Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 15.3. Юридична природа та правовий режим космічного простору і небесних тіл

Норми, що визначають юридичну природу та правовий режим космічного простору і небесних тіл" переважно містяться в Договорі з космосу 1967 р. і Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р.

У Договорі з космосу 1967 р. майже в усіх статтях використовується термін "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла". З цього можна зробити висновок, що юридична природа та правовий режим космічного простору і небесних тіл за положеннями Договору 1967 р. багато в чому схожі. В цьому документі немає визначення поняття "небесне тіло". Прийнято вважати, що це поняття охоплює природні космічні тіла типу Місяця, планет, астероїдів.

Відповідно до норм міжнародного права космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, за юридичною природою є міжнародною територією спільного користування, на яку не поширюється суверенітет жодної держави. Він не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні в будь-який інший спосіб. Космічний простір та небесні тіла відкриті для дослідження і використання всіма державами та є надбанням усього людства. У грудні 1996 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Декларацію про міжнародну співпрацю в дослідженні і використанні космічного простору на благо та на користь усіх держав з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються.

Проте у правовому режимі космічного простору є деякі відмінності, порівняно з правовим режимом небесних тіл. Так, останні мають використовуватися виключно з мирною метою. На них забороняється створення військових баз, споруд і укріплень, випробування будь-яких типів зброї та проведення маневрів. Іншими словами, щодо Місяця та небесних тіл встановлено режим повної демілітаризації і нейтралізації, тоді як космічний простір має режим часткової демілітаризації: виведення на космічні орбіти об'єктів зі звичайною зброєю не заборонено. Із закінченням холодної війни склалися сприятливі умови для поширення режиму повної демілітаризації та нейтралізації і на космічний простір. Ці сприятливі політичні можливості необхідно втілити у відповідні міжнародно-правові норми.

В Угоді про Місяць 1979 р. Місяць і його ресурси оголошуються спільною спадщиною людства. Держави - учасниці Угоди 1979 р. взяли на себе зобов'язання встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою.

Сьогодні немає конвенційної норми, яка б визначала параметри межі між повітряним простором держав і космосом. Сформувався міжнародний звичай, відповідно до якого космічний простір починається з висоти 100-110 км над рівнем моря, тобто з висоти мінімальних перигеїв орбіт штучних супутників Землі. Питання про межу між повітряним простором і космосом є вельми важливим, оскільки розвідувальна діяльність, здійснювана державами з космосу, правомірна, а аналогічна діяльність у повітряному просторі будь-якої держави є грубим порушення її суверенітету.

Не можна визнати такими, що відповідають міжнародному праву, претензії деяких екваторіальних держав на сегменти геостаціонарної орбіти, що відповідають їх територіям. Ці претензії суперечать принципу непривласнення космічного простору.

15.4. Правовий режим космонавтів і космічних об'єктів

У Договорі з космосу 1967 р. встановлено, що космонавти розглядаються як посланці людства в космос (ст. V). Звичайно, це не означає, що вони мають якийсь наднаціональний статус. Юристи-міжнародники вважають, що положення Договору 1967 р. має швидше урочисто-декларативний, а не конкретно-юридичний характер. Виконуючи космічні польоти навіть у складі міжнародних екіпажів, космонавти є представниками своїх держав, проте при цьому їх діяльність має також загальнолюдський характер.

Стаття VIII Договору з космосу 1967 р. визначає, що держава, до регістру якої занесений об'єкт, запущений у космос, здійснює юрисдикцію та контроль над будь-яким екіпажем цього об'єкта. Отже, й іноземні громадяни, що є членами екіпажу космічного об'єкта, підпадають під юрисдикцію держави його реєстрації, якщо інше не передбачено спеціальними угодами. Юрисдикція держави реєстрації здійснюється під час перебування об'єкта в космічному просторі, у тому числі на небесному тілі.

Відповідно до ст. V Договору 1967 р. держави зобов'язані надавати космонавтам усіляку допомогу в разі аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави чи у відкритому морі. Космонавтам, які здійснили вимушену посадку, має бути забезпечена безпека, і вони негайно повинні бути повернені державі, до регістру якої занесено їх космічний корабель.

Держави зобов'язані інформувати одна одну або ООН про встановлені ними явища в космосі, які б могли становити небезпеку для життя або здоров'я космонавтів.

Аналогічні положення містяться в ст. 10 Угоди про Місяць 1979 р.

Право власності держави реєстрації на космічні об'єкти, запущені в космос, і на їх складові є абсолютним як під час їх перебування в космічному просторі або на небесному тілі, так і після повернення на Землю. Такі об'єкти та їх складові, знайдені на іноземній території, повинні повертатися державі реєстрації космічного об'єкта. Слід зазначити, що повернення космонавтів державі, що їх запустила, є безумовним зобов'язанням, і держава, що повертає їх, не повинна вимагати компенсації витрат, пов'язаних із рятуванням і поверненням "посланців людства у космос". Що до повернення космічного об'єкта та його складових державі, що запустила, то це зобов'язання не є безумовним: 1) необхідне прохання держави, що запустила їх, про це; 2) на вимогу необхідно надати до повернення опізнавальні дані; 3) витрати з виявлення і повернення об'єкта та його складових повинні покриватися державою, що запустила.

Згідно зі ст. П Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р. держава, що здійснює такий запуск, заносить дані про космічний об'єкт до національного регістру. Кожна держава, що запускає, надає Генеральному секретареві ООН у найкоротший строк необхідну інформацію про кожний космічний об'єкт, занесений до її регістру (ст. IV). Генеральний секретар ООН веде реєстр, до якого вноситься зазначена інформація (ст. ІІІ).