. Прибережна держава у ВБЗ має:

a) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що вкривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо інших видів діяльності з економічної розвідки й розробки зазначеної зони, таких, як виробництво енергії шляхом використання води, течії та вітру;

b) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях Конвенції 1982 р., щодо:

с) створення й використання штучних островів, установок і споруджень;

d) морських наукових досліджень;

е) захисту та збереження морського середовища;

f) інші права й обов'язки, передбачені в цій Конвенції (п. 1 ст. 56).

ВБЗ є різновидом зон функціональної юрисдикції прибережної держави в межах відкритого моря, тобто за юридичною природою ця зона - міжнародна територія спільного користування (частина відкритого моря), але з особливим правовим режимом. Специфіка цього режиму обумовлена поєднанням прав і обов'язків прибережної держави та всіх інших держав. Прибережна держава при здійсненні своїх прав і виконанні своїх обов'язків у ВБЗ зобов'язана належним чином враховувати права й обов'язки інших держав, а останні - прибережної держави.

Домінантою у правовому режимі ВЕЗ є збалансоване поєднання ресурсних прав прибережної держави і прав інших держав, що базуються на свободах відкритого моря, таких як свобода судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та ін., що відповідають міжнародному праву.

За положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р. визнання за прибережною державою суверенних прав на живі ресурси ВЕЗ сполучається із правом інших держав на надлишки припустимого улову в порядку, передбаченому в зазначеній Конвенції. Мінеральні ресурси ВЕЗ освоюються в порядку, передбаченому для континентального шельфу: їх розробка, включаючи надання допуску третім державам, є виключним правом прибережної держави. На відміну від допуску до живих ресурсів ВБЗ, допуск інших держав до мінеральних ресурсів зони не залежить від ступеня їх розробки прибережною державою.

Прибережна держава при здійсненні своїх суверенних прав на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів і управління ними у ВБЗ має право вживати такі заходи, як огляд, інспекція, арешт і судовий розгляд, які можуть бути необхідні для забезпечення дотримання законів і правил, прийнятих відповідно до Конвенції 1982 р.

Заарештоване судно і його екіпаж звільняються негайно після надання відповідної застави або іншого забезпечення.

Покарання, що накладаються прибережною державою за порушення законів і правил рибальства у ВЕЗ, не можуть включати тюремне ув'язнення, якщо немає угоди зацікавлених держав про інше, або будь-яку іншу форму особистого покарання.

У випадку арешту або затримки іноземного судна прибережна держава негайно повідомляє державу прапора через відповідні канали про вжиті заходи та будь-яке покарання, що було застосовано.

Проблема делімітації ВЕЗ між державами з протилежними або суміжними узбережжями вирішується за правилами, аналогічними тим, що встановлені Конвенцією 1982 р. для континентального шельфу. Україна це питання щодо Росії вирішує в пакеті з проблемою делімітації континентального шельфу.

Україна в 1995 р. прийняла Закон "Про виключну (морську) економічну зону України"1, що деталізує положення Конвенції 1982 р. і відповідає їй.