Громадяни України, які постійно проживають на території іноземної держави, можуть працевлаштуватися в ній на підставі законодавства цієї держави. Ним і визначатиметься їхній трудоправовий статус. У період тимчасового перебування за кордоном громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю, якщо це не суперечить чинному законодавству України та країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною та іншими державами. Громадяни України мають право на соціальний захист у сфері зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість.
Вітчизняні громадяни можуть працювати за кордоном внаслідок: 1) направлення в іншу державу з метою виконання певної роботи; 2) укладення трудового контракту з конкретним працедавцем на виконання обумовленої роботи за певний термін.
Громадяни України виконують роботу за кордоном, перебуваючи у службових відрядженнях, працюючи в посольствах, консульствах, представництвах. Під час виконання трудових обов'язків на них поширюється законодавство України. Водночас окремі питання, скажімо, час відпочинку, можуть регулюватись і нормами іноземного права. Громадяни України можуть працювати у змішаних товариствах, підприємствах різних форм власності на підставі укладеного з ними контракту, підпорядковуючись законодавству держави, визначеному в контракті.
Законодавство України поширюється на спеціалістів, які працюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних держав, які, своєю чергою, укладаються на виконання міждержавних договорів економічного, науково-технічного та іншого співробітництва. При цьому працівники залишаються у трудових відносинах з організацією, що відрядила їх за кордон.
Оскільки Україна є правонаступницею СРСР у частині його законодавства, то окремі нормативні акти щодо регулювання праці громадян України не втратили чинності й досі. Наприклад, на таких громадян, які працюють за договорами на Шпіцбергені (Норвегія), поширюються пільги та переваги (право на продовження терміну трудового договору та ін.), які діяли під час укладення договору та були встановлені постановою Ради Міністрів СРСР 30 березня 1981 р.
З питань працевлаштування, здійснення своїх трудових і соціальних прав, з питань соціального забезпечення громадяни України, працедавці іноземних держав та інші компетентні установи повинні керуватися, крім перелічених дво- та багатосторонніх договорів, ще й нормами:
Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 р.;
Угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 28 липня 1995 р. (ратифікованої Законом України 7 травня 1996 р.); однойменної Угоди між Урядами України і Республіки Грузія від 9 січня 1995 р. (ратифікованої Законом України 22 листопада 1995 р.);
Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 р.;
Угоди про порядок переведення та виплати пенсій від 30 липня 1996 р., прийнятої в забезпечення виконання вказаної Тимчасової угоди;
Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту працівників-мігрантів, підписаної державами - учасницями СНД 15 квітня 1994 р.;
Угоди про переказ грошових коштів громадян за соціально значущими неторговельними платежами, укладеної між державами - членами СНД 9 вересня 1994 р. та підписаної Україною 9 вересня 1996 р.;
Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 19 березня 1998 р.;
Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23 квітня 2001 р.;
Договору між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення від 5 грудня 2000 р.;
Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 23 квітня 2001 р. та ін.
Діяльність, пов'язана з посередництвом у працевлаштуванні на роботу за кордоном, провадиться лише на підставі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством. У разі провадження зазначеної діяльності без ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом.
Вказані особи залучають іноземних працівників певної спеціальності на підставі установлених квот. При цьому використовується законодавство України й іноземної держави.
Досить складною є процедура отримання дозволів на працевлаштування керівників і спеціалістів, запрошених для роботи у фірми з іноземним капіталом, представництва, банки, групи радників, консультантів в окремі держави Східної Європи, приміром, до Республіки Польща. Легальне отримання роботи у багатьох державах Центральної Європи для громадян України є неможливим через достатню насиченість ринку робочої сили. Так, отримати дозвіл на роботу в зазначеному регіоні, наприклад, ФРН, мають можливість лише громадяни країн ЄС. До того ж Україною та ФРН 1995 р. підписано міжурядову угоду (чекає на ратифікацію) про співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю, яка містить розділ про запобігання проникненню нелегальних робітників в обидві країни. Отримати дозвіл на роботу у Великобританії, як і в інші держави "сім'ї загального права", може лише фахівець з рідкісної професії.
Громадяни України, працюючи за кордоном, мають право на винагороду за працю. Отримуючи заробітну плату у валюті, вони ввозять її відповідно до вимог Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 травня 2008 р. (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 11 червня 2008 р. за №510/15211).
Порядок відкриття і функціонування валютних рахунків у банківських установах України встановлюється Національним банком України і визначений, зокрема, в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493).
6. Відшкодування шкоди працівникові за міжнародними договорами України
Розділ XIV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ
1. Загальна характеристика міжнародних перевезень та їх правового регулювання
2. Загальна характеристика міжнародно-правового регулювання перевезень
3. Регулювання нормами національного законодавства міжнародних перевезень
Розділ XV. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ З НЕДОГОВІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
1. Умови настання деліктного зобов'язання в національних правових системах
2. Вплив усуспільнення виробництва та науково-технічного прогресу на деліктні зобов'язання
3. Колізійні питання деліктних зобов'язань з "іноземним елементом" у національному праві