Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2. Регіональні системи захисту прав людини.

В основу механізму функціонування регіональних систем захисту прав людини, як правило, покладено діяльність судових інституцій. Ця особливість відрізняє їх від універсальних, зокрема системи ООН:

а) європейська система захисту прав людини Ради Європи - найстаріша регіональна і, за загальним визнанням, найефективніша нині система у світі. Як уже згадувалось, правовою підставою функціонування системи виступає Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., доповнена численними протоколами, які спрямовані на розширення переліку прав і свобод, що підлягають захисту й удосконаленню наявного механізму захисту прав людини. Конвенція передбачає право індивіда на подачу скарги щодо держави, а також розгляд спорів між державами. Зазначимо, що в перелік прав і свобод, закріплений у Конвенції, включені громадянські та політичні права. Захист економічних, соціальних та культурних прав передбачений Європейською соціальною хартією 1961 р. (переглянутою). У редакції Конвенції від 1950 р. був передбачений триланковий механізм контролю за виконанням її положень: Європейська комісія з прав людини, Європейський суд з прав людини та Комітет міністрів Ради Європи. Перед Комісією стояли два завдання: визначити відповідність поданої скарги вимогам Конвенції (чи підлягає скарга розгляду) та вжиття заходів з вирішення скарги за суттю через процедуру примирення. Скарги, щодо яких не було досягнуто порозуміння, передають у Суд (при умові визнання його юрисдикції державою). Індивіда у Суді представляла Комісія. Якщо рішення Комісії мали рекомендаційний характер, то рішення Суду є остаточними й обов'язковими для сторін. На Комітет міністрів Ради Європи покладались дві функції: по-перше, Комітет міністрів виконував функцію контролю за виконанням рішень Суду, по-друге, виконував роль квазісудового органу в разі надходження справи безпосередньо від Комісії (якщо держава не визнавала обов'язкової юрисдикції Суду). Неважко зауважити, що система не була достатньо ефективною. Комісія відігравала роль фільтра, більша частина скарг до Суду не доходили: окремі з них задовольнялись у процесі розгляду в Комісії, а значна частина скарг не приймалась до розгляду у зв'язку з їх невідповідністю вимогам Конвенції. Суд та Комісія не працювали на постійній основі. Якщо врахувати, що вичерпання національних засобів вирішення проблеми займало певний час, то дуже часто від початку виникнення спору до його вирішення на європейському рівні проходило декілька років, що значно знижувало ефективність наслідків прийнятого судового рішення. Комітет міністрів як частина механізму, будучи статутним органом Ради Європи, її вищим органом, виявився непридатним до виконання квазісудових функцій. Зі збільшенням напливу скарг зростали труднощі у функціонуванні системи. У1998 р. був прийнятий Протокол № 11 до Конвенції 1950 р., який передбачав реорганізацію створеного Конвенцією контрольного механізму. Основні зміни полягали в об'єднанні Комісії та Суду в єдиний Європейський суд з прав людини. У рамках Суду були сконцентровані всі процедури, весь процес розгляду спору чи скарги. Суд почав працювати на постійній основі, його оперативність зросла. Зникла потреба у виконанні Комітетом міністрів квазісудових функцій. Таким чином, механізм контролю перетворився з трьох - у дволанковий, окремі органи очистились від невластивих їм функцій, зменшилась кількість етапів проходження скарг. Ці заходи сприяли прискоренню розгляду справ, підвищенню ефективності роботи Суду" зміцненню довіри до європейської системи захисту прав людини65;

б) правову основу американської системи захисту прав людини становлять кілька актів. У1948 р. у рамках ОАД була Прийнята Американська декларація прав і обов'язків. її можна вважати першим у світі міжнародним документом 1 (хоча і на регіональному рівні), який містить перелік основних прав і свобод. Міжамериканська конвенція з прав людини була прийнята в 1969 р. У1988 р. Конвенція була доповнена Додатковим протоколом (Протокол Сан-Сальвадор), який додав перелік економічних, соціальних та культурних прав. Обсяг, передбачений Конвенцією, містить широкий перелік громадянських та політичних прав. У самій Конвенції економічні, соціальні та культурні права відсутні, однак ця прогалина була компенсована з прийняттям уже згадуваного Протоколу, хоча механізм контролю за виконанням цієї групи прав і свобод має окремі особливості. Інституцій ний механізм Конвенції складається з двох органів: Міжамериканської комісії з прав людини і Міжамериканського суду з прав людини. Повноваження Комісії сформульовані більш широко, ніж аналогічної в Європі. Вона розглядає заяви індивідів, груп індивідів, неурядових організацій та держав (за умов визнання ними юрисдикції Комісії). Також Комісія надає послуги з метою мирного вирішення спорів. Серед інших функцій можна зазначити діяльність Комісії з розвитку і розповсюдження знань про права людини серед народів Америки, підготовку досліджень, доповідей, відповідні рекомендації урядам (у цьому випадку не у зв'язку з розглядом справи). Для підтримання належних зв'язків з американськими державами Комісія має право запиту в держав відповідної інформації і, своєю чергою, давати відповіді державам на їхні запити. Комісія також надає доповідь про результати своєї роботи Генеральній Асамблеї ОАД. Це викликано і тією обставиною, що діяльність Комісії регламентується Статутом ОАД, тобто Комісія з прав людини виступає не стільки конвенційним органом, скільки статутним органом самої організації. Цей орган був створений у рамках організації набагато раніше прийняття Конвенції. Цим пояснюється і його широка компетенція.

Таким чином, до особливостей міжамериканської системи захисту прав людини можна віднести включення в систему соціальних, економічних та культурних прав, а також особливий правовий статус Комісії та її широку компетенцію;

в) регіональна африканська система захисту прав людини - наймолодша з трьох регіональних систем захисту прав людини. Вона почала формуватись з прийняттям у 1981 р. Організацією африканської єдності (ОАЄ) Африканської хартії прав людини і народів. Особливістю Хартії порівняно з іншими регіональними документами є те, що в неї включено права народів ("третє покоління прав людини")" а також передбачені обов'язки прав індивіда щодо сім'ї, родичів, суспільства, держави й Африканського континенту. В основі її функціонування лежить діяльність Африканської комісії з прав людини і народів. Це єдиний орган у механізмі Хартії, передбачений цим

і договором. Тому повноваження Комісії достатньо широкі: вона приймає заяви держав на порушення Хартії іншими державами-учасницями з метою мирного вирішення спору. Результатом роботи Комісії в такому випадку стають доповідь та висновки для держав, які обов'язкової сили не мають. Також Комісія займається збором матеріалів, вивченням, дослідженням проблем прав людини в Африці, організацією семінарів, конференцій, поширенням інформації, відповідних рекомендацій для держав. До важливих повноважень цього органу належить право тлумачення Хартії на прохання держав-учасниць та інституцій ОАЄ. Ще одним напрямом діяльності Комісії виступає налагодження співробітництва з іншими африканськими та МО у сфері прав людини. У1998 р. ОАЄ був прийнятий протокол до Хартії, яким доповнено механізм Африканського суду прав людини і народів. Можна виокремити два основних напрями в діяльності Суду: представлення консультативних висновків з юридичних питань, які мають відношення до Хартії, та розгляд справ щодо застосування і Хартії. Сторонами в Суді можуть виступати Африканська комісія з прав людини, держави - учасниці Хартії й африканські МО. Участь останніх - це теж особливість Хартії. Натомість залучення індивіда як сторони спору не передбачено. Таким чином, африканський механізм захисту прав людини поки що не дає можливості індивіду бути активною стороною і безпосередньо захищати порушені права.