Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - 1. Історичний огляд джерел міжнародного приватного права в Україні

1. Історичний огляд джерел міжнародного приватного права в Україні

1. У різні історичні часи залежно від доктринального підходу до правової природи МПрП на перше місце серед його основних джерел поперемінно висували чи то міжнародний договір, чи то внутрішній закон. У перспективі останнє джерело МПрП поступатиметься першому. Проте й нині норми внутрішньодержавних актів (які є, за словами П. Є. Казанського, "незаконним створенням юридичного життя") посідають важливі позиції в регулюванні приватноправових відносин з іноземним елементом. Тому ми й візьмемо їх якісний стан для періодизації розвитку джерел МПрП в Україні.

Якщо в основу періодизації розвитку джерел МПрП в Україні покласти наявність та зміст системи відповідних, переважно колізійних, внутрішніх законодавчих норм, можна виділити наступні його етапи: перший (середина XIX ст. -1910-ті роки) та другий етапи (1920-1960-ті роки) характеризувалися відсутністю такої системи, епізодичністю норм МПрП у законодавстві; третій період (1961-1991 рр.) пов'язаний з виникненням та розширенням особливої системи законодавчих норм МПрП внаслідок проведеної кодифікації цивільного, сімейного, цивільно-процесуального законодавства у 60-ті роки XX ст. (загальносоюзні Основи відповідного законодавства та прийняті на їх базі ЦК УРСР 1963 р., КпШС УРСР 1969 р., ЦПК УРСР 1963 р); протягом четвертого (сучасного) періоду в країні відбувається модернізація на новому якісному рівні системи внутрішньодержавних правил МПрП, у центрі якої прийнятий у 2005 р. Закон України про МПрП.

2. Перший етап розвитку джерельної бази МПрП на теренах України (середина XIX ст. - 1910-ті роки) відбувався окремо для її східної частини, яка перебувала у складі Російської імперії, та західної, що входила до Австро-Угорщини. На території останньої діяв Загальний цивільний кодекс (уложення) Австрійської імперії 1811 р., який у своїх колізійних постановах, як і Французький цивільний кодекс та Прусське цивільне уложення 1794 р., відображав статутарну теорію. Австрійський акт не давав розвиненої системи норм МПрП, але його положення колізійного права частково регулювали питання особистого закону, зобов'язального та речового права (§ 4.35-37,300).

У царській Росії внутрішнє законодавство містило чимало колізійних та інших правил МПрП. Безперечно, ці норми не мали системного характеру, вони були епізодичними, в них переважало територіальне начало, але їх було значно більше, ніж у наступному радянському законодавстві до 1960-х років.

Колізійні та інші правила МПрП Російської імперії ми знаходимо передусім у Зводі законів цивільних та у Статуті цивільного судочинства.

Зокрема, у Зводі законів цивільних: ст. 249 встановлювала правила щодо опіки та піклування над малолітніми дітьми російських підданих, що померли за кордоном; ст. 915 стосувалася форми закордонного акту щодо нерухомості в Росії, а ст. 1077 - форми закордонного заповіту; ст. 1218 передбачала правила спадкування після іноземців боргів у Росії, внесених у боргову книгу, та дохідних білетів; ст. 1549 визначала застосовуване право до позовної давності по закордонних зобов'язаннях російських підданих; примітка 2 ст. 2139 розглядалася як така, що визначає дієздатність іноземних юридичних осіб на підставі російських законів.

Ряд важливих норм колізійного право містив, як не дивно, Статут цивільного судочинства 1864 р. Перші радянські цивільні процесуальні кодекси не тільки зберегли такий підхід, а й адаптували деякі його правила, наприклад, норми про застосовуване право щодо здійснених за кордоном договорів та актів, про встановлення іноземного права (ст. 707,709 Статуту). Декілька інших статей Статуту цивільного судочинства (ст. 464,465,708) також було присвячено міжнародному приватноправовому регулюванню.

Крім названих актів, колізійні та інші норми МПрП ми зустрічаємо в законі про стани, у Консульському і Кредитному Статутах, Статуті торгового судочинства тощо.

Численні двосторонні міжнародні договори Росії з європейськими країнами (трактати про торгівлю та мореплавство, конвенції про спадкування тощо) доповнювали її національний масив норм МПрП. Про інші джерела МПрП, що визнавалися в інших країнах (судова практика, доктрина тощо) мова, принаймні на практиці, не йшла.

Удосконаленню джерел МПрП Російської імперії (перед революцією 1917 р. підготовлено проект нового Цивільного кодексу (уложення) Росії, Положення про введення в дію якого вміщувало у 12 статтях доволі розвинену, як на той час, систему колізійних правил) завадив переворот у жовтні 1917 р. У всьому наставав новий етап. Невдовзі на карті світу з'явилася радянська Україна у складі СРСР.

3. У розвитку джерел МПрП радянської України можна виділити два періоди: перший починався від перших кодексів 20-х років до наступної кодифікації цивільного, сімейного та цивільного процесуального права 60-х років XX ст., а другий - від цієї кодифікації до здобуття Україною незалежності у 1991 р.

Згадані українські радянські кодекси першого покоління (тотожні відповідним законам Російської республіки та інших радянських республік) майже не містили колізійних приписів. Зокрема, у так званому "вступному законі" до ЦК УРСР 1922 р. (Постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. про введення в дію Цивільного кодексу УРСР) було вміщено лише деякі правила щодо правового статусу іноземних громадян та дієздатності іноземних юридичних осіб в УРСР (ст. 8 та примітки до цієї статті). Колізійні норми про прийняття судом до уваги іноземних законів у випадку вчинення договорів чи актів за кордоном та про порядок встановлення іноземного закону були сформульовані у ЦПК 1924 та 1927 pp.

Окремі статті Кодексу законів про сім 'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української PCP 1926 p. стосувалися правил укладення іноземних шлюбів в УРСР та визнання іноземних шлюбів, укладених за кордоном.

При всій тотожності названих кодексів України з кодексами союзних республік, а отже однаковості норм їх матеріального права, колізійне право України на початку 1920-х років було ширшим за колізійне право Росії та інших республік, завдяки тому, що з березня 1922 р. в УРСР діяло "Положення про іноземців в УРСР та про порядок набуття і втрати Українського громадянства", яке містило колізійні норми речового, зобов'язального, сімейного та спадкового права (§ 7,8 та 15). У 1926 р. цей акт було замінено Постановою ВУЦВК та РНК УРСР "Про українське громадянство та про іноземців в УРСР", дія якого в частині стосовно іноземців була призупинена у зв'язку з тим, що законодавство про іноземців, було віднесено Конституцією СРСР 1924р. до союзної компетенції. В українському Декреті про розлучення 1919 р. також містилася колізійна норма, яка підпорядковувала українському праву розлучення осіб, що проживали на території УРСР (ст. 8).

Серед основних актів СРСР цього періоду, що стосувалися МПрП та діяли на територіях всіх союзних держав, варто назвати Положення про чеки 1929 р. (колізійні норми містилися у ст. 34-36), КТМ1929 р. (колізійні норм викладено у ст. 4 та 5), Консульський статут 1926р. (ст. 42, 57 та ін.).

Як бачимо, внутрішнє законодавство про МПрП у цей період (навіть враховуючи недовго чинні акти УРСР щодо іноземців) було фрагментарним та малим за обсягом. Ситуація певним чином поліпшувалась завдяки укладенню, як правило, СРСР, а не Україною, двосторонніх міжнародних договорів з низкою держав у сферах торгівлі, правової допомоги, захисту виключних прав, консульських зносин тощо. Обсяг таких договорів значно збільшився з появою після другої Світової війни так званих "країн народної демократії" (у наступному "соціалістичних країн").

До утворення СРСР Україною як самостійною державою було укладено близько 80 двосторонніх міжнародних договорів, в яких серед іншого були також правила МПрП. У часи СРСР практика укладення Українською PCP двосторонніх міжнародних договорів припинилася.

В існуючих на той час багатосторонніх міжнародних договорах у сфері МПрП СРСР та УРСР участі, за деяким винятком, не брали.

Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 1930р., до ряду "морських" конвенцій (наприклад, Брюссельських конвенцій про об'єднання деяких правил щодо зіткнення суден та щодо рятування на морі 1910 p.). Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. тощо.

Після другої Світової війни Українська PCP стала учасником декількох документів, зокрема: Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 p., Конвенції про міжнародні виставки 1928 p., Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р.. Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958р..

Доктрина і судова практика не визнавалися джерелами права як в СРСР, так, зокрема, і в Україні. Стосовно міжнародних звичаїв завжди робилося застереження про те, що їх обов'язковість настає лише у разі їх санкціонування у тій чи іншій формі радянською державою.

4. Наступний етап розвитку джерел МПрП радянської України починається з прийняття у 1961 р. Основ цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік. У цей союзний закон, завдяки зусиллям видатного вченого Л.А. Лунца, був включений розділ VIII "Правоздатність іноземців та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів та угод", що спочатку складався з восьми статей. Власне, цим актом започатковано створення системи внутрішніх колізійних та інших правил МПрП. В Основах цивільного законодавства вже проглядалася структура цієї системи, що складалася із трьох груп норм: загальних, колізійних та норм про правовий статус іноземців. Наступними кроками у напрямку розширення цієї системи стали Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про шлюб та сім 'ю 1968р. та прийняті одночасно з Основами цивільного законодавства Основи цивільного судочинства Союзу PCP і союзних республік 1961р., останні розділи яких містили норми МПрП. Пізніше до норм усіх згаданих Основ законодавства вносилися зміни та вагомі доповнення.

Основи законодавства остаточно закріпили так звану "галузеву" кодифікацію правил МПрП. З їх прийняттям також де-факто визнана компетенція союзного законодавця у регулюванні цивільних відносин з іноземним елементом. Всі союзні республіки точно відтворили у своїх кодексах останні розділи загальносоюзних Основ, зокрема, Україна зробила це в Цивільному кодексі УРСР 1963 p., Кодексі про шлюб та сім'ю 1969p., Цивільному процесуальному кодексі 1963 р.

З урахуванням наступних змін, що сталися у 1970-1980-х роках:

- у ЦК 1963 p. містилися наріжні норми МПрП з питань цивільної правоздатності та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб; знаходження права, що застосовується до форми правочину (у тому числі й зовнішньоторговельного), до доручення, до позовної давності, до права власності, до зобов'язань за зовнішньоторговельними правочинами, до зобов'язань із заподіяння шкоди та до спадкування;

- у КпШС 1969 р. містилося декілька односторонніх колізійних правил. Наприклад, правила про те, що укладення шлюбу та розірвання шлюбу радянських громадян з іноземцями провадиться за радянським законодавством. Більшість норм, що стосувалися шлюбно-сімейних відносин з іноземним елементом, мала матеріальний характер. Ці норми торкалися питань визнання шлюбів іноземців, укладених за кордоном; визнання розлучень, здійснених за кордоном; питань реєстрації актів цивільного стану радянських громадян за кордоном та визнання документів, виданих органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану тощо;

- у ЦПК 1963 p., останній розділ якого був присвячений питанням міжнародного цивільного процесу, було передбачено норми щодо процесуальних прав іноземних громадян та юридичних осіб, підсудності, пред'явлення позовів до іноземних держав, дипломатичного імунітету, виконання судових доручень іноземних судів та звернення судів Української PCP з дорученнями до іноземних судів, виконання в УРСР рішень іноземних судів та арбітражів. У ст. 11 визнавалася принципова можливість у випадках, передбачених законом, застосовувати іноземне право.

Правила МПрП були в багатьох союзних актах, серед яких Закон про громадянство в СРСР 1978р., Закон про правове положення іноземних громадян в СРСР 1981 p., Закон про державний нотаріат 1973p., Повітряний кодекс СРСР 1983p., КТМСРСР1968p., Консульський статут 1976р., Указ Президії Верховної Ради СРСР про визнання та виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів 1988 р. тощо.

5. У другій половині 1980-х років політика перебудови привела до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності (підприємствам та кооперативам вперше надано право безпосередньо здійснювати експортно-імпортні операції), на території СРСР дозволено створення спільних підприємств з іноземною участю. У зв'язку з цими процесами прийнято ряд законодавчих актів.

Саме в ці роки (1986-1991) виникає і втілюється ідея нової кодифікації цивільного права, частиною якої стала систематизація норм МПрП. У 1991 р. прийнято Основи цивільного законодавства Союзу PCP і республік (Основи 1991 p.), які містили значно оновлену порівняно з Основами цивільного законодавства 1963 р. систему колізійних правил та інших положень МПрП.

Наприкінці 80-х років XX ст. у юридичних колах СРСР обговорювалася також ідея прийняття окремого закону про МПрП. З'явився навіть його проект (розробники: О. М. Садіков, О.Л. Маковський, Н.1. Маришева). Між цими подіями є тісний зв'язок, оскільки багато новел проекту закону про МПрП увійшли до Основ 1991 р.

В Основах 1991 р. закріплювалися, хоча й не всі, але найважливіші положення загальної частини колізійного права: підстави застосування іноземного права; встановлення його змісту; більш детальні правила odre public. Новелами стали положення про захист особистих немайнових прав, що відповідало існуючій тенденції надання широкого правового захисту особистості засобами цивільного права. Нові колізійні норми з'явилися в сфері права власності та зобов'язального права (насамперед колізійна прив'язка для договорів - право країни особи, що здійснює виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору).

Основи 1991 р. повинні були стати чинними з 1 січня 1992 р. Однак у грудні 1991 р. СРСР припинив існування, а Україна, на відміну від інших держав колишнього СРСР (наприклад, Росії), не санкціонувала дію нових Основ на своїй території.

У період, що розглядається (1961-1991 pp.), жвавішими стали міжнародні зв'язки СРСР, що сприяло значному розширенню кола міжнародних договорів, зокрема тих, що містили норми МПрП. Особлива увага при цьому надавалася розвитку відносин із соціалістичними країнами та країнами, що розвиваються, з якими було укладено (або переукладено) величезну кількість двосторонніх договорів у найрізноманітніших сферах. Понад те, у рамках Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) прийнято ряд багатосторонніх документів, що уніфіковували, як правило, матеріально-правові норми основних міжнародних контрактів: Загальні умови поставок між зовнішньоторговельними організаціями країн-членів РЕВ, Загальні умови монтажу тощо.

Ці роки у світі стали якісно новим етапом в уніфікації норм, що стосуються міжнародного обігу. Численні міжнародні організації напрацювали низку міжнародних конвенцій. СРСР не приєднався до багатьох із них, хоча помітною стала тенденція розширення його участі у таких договорах.

СРСР став учасником таких важливих інструментів, як Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Гаазька конвенція з питань міжнародного цивільного процесу 1954 p., Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 p., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р. та ін..

Українська PCP самостійно, як суб'єкт міжнародного права, також почала частіше приєднуватися до багатосторонніх міжнародних договорів, стосовно яких, як правило, вже була надана згода СРСР. Зокрема, УРСР приєдналася до Європейської Конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 p., Конвенції про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав 1965 p., Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 p., Конвенції про дорожній рух 1968 p., Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 р., Конвенції по запобіганню забрудненню моря скиданнями відходів та інших матеріалів 1972 p., Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p., Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980р. та ін (див.: Міжнародне приватне право. Міжнародні договори України / відлов, ред. і упоряд. А. Довгерт та В. Крохмаль. -К., 2000. -Т.1.- 992 с).

У зв'язку з правонаступництвом у сучасній Україні продовжується чинність вищеназваних міжнародних договорів, укладених СРСР та УРСР.

До решти видів існуючих у світі джерел МПрП (доктрина, судова практика, міжнародний звичай) підхід теорії і практики залишався незмінним порівняно з попереднім етапом.