Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - 2. Міжнародно-правові акти у сфері опіки та піклування

20. При здійсненні правового регулювання відносин опіки та піклування слід ураховувати правове регулювання опіки та піклування в міжнародно-правових актах.

Серед цих актів вже наводилися Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах, двосторонні договори України про правову допомогу, консульські конвенції України тощо. Можна згадати Гаазькі конвенції "Про опіку над неповнолітніми" 1902 р. і "Про піклування над неповнолітніми" 1905 р., які, що правда, не набули широкого застосування, але відіграли значну роль у становленні колізійних засад регулювання відносин опіки та піклування. Питання міжнародно-правового регулювання відносин опіки та піклування, особливо щодо опіки та піклування стосовно до малолітніх та неповнолітніх осіб, значною мірою, реалізуються низкою конвенцій у сфері міжнародного сімейного права: Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання 1973 р.; Європейська Конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 р.; Конвенція ООН про права дитини 1989 р.; Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р.; Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р.; Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 р; Конвенція про контакт з дітьми 2003 р.; Європейська конвенція про усиновлення дітей 2003 р.; Гаазька Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання від 2007 року та ін.

Як бачимо, більшість вказаних міжнародно-правових актів присвячена проблемам опіки та піклування в контексті сімейних відносин. Тому докладніший аналіз відповідних актів здійснено у частинах підручника, присвячених правовому регулюванню сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом.

21. Видається доцільним аналіз Європейської конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми. Ця Конвенція була вчинена 20 травня 1980 р. у м. Люксембурзі (ратифікована Законом України N 135-УІ від 6 березня 2008 р). Необхідність розробки цієї Конвенції була зумовлена зростанням кількості випадків неправомірного переміщення дітей через міжнародні кордони; виникненням питань про забезпечення визнання та виконання рішень стосовно опіки над дитиною, що має сприяти посиленню захисту благополуччя дітей; необхідністю запровадження положень, які дають можливість поновлювати опіку над дітьми у випадках її свавільного припинення.

Наприклад, 27 липня 2011 р. Ленінський районний суд м. Луганська розглянув справу про визнання рішення дільничного суду м. Оттвайлер (ФРН) від 28 липня 2005 р. за позовом дідуся і бабусі (громадян України) до громадянина ФРН про покладення здійснення опіки над неповнолітньою дитиною виключно на дідуся та бабусю. Спираючись на положення Європейської Конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, суд ухвалив задовольнити клопотання Головного управління юстиції в Луганській області про визнання рішення дільничного суду м. Оттвайлер про покладення здійснення опіки над неповнолітньою особою виключно на дідуся й бабусю.

Слід ураховувати, що для цілей цієї Конвенції термін "дитина" означає особу будь-якого громадянства, що не досягла 16 років (тоді як у більшості міжнародно-правових актів і в актах національного законодавства багатьох країн дитиною вважається особа віком до 18 років) і не має права самостійно приймати рішення щодо місця свого проживання за законодавством місця її звичайного проживання, законодавством її громадянства чи за внутрішнім законодавством запитуваної держави.

22. З метою сприяння функціонуванню цієї Конвенції центральні органи Договірних Держав: забезпечують передачу запитів про надання інформації, які надходять від компетентних органів і стосуються правових і практичних питань, що розглядаються;

надають один одному інформацію про своє законодавство, що стосується опіки над дітьми, та про будь-які зміни в цьому законодавстві; інформують один одного про будь-які труднощі, які можуть виникнути в ході застосування Конвенції, а також, коли це можливо, усувають перешкоди її застосуванню.

23. Будь-яка особа, яка отримала на території Договірної Держави рішення стосовно опіки над дитиною і яка бажає, щоб це рішення було визнане або виконане в іншій Договірній Державі, може подати з цією метою заяву до центрального органу в будь-якій Договірній Державі. До заяви додаються такі документи: документ, яким центральний орган запитуваної Держави уповноважується діяти від імені заявника або призначати з цією метою іншого представника; копію рішення, яка задовольняє необхідні умови автентичності; у випадку ухвалення рішення за відсутності відповідача або його законного представника документ, який засвідчує, що відповідачу належним чином було вручено документ, яким порушено судовий розгляд, або аналогічний документ; у випадку необхідності будь-який документ, який засвідчує, що відповідно до законодавства Держави походження рішення підлягає виконанню; коли це можливо, заяву про місцезнаходження або можливе місцезнаходження дитини в запитуваній Державі; пропозиції стосовно шляхів поновлення опіки над дитиною. Ці документи у разі необхідності супроводжуються перекладом.

24. Орган, який отримує заяву, може відмовитися вживати заходів у випадках, коли цілком зрозуміло, що умови, викладені в цій Конвенції, не задовольняються в інших випадках, без зволікань інформує заявника про стан розгляду його заяви.

Центральний орган запитуваної держави без зволікань уживає чи забезпечує вжиття всіх належних, на його думку, заходів, якщо необхідно шляхом порушення розгляду компетентними органами цієї Держави для того, щоб: установити місцезнаходження дитини; запобігти, зокрема шляхом вжиття будь-яких необхідних тимчасових заходів, заподіянню шкоди інтересам дитини чи заявника; забезпечити визнання чи виконання рішення; забезпечити доставку дитини до заявника у випадку надання дозволу на виконання рішення; інформувати запитуючий орган про вжиті заходи та їх результати.

25. Якщо центральний орган запитуваної Держави має підстави вважати, що дитина перебуває на території іншої Договірної Держави, він надсилає документи безпосередньо і без зволікань до центрального органу цієї Держави. За винятком витрат на репатріацію, кожна Договірна Держава зобов'язується не вимагати від заявника сплати жодних витрат, пов'язаних з будь-якими заходами, здійсненими згідно з положеннями цієї конвенції центральним органом цієї Держави від імені заявника, у тому числі судових витрат і, у випадку необхідності, витрат, пов'язаних з наданням допомоги адвокатом.

У разі відмови у визнанні або виконанні рішення та якщо центральний орган запитуваної Держави вважає, що порушення в цій Державі судового розгляду по суті справи відповідає проханню заявника, цей орган вживає всіх можливих заходів для забезпечення представництва заявника під час розгляду справи на умовах, не менш сприятливих, ніж умови, що надаються особі, яка проживає в цій Державі та є її громадянином, і з цією метою він може, зокрема, порушити судовий розгляд у своїх компетентних органах.

26. Рішення стосовно опіки, ухвалене в одній Договірній Державі, визнається та, якщо воно підлягає виконанню у Державі походження, приймається до виконання в будь-якій іншій Договірній Державі. У випадку неправомірного переміщення центральний орган запитуваної Держави забезпечує негайне вжиття заходів для поновлення опіки над дитиною, якщо: на час порушення провадження в Державі, в якій було ухвалено рішення, або на час неправомірного переміщення, якщо воно сталося раніше, дитина та її батьки були громадянами тільки цієї Держави і дитина мала звичайне місце проживання на території цієї Держави та прохання про повернення було подане до центрального органу впродовж шестимісячного періоду від дати неправомірного переміщення.

27. Якщо відповідно до законодавства запитуваної Держави ці вимоги не можуть бути виконані без звернення до суду, жодна з підстав відмови, визначена в цій Конвенції, до судового розгляду не застосовується.

Якщо між особою, яка здійснює опіку над дитиною, та іншою особою є офіційно підтверджена компетентним органом угода про надання цій іншій особі права доступу до дитини та якщо дитину, вивезену за кордон, не було повернуто опікуну після закінчення погодженого періоду, опіка над дитиною поновлюється. Це правило застосовується також у випадку рішення компетентного органу надати таке право особі, яка не здійснює опіки над дитиною.

28. У випадках неправомірного переміщення, коли до центрального органу впродовж шестимісячного періоду від дати переміщення подається відповідна заява, у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено тільки, якщо: у випадку ухвалення рішення за відсутності відповідача або його законного представника відповідачу не було вручено документ, яким порушено судовий розгляд, або заздалегідь аналогічний документ для того, щоб він міг забезпечити свій захист; проте невручення такого документа не може бути підставою для відмови у визнанні чи виконанні, якщо вручення документа не було здійснене внаслідок приховування відповідачем свого місцезнаходження від особи, яка порушила розгляд справи у Державі походження; у випадку ухвалення рішення за відсутності відповідача або його законного представника повноваження органу, який ухвалив рішення, не ґрунтувалися на місці звичайного проживання відповідача або останньому місці спільного звичайного проживання батьків дитини, якщо принаймні один з батьків продовжує там постійно проживати; або місці звичайного проживання дитини, рішення є несумісним з рішенням стосовно опіки, яке стало обов'язковим для виконання у запитуваній Державі до переміщення дитини, якщо дитина постійно не проживала на території запитуючої Держави впродовж одного року до її переміщення.

29. У визнанні та виконанні може бути відмовлено також на будь-якій з таких підстав: якщо встановлено, що наслідки рішення явно суперечать основоположним принципам законодавства запитуваної Держави про сім'ю та дітей; якщо встановлено, що через зміну обставин, у тому числі через закінчення часу, але не через просту зміну місця проживання дитини після неправомірного переміщення, наслідки первісного рішення явно більше не відповідають інтересам благополуччя дитини; якщо на час порушення розгляду у Державі походження дитина була громадянином запитуваної Держави або зазвичай проживала в ній та не мала жодних таких зв'язків з Державою походження або дитина була одночасно громадянином Держави походження та запитуваної Держави й постійно проживала в запитуваній Державі; якщо рішення є не сумісним з рішенням, яке було ухвалене в запитуваній Державі або підлягає виконанню в цій Державі після його ухвалення в третій Державі унаслідок провадження, порушеного до подання прохання про визнання чи виконання та якщо відмова відповідає інтересам благополуччя дитини.

30. У таких самих випадках розгляд справи про визнання чи виконання рішення може бути відкладений на будь-якій з таких підстав: якщо розпочато звичайну процедуру перегляду первісного рішення; якщо розгляд справи про опіку над дитиною, який було розпочато до порушення провадження в Державі походження, ще не закінчено у запитуваній Державі; якщо триває розгляд питання про виконання або будь-яке інше провадження про визнання, що стосується іншого рішення стосовно опіки над дитиною.

31. Рішення про право доступу до дитини та положення рішень стосовно опіки, в яких ідеться про право доступу до дитини/визнаються та виконуються на таких самих умовах, як і інші рішення стосовно опіки. Однак компетентний орган запитуваної Держави може встановити умови запровадження та здійснення права доступу до дитини з урахуванням, зокрема, зобов'язань, узятих сторонами із цього питання. Якщо жодного рішення про право доступу до дитини не було ухвалено або якщо у визнанні чи виконанні рішення стосовно опіки було відмовлено, центральний орган запитуваної Держави може звернутися до своїх компетентних органів з проханням ухвалити рішення про право доступу до дитини, якщо цього вимагає особа, яка претендує на право доступу до дитини.

32. Якщо на час переміщення дитини через міжнародний кордон у Договірній Державі не було ухвалено жодного обов'язкового для виконання рішення стосовно опіки над цією дитиною, положення цієї Конвенції застосовуються до будь-якого наступного ухваленого в Договірній Державі на прохання будь-якої заінтересованої особи рішення, що стосується опіки над цією дитиною й проголошує переміщення незаконним.

Конвенція передбачає, що кожна Договірна Держава застосовує просту й швидку процедуру визнання та виконання рішень стосовно опіки над дитиною. Із цією метою вона забезпечує можливість подання прохання про виконання рішення у вигляді звичайної заяви.

33. Перш ніж ухвалити рішення, відповідний орган запитуваної Держави: з'ясовує думку дитини, крім випадків, коли це неможливо з огляду на її вік і можливості розуміння, та може вимагати проведення будь-яких відповідних перевірок. Витрати на перевірки в будь-якій Договірній Державі сплачуються Державою, в якій вони проводяться. Прохання про перевірки та результати перевірки можуть надсилатися відповідному органу через центральні органи. Для цілей цієї Конвенції не вимагається легалізація чи будь-яка інша подібна формальність.

Застосування положень цієї Конвенції може належним чином забезпечити регулювання опіки та піклування щодо дітей в міжнародному приватному праві.