Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 21.2. Міжнародно-правові наслідки початку війни

Відповідно до Гаазької конвенції про відкриття воєнних дій 1907 р., такі дії не повинні починатися без завчасного і недвозначного попередження, яке має форму мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Це положення Гаазької конвенції зберігає юридичну силу і нині. Проте, згідно з визначенням агресії, прийнятим на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., оголошення війни не може вважатися фактом, що перетворює незаконну війну на правомірну. Однак початок агресивних воєнних дій без оголошення війни розглядатиметься як кваліфікуюча обставина при визначенні відповідальності за них. Оголошення війни належить до компетенції найвищих органів державної влади. Згідно з п. 19 ст. 106 Конституції України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. А Верховна Рада України оголошує за поданням Президента України стан війни та укладає мир, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9 ст. 85 Конституції України).

З початком воєнних дій воюючі сторони зобов'язані дотримуватися законів і звичаїв війни.

Проте оголошення війни не завжди супроводжується початком воєнних дій. Наприклад" Велика Британія оголосила війну Німеччині 3 вересня 1939 р., а розпочала воєнні операції проти неї лише в травні 1940 р. Але оголошення війни автоматично тягне за собою юридичний стан війни. Слід пам'ятати, що війна - це насамперед політико-юридичний стан, що супроводжується збройним протистоянням воюючих сторін.

Початок стану війни спричиняє припинення мирних відносин між воюючими державами. Дипломатичні та консульські відносини перериваються. Персонал дипломатичних представництв і консульських установ повинен покинути територію ворожої держави. Згідно зі ст. 44 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. держава перебування повинна навіть у разі збройного конфлікту сприяти найшвидшому виїзду осіб, які користуються привілеями й імунітетом і не є громадянами держави перебування, та членів їхніх сімей, незалежно від громадянства. Також держава перебування повинна поважати та охороняти приміщення дипломатичного представництва разом з його майном і архівами у разі збройного конфлікту. Аналогічні положення містяться і у Віденській конвенції про консульські відносини 1963 р.

На час збройного конфлікту інтереси однієї воюючої держави на території іншої зазвичай представляє нейтральна третя держава, що має дипломатичні відносини з обома воюючими сторонами. Під час Другої світової війни, наприклад, такою державою була нейтральна Швеція, що представляла інтереси СРСР і Німеччини.

Початок збройного конфлікту впливає на правове становище громадян воюючих держав, які опинилися на території супротивника. Ці громадяни можуть за бажання покинути територію ворожої держави на початку або в період конфлікту, якщо їх виїзд не суперечить інтересам держави перебування. До них може застосовуватися спеціальний режим, зокрема, нагляд з боку місцевої влади або обмеження права вибору місця проживання. Воююча держава також має право застосувати до громадян ворожої держави інтернування або примусове поселення у визначеному місці (ст. 41, 42 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р.).

Майно, що є власністю ворожої держави (крім майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації. Торгові судна, що перебувають у портах ворожої держави, можуть бути затримані до кінця війни або реквізовані. Разом з тим, згідно з Гаазькою конвенцією про становище ворожих торгових суден у разі початку воєнних дій 1907 р. торговим суднам, захопленим війною у ворожих портах, може бути наданий розумний строк для вільного виходу з територіальних вод ворожої держави.

Відомо, що війна ведеться в певних просторових межах. У міжнародному праві прийнято диференціювати театр війни і театр воєнних дій. Перше поняття означає сухопутну, морську і повітряну територію воюючих держав, на якій вони можуть вести воєнні дії, а театр воєнних дій - це ті частини сухопутних, морських і повітряних просторів воюючих держав, на яких фактично розгортаються воєнні операції. Норми права збройних конфліктів спрямовані на максимальне обмеження театру воєнних дій. Не можуть бути театром воєнних дій території нейтральних держав, а також нейтралізовані згідно з міжнародним правом території, незалежно від того, чи знаходяться останні в межах воюючих держав, чи ні. До нейтралізованих територій належать Суецький і Панамський канали, архіпелаг Свальбард (Шпіцберген), Аландські острови (Фінляндія), Антарктика, небесні тіла та ін.

Не можуть бути також театром воєнних дій певні ділянки території воюючих держав, такі як санітарні зони і місцевості. Згідно з Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. забороняється перетворювати на театр воєнних дій центри зосередження культурних цінностей (ст. 9).

Початок збройного конфлікту впливає і на дію міжнародних договорів, укладених між воюючими державами. Так, політичні договори (про ненапад, про мир, про дружбу та співпрацю і т. ін.), економічні та інші угоди, розраховані на мирні умови, призупиняють свою дію або припиняються. Водночас угоди про закони і звичаї війни повинні застосовуватися та сумлінно виконуватися. До початку збройного конфлікту такі угоди діють, але не застосовуються. З початком війни вони вступають в активну фазу, щоб мінімізувати шкідливий ефект воєнних дій.