Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 15.7. Відповідальність у міжнародному космічному праві

У Договорі з космосу 1967 р. і в низці інших дво- і багатосторонніх угод містяться принципи і норми, що регулюють військову діяльність у космічному просторі.

У преамбулі Договору 1967 р. йдеться про зацікавленість усього людства у проведенні досліджень і використанні космічного простору з мирними намірами. Цей Договір установив заборону на виведення в космос об'єктів з ядерною або іншою зброєю масового знищення. Щодо Місяця та інших небесних тіл встановлено режим повної демілітаризації і нейтралізації. Проте Договір 1967 р. не забороняє виведення в космос озброєнь, не охоплюваних поняттям "зброя масового знищення", тобто звичайних видів зброї. Як наголошувалося вище, було б доцільно укласти міжнародну угоду, що має на меті заборонити розміщення в космосі будь-яких видів зброї. В 1981 р. СРСР надав ООН проект Договору про заборону розміщення в космічному просторі зброї будь-якого роду, а в 1983 р. - проект Договору про заборону застосування сили в космічному просторі і з космосу щодо Землі. Проте з відомих політичних причин ці ініціативи не набули належного розвитку. Закінчення холодної війни створило сприятливі умови для повернення до конструктивних радянських пропозицій стосовно космосу 80-х років та їх реалізації.

Договір з космосу передбачає використання військового персоналу для наукових досліджень або з будь-якою іншою мирною метою, а також використання будь-якого устаткування або засобів, необхідних для мирного дослідження Місяця та інших небесних тіл.

Конвенція про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р. (набула чинності з 1978 р.) встановила заборону на використання засобів дії на космічний простір, а також з космічного простору на природне середовище Землі з військовою метою.

Певні обмеження щодо військового використання космосу містяться в Договорі про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р. між СРСР і США, а також у радянсько-американських угодах щодо обмеження наступальних стратегічних озброєнь.

Водночас слід визнати, що міжнародним правом не забороняється використання космосу з метою відповіді на агресію або підтримки міжнародного миру і безпеки відповідно до Статуту ООН.

15.7. Відповідальність у міжнародному космічному праві

Відповідно до ст. VI Договору з космосу держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, чи здійснюється вона урядовими органами або неурядовими юридичними особами. У разі здійснення діяльності в космосі міжнародною організацією вона та держави, що беруть участь у ній, відповідають солідарно.

Держава, що здійснює або організовує запуск об'єкта в космос, а також кожна держава, з території або установок якої проводиться запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний такими об'єктами або їх складовими на Землі, в повітряному або космічному просторі (включаючи небесні тіла) іншій державі, її фізичним або юридичним особам.

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами, 1972 р. встановила порядок реалізації такої відповідальності. Згідно зі ст. І Конвенції 1972 р. термін "шкода" означає позбавлення життя, тілесне пошкодження або інше ушкодження здоров'я; знищення або пошкодження майна держави, фізичних чи юридичних осіб або майна міжнародних міжурядових організацій.

Запускаюча держава несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за шкоду, заподіяну її космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну у польоті (ст. ІІ). Якщо в будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об'єкту однієї держави або особам чи майну на борту такого об'єкта буде заподіяний збиток космічним об'єктом іншої держави, остання несе відповідальність тільки у разі, коли такий збиток заподіяний з її вини.