Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 2. Розвиток науки міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає формуватися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, у договорах, укладених із греками 911р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення - міжнародне приватне право.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327-1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, 1500- 1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("соткав"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Иоганнес Вут, 1647-1714; усі - Голландія).

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його "Коментарях конфліктного права" (1834 р.) було вжито термін "міжнародне приватне право", який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер. Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись формально та не відображатись доктриною права.

Зрештою, вчені не згідні з терміном "право", стверджуючи, що мова йде винятково про технічні правила вибору застосовуваного права, яке регулює конкретні цивілістичні відносини з "іноземним елементом".

У зв'язку з такою критикою, яка іноді лунає й сьогодні, у другій половині ХГХ ст. розпочинається еволюція цього терміна. Пропонується використовувати, наприклад, терміни "право приватних відносин" - Зітельман) , "право меж" - Ленхард і Франкенштейн, "зовнішнє приватне право" - Раапе і Шнітцер. Але вживання цих термінів не було тривалим. Внаслідок творчих пошуків у європейських державах: Франції, Бельгії, Італії, Іспанії та інших,- у державах Латинської Америки все ж поширився термін "приватне міжнародне право". Використовується він і в Австралії. У США поряд з цим терміном все частіше вживаються і стають загальновизнаними терміни "колізійне право" та "конфліктне право". Проте ця термінологія є коректною, якщо, по-перше, не йдеться про матеріально-правові норми, наявність яких необхідна відповідно до деяких концепцій про джерела міжнародного приватного права; по-друге, якщо брати до уваги лише відмінність між правом двох країн з одного й того ж питання. Недоречно, наприклад, вживати ці терміни у разі однаковості норм права двох держав, однакового їх тлумачення, однакового результату кваліфікації норм права чи правовідношення.

У Росії з кінця XIX ст. і до сьогодні переважно використовується термін "міжнародне приватне право". У науковій літературі України термін "міжнародне приватне право" з'явився лише у XX ст. В Україні, як і в Росії, терміни "колізійне" та "конфліктне" право менш поширені.

Загалом юристами було запропоновано понад 20 термінів, якими позначалося поняття "міжнародне приватне право". Проте вони так і не отримали широкого визнання. Водночас, хоч назви "приватне міжнародне право", "колізійне право", "конфліктне право" не є повністю вичерпними і коректними в усіх випадках, все ж вони стали загальновідомими та зрозумілими всім. При цьому найчастіше доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право".

У зв'язку з пошуком термінології та з інших причин, учені активно розвивали доктрину міжнародного приватного права. Визначний внесок у її розвиток зробив Альберт Дайсі (1835-1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779-1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817-1888, Голландія) вважав, що "власний" національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права посідають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і нині. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) - зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) - щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) - щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехословаччина) - питання загальної частини вказаної галузі права. Доктрину міжнародного приватного права держав колишньої СФРЮ представляють Б. Айзнер, Т. Бендевський, Б. Благоєвич, Т. Вараді, Н. Катічич, М. Рочкоманович, К. Сайко, М. Єздич та деякі інші.

У Росії наприкінці ХГХ - на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца. Сьогодні, на початку XXI ст., класичними стали праці російського вченого М. М. Богуславського, за якими вчаться студенти багатьох держав світу. Аспіранти та наукові працівники беруть їх до уваги, готуючи свої наукові праці. До їх праць звертаються практикуючі юристи. Нині російську доктрину міжнародного приватного права представляють також Л. Н. Галенська, Г. К. Дмитрієва, Т. М. Нешатаєва, І. О. Хлєстова та інші вчені.

Українську доктрину розвивали В. М. Корецький, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині. В останні десятиріччя XX ст. проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Питання кодифікації міжнародного приватного права, шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом", комерційних з виходом за межі однієї держави та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з "іноземним елементом" - А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена також працями О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.