Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2.2.1. Стародавнє міжнародне право

2.2.1. Стародавнє міжнародне право

Аналіз практики формування міжнародного права як регулятора міжнародних відносин показує, що цей процес започатковують у додержавних міжплемінних відносинах з обміну, який за формою поділяють на: 1) обмін подарунками (односторонній, переважно короткочасний правочин); 2) обмін через двосторонні угоди; 3) розподіл; 4) накладання податків, реквізиція; 5) обмін формує первинні принципи взаємин: еквівалентності та регламентованої відповідності.

У процесі обміну формують інститути з його забезпечення: призначення суб'єктів, уповноважених його здійснювати, посередництво у конфлікті, санкції за порушення принципів обміну та їх ієрархія, гостинність, статус території, групування спеціалізованих комплексів норм (первинні витоки інститутів), що регулюють ці відносини. З появою політично владних спільнот (вождеств) такі відносини поділяють на офіційні (гарантії їх забезпечення у кожному конкретному випадку формулюють через права та обов'язки) та неофіційні (часто не забезпечені гарантіями). Зростання офіційних політично владних зовнішніх зносин призводить до їх спеціалізації на адміністративні, торговельні, воєнні, обрядові, протокольні, релігійні та ін.; за характером відносин - на зносини з сусідами, колоніями, нейтральними вождествами і племенами тощо. Формують основні передумови виникнення міжнародного права: взаємне визнання учасників міжнародних відносин; згода лише на взаємно прийняті норми; утвердження рівноправності сторін, домовленість про умови перебування представників іншої сторони (з часом усіх іноземців) на своїй території, про статус їх майна тощо.

У процедурі врегулювання міжнародних відносин мирні засоби, які стали основоположними, відділились від воєнних (відвернення конфліктів, силового вирішення спорів, примусові заходи та ін.). Розвиток норм міжнародного права далі проходить на основі спеціалізації міжнародного співробітництва (договірне, посольське, морське право, статус територій, закони і звичаї війни і т. ін.) і забезпечення статусу його учасників (питання правосуб'єктності, визнання, правонаступництва тощо). Для гарантій дотримання міжнародно-правових зобов'язань формують субрегіональні та регіональні системи балансу сил.

З появою держав у міжнародних відносинах виокремлюють центральну ланку - міждержавні зносини, які стають головними факторами формування міжнародного права, а нормам останнього надають санкціоновану державою обов'язковість, хоч вони за суттю і формою тісно пов'язані з їхніми попередниками (відносинами додержавних надобщинних політичних структур). Характерним для міжнародних відносин був їхній поділ на типи залежно від міжнародного статусу стародавніх суб'єктів. Звичайним станом міждержавної системи була наявність у межах регіону (субрегіону) однієї або кількох великих держав - гегемонів, як правило, рівних між собою суб'єктів міжнародного права, від яких залежали інші, які мали свої (але залежні) політико-владні структури; Такий характер взаємин породжував пірамідальну структуру міжнародних правовідносин у регіоні (субрегіоні). Міжнародні відносини розвивались зазвичай у межах регіону і мали двосторонній, партикулярний і утилітарний характер, оскільки задоволення своїх економічних і політичних потреб держави могли найбільш ефективно забезпечити у двосторонньому обміні.

Регіональний характер стародавнього міжнародного права зумовлений історичними обставинами становлення політично владних структур (від вождеств до держав), особливостями міжнародних відносин, географічно-природними факторами, типом і методами формалізації правил поведінки локальних груп у загальновизнані норми. Серед останніх найбільш характерними були такі: 1) кочовий (кочовим ордам і племенам властива швидка плинність міжнародних відносин, а відтак казуальний характер угод, порівняно невелике значення міжнародного звичаю, переважання бартеру й норм, що його забезпечують, та ін.); 2) силовий (регіон Єгипту і Месопотамії, де значна кількість нерівноправних відносин, взаємини колоніального характеру, переважання звичаїв країни-гегемона в регіоні та ін.); 3) компромісний (племена егейської, мінойської, мікенської цивілізацій - переважання домовленостей над місцевими звичаями, порівняно високий рівень ведення переговорів, переважання мирних засобів вирішення міжнародних проблем, повага до статусу суб'єктів та інші фактори, на основі яких згодом складеться норма рівноправності суб'єктів і міжнародне право майже координаційного характеру в античному грецькому регіоні); 4) централізований (більшою чи меншою мірою властивий практично всім стародавнім регіонам з часу утворення вождеств і ранніх держав, один із засобів розбудови пірамідальної структури міжнародного права). Варто зазначити, що індійському регіону властива релігійно-правова формалізація правил поведінки, китайському - на основі офіційної доктрини тощо.

Регіональні особливості не виключали подібних методів регулювання (через створення ліг і союзів, колонізацію сусідніх утворень, формування пірамідальних регіональних структур зі своїми краївами-гегемонами та ін.). На етапі утворення держав можна виокремити такі регіональні підсистеми міжнародного права: близькосхідна (з кількома субрегіональними підсистемами: месопотамська) амарнська, малоазійська), індійська, китайська, антична середземноморська (греко-римський регіон) та ін. V близькосхідному регіоні характерними були організація міжнародно-правового регулювання у вигляді "сімейних відносин" (властива амарнській системі міжнародного права), міжособистісні міжнародні відносини, велика роль династичних шлюбів у підтримці системи тощо. В античній Греції більший вплив на формування міжнародного права мало існування суверенних учасників міжнародних відносин. У римському регіоні особливість міжнародного права відображена в характері "jus gentium" як права, спільного для всіх народів. У китайському й індійському регіонах у формуванні міжнародного права переважаючу роль відігравала правосвідомість (у тому числі й релігійна), правова доктрина, норми моралі, етики і ритуалів як правового джерела та ін.

Регіональні особливості формування міжнародного права не зачепили його елементно-компонентну структуру, яка за суттю була тотожною у всіх регіонах, як унаслідок міжрегіональних запозичень (єгипетська трьохелементна структура норми міжнародного права була перейнята месопотамським регіоном уже з їх першими контактами), такі природи, основних властивостей і закономірностей цього права як регулятора міжнародних відносин. Практично в усіх регіонах його становлення йшло через формування таких комплексів норм, як правосуб'єктність, відповідальність, статус території, іноземці, тощо, виділення специфічних об'єктів (предметів) регулювання: договірних, дипломатичних зносин, торгівлі тощо та принципів й імперативних норм. Хоча кожен із таких інститутів (і норм) мав свою регіональну особливість: основними суб'єктами міжнародного праве на Близькому Сході та в Малій Азії були правителі (суверени), в Китаї, Індії - царі, союзи країн; у Греції, Месопотамії - міста, номи, храми та ін. Свій регіональний характер мали інститути правонаступництва, визнання, відповідальності, джерел права та ін., що не могло не вплинути на специфіку становлення і розвитку стародавньої регіональної міжнародно-правової думки.

У більшості міжнародних джерел регіонів по-різному трактувалися питання норми міжнародного права та інших його категорій. Так, у дипломатичному листуванні правителів близькосхідних країн сформульовані не лише правові позиції сторін, а й основні доктринальні міжнародно-правові засади: сумлінного дотримання зобов'язань, правової еквівалентності та взаємності, відповідальності, верховенства влади над територією і підданими, принципи міжнародного торговельного обігу та ін. Цьому регіону більш властиве поєднанні! правових засад з релігійними, тут крізь усю сукупність міжнародного праворозуміння проводиться триєдина ідея: ідея творення (все між народами задано богами), ідея розвитку (правителі наділені вищою владою домовлятися між собою), ідея впорядкування, функціонування (для збереження створеного богами світу людям варто впорядковувати його функціонування за обов'язковими нормативами).

З давньоєгипетських, хетських джерел можна зробити висновок, що ці народи поділяли війну на два типи: релігійно санкціоновану (боротьба за звільнення своєї країни від загарбників, військові походи для поширення своєї релігії) і заборонену богами. В античну епоху цей поділ трансформується в дуалізм справедливої і несправедливої війни.

Міжнародно-правова думка Індії не містить ідеї рівності, індивіди виведені за межі міжнародного права. Рівність зароджується на рівні каст і має ієрархічний порядок (рівність за кастами). Індійська концепція єдиного світопорядку будується на засадах мандали держав, З визначеним місцем для кожної країни згідно зі ступенем її благородства. Подолати ці бар'єри засобами міжнародного права не можна, оскільки не може бути спільних звичаїв (як і договорів) між вищими та нижчими. Доктрина в індійському регіоні формувала більш гуманне ставлення до вирішення проблем міжнародного права (з шести форм зовнішньополітичної діяльності війні відведене четверте місце, але і при цьому вона має починатися в крайньому випадку, з дотриманням детально розроблених законів і звичаїв). Доктринально було розроблено класифікацію суб'єктів міжнародного права з властивими їм статусами ("кшатрія" - владика, "раджан" - цар, "самраджйа" - імператор та ін.).

Міжнародно-правова думка Китаю розвивалася в чотирьох основних напрямах: конфуціанство (превалюючий), даосизм, буддизм і легізм. Вона виходила з того, що в міжнародно-правових відносинах головним є не норма, а правова ситуація як неподільне ціле, з якої потрібно виводити основні засади міжнародного права. Хоч школи вносили своє бачення міжнародного права (конфуціанці пропагували ідею взаємності, визнання справедливості, гуманності; Мо-Цзи виступав проти політики ізоляції від некитайських народів, встановлення рівноправності царств через укладання міжнародних договорів; легісти надавали перевагу договору перед звичаєм і ритуалами; Мен-Цзи висував ідею справедливих і несправедливих війн та Ін.). Загалом за багатьма параметрами міжнародно-правової діяльності Піднебесної їхні погляди збігалися (практично єдиним було бачення реалізації міжнародних договорів, яке складалось з двох неподільних у часі та просторі стадій: самоналаштування на реалізацію і власне реалізація) та ін.

Грецькі мислителі висловлюють поняття: "учасник міжнародних відносин", "суб'єкт права народів", "повноважний представник поліса", "привілеї та імунітети" тощо, які формуються у поєднанні природно-правових і позитивних засад і набувають автономного міжнародно-правового значення. У понятті "справедливість" більшість виділяли еквівалентність, відповідність; піфагорійці - рівність, пропорційність, яким не мають суперечити міжнародні договори; у Платона вона не виключає примусовості та зводиться до того, щоб кожен мав і робив своє; у Ксенофонта вона є основою тлумачення "pacta sunt servanda"; для Арістотеля - це основний принцип взаємин грецьких полісів тощо.

Римські юристи та мислителі тривалий час були під впливом грецьких міжнародно-правових ідей, які вони привели в систему. Вони запозичили у греків моделювання міжнародних відносин, але відмовились зводити модель до конкретної країни, а тому суб'єкт міжнародного права вони розуміли не як конкретну державу чи народ, а як сукупність прав і обов'язків, якими вони володіють. У Римі започатковується міжнародно-правова спеціалізація в теорії права, а згодом тлумачення мислителями цього права стане його доктринальним обов'язковим джерелом. Римляни першими дали визначення міжнародного права (Ціцерон, Гай, Ульпіан, Гермогеніан та ін.), започаткували дослідження цього права за його джерелами й інститутама (посольське, торговельне, договірне, морське право, право війни та ін.), ввели поняття "відповідальності за правом народів" (яке відрізняється від "цивільної відповідальності"), дали міжнародно-правове обгрунтування справедливої війни, поділили право миру і право війни на складові інститути та ін.

Практично вже в стародавній період функціонування міжнародного права були сформовані всі його основоположні принципи та норми. Але не всі вони (чи не повною мірою) виявились затребуваними в епоху феодальних міжнародно-правових змін і трансформацій.