Міжнародне приватне право - Фединяк Г.С. - 5. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом та за законом

Колізії у сфері спадкування як за законом, так і за заповітом виникають внаслідок неоднакового вирішення питань законодавством держав, пов'язаних з визначенням кола спадкоємців, здатності особи до складання (відміни) заповідального розпорядження; вимогами, яким повинна відповідати форма цього акту; різними системами розподілу спадкового майна, у тому числі залежно від його поділу на рухоме й нерухоме.

Колізії законодавства держав у сфері спадкування за заповітом допомагають вирішити такі колізійні прив'язки, як особистий закон спадкодавця (в обох його аспектах прояву), а також закон місця вчинення акту. У законодавстві держав колізійні норми з питань спадкування можуть поділятися на загальні (основні) та спеціальні. Загальною (основною) колізійною прив'язкою щодо врегулювання відносин по спадкуванню часто є колізійна прив'язка до закону місця останнього постійного проживання спадкодавця. Інші колізійні принципи можуть виконувати роль додаткових.

Співвідношення колізійних принципів можна проаналізувати на прикладі німецького законодавства. Відповідно до ст. II Ввідного закону до Цивільного уложення Німеччини форма заповіту підпорядковувалася тим законам, що були основними для спадкування. Його ж ст. 28 допускала застосування й закону місця знаходження успадковуваного майна, водночас абзац 1 ст. II пропонував використовувати відсилання до закону місця складення заповіту. З приводу застосування колізійних прив'язок щодо спадкових правовідносин у Німеччині тривалий час точилися дискусії. Одні вчені вважали за необхідне запровадження універсальної колізійної норми стосовно форми заповідальних розпоряджень. Інші не вбачали потреби у такій нормі, оскільки, на їхню думку, питання про право, застосовуване до форм заповідальних розпоряджень, повинно вирішуватися федеральним законодавством. Ці погляди, виразником яких став М. Ферид, здобули численних прихильників. Завершив спори Закон ФРН "Про міжнародне приватне право" від 1 вересня 1986 р. У ньому передбачено декілька колізійних прив'язок, основною з яких є відсилання до закону громадянства спадкодавця. Якщо воля кількох заповідачів виражена в одному документі, то він, стосовно його форми, вважається дійсним, якщо дотримано права місця вчинення заповідального розпорядження (п. 2 ч. 1 ст. 26), або права місця проживання чи звичайного місця перебування спадкодавця на момент смерті (п. З ч. І ст. 26), чи якщо дотримано права місця знаходження нерухомого майна, коли мова йде про таке майно (п. 4 ч. 1 ст. 26).

Чимало колізійних норм містить законодавство Швейцарії. Основною колізійною прив'язкою є закон останнього місця проживання спадкодавця. Тобто, якщо іноземець, проживаючи на території Швейцарії, має намір скласти заповіт, йому треба це зробити відповідно до вимог швейцарського законодавства (ч. 2 ст. 505 Цивільного кодексу Швейцарії). Якщо ж останнім місцем проживання такої особи стала інша держава, то застосовується закон країни, де востаннє проживав спадкодавець (статті 90, 91 Федерального закону про міжнародне приватне право Швейцарії 1987 p.). Однак якщо на момент відкриття спадщини іноземець вже не мав громадянства держави, право якої він обрав, або набув швейцарське громадянство, то такий вибір права, якому хотів іноземець підпорядковувати спадкові відносини, буде недійсним (ч. 2 ст. 90 вказаного Закону).

Колізійна прив'язка до закону місця постійного проживання стосовно форми заповіту передбачена у багатьох правових системах. Не становлять виняток і держави "сім'ї загального права". Так, якщо особа має постійне місце проживання у Великобританії, то форма заповіту підпорядковується її правовим нормам.

Коли мова йде про зміст заповіту, застосовуються, як правило, колізійні норми, призначені для обох видів посмертного правонаступництва (за законом та за заповітом). Визначення дійсності змісту заповіту проводиться відповідно до тих самих колізійних прив'язок, які встановлюють порядок застосування права щодо формальних вимог заповідального розпорядження.

Прив'язка до закону останнього постійного місця проживання спадкодавця як основна передбачена Модельним цивільним кодексом для СНД. Вона вказує право, що визначає здатність особи до складання заповіту, його відміни, вибір форми заповіту та форми акта, який його відміняє (ст. 1233). Закон громадянства є додатковою колізійною прив'язкою (ст. 1235).

Оскільки основним у проблемі спадкового правонаступництва є питання про коло спадкоємців не тільки за заповітом, але й за законом, тому важливим є встановлення права держави, застосовуваного до регулювання питань спадкування. Як правило, такий вибір права ґрунтується або на принципі громадянства спадкодавця, або на принципі його доміцилію (місця постійного проживання). Наприклад, для Великобританії та Франції характерним є підпорядкування відносин по спадкуванню законові останнього місця проживання спадкодавця.

За Законом України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р. спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні,- правом України.

Зазначений Закон містить норми, за якими слід визначати здатність осіб на складання і скасування заповіту, а також вирішувати питання про форму заповіту і акта його скасування. Так, здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.