Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 4.3. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип незастосування сили або погрози силою тісно пов'язаний із принципом мирного вирішення міжнародних спорів.

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів закріплений Статутом ООН, Декларацією про принципи міжнародного права, Манільською декларацією про мирне вирішення спорів 1982 р., Декларацію про запобігання і усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН в цій сфері 1988 р., та багатьма іншими документами.

Відповідно до вимог цього принципу, держави зобов'язані вирішувати свої міжнародні спори незалежно від причин їх виникнення, характеру та обставин спору виключно мирними засобами. Сторони мають право самостійно вибирати засіб мирного вирішення міжнародних спорів залежно від обставин та характеру такого спору. У випадку, якщо їм не вдасться досягнути вирішення спору мирним засобом, вони повинні врегульовувати спір за допомогою іншого чи інших мирних засобів. Держави - сторони спору, а також інші держави повинні утримуватися від дій, які можуть загострити становище настільки, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру і безпеки. Крім того, сторони спору зобов'язані намагатися вирішити спір у якомога швидший строк для недопущення його загострення.

До мирних засобів вирішення міжнародних спорів відносять: переговори, обслідування, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів та угод та інші мирні засоби.

4.4. Принцип суверенної рівності держав

Принцип суверенної рівності виступає як синтез нерозривно пов'язаних елементів: поваги до державного суверенітету та рівноправності держав. Суверенітет держави передбачає верховенство державної влади всередині держави (внутрішній елемент суверенітету) та її незалежність у зовнішніх зносинах (зовнішній елемент суверенітету). Рівноправність держав означає, що всі держави мають однакові права та обов'язки незалежно від часу виникнення, розміру території, чисельності населення, наявності збройних сил та їх могутності, відмінностей економічного, соціального чи іншого характеру. Державний суверенітет та рівноправність є тісно взаємопов'язаними та взаємообумовленими принципами. Так, рівноправність держав можлива тільки за умови поваги до суверенітету, коли держава має змогу здійснювати свою правосуб'єктність у зовнішніх зносинах незалежно від інших суб'єктів міжнародного права. Водночас суверенітет держави може бути реалізований тільки за умови повної рівноправності держав. Саме тому Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права, Заключний акт НБСЄ та інші документи розглядають їх як єдиний принцип - принцип суверенної рівності держав.

Зміст принципу суверенної рівності держав зводиться до такого: всі держави є юридично рівними; кожна держава зобов'язана поважати суверенітет, територіальну цілісність і політичну незалежність інших держав; кожна держава зобов'язана повністю і добросовісно виконувати свої міжнародні зобов'язання і жити в мирі з іншими державами; кожна держава має право вільно вибирати та розвивати свої політичні, соціальні, економічній культурні системи, змінювати мирним шляхом на договірній основі кордони відповідно до норм міжнародного права; кожна держава має право належати чи не належати до міжнародних організацій, бути учасником дво- чи багатосторонніх договорів; кожна держава має право на нейтралітет.

Водночас необхідно зауважити, що міжнародне право передбачає в окремих випадках можливість відступу від даного принципу. Так, в деяких міжнародних організаціях використовуються такі системи розподілу голосів, при яких більша їх частина належить державі, що має більше населення або зробила більший фінансовий внесок. Крім того, можливим є надання преференцій певним державам (наприклад, економічні преференції для країн, що розвиваються).