Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 12.3. Право спеціальних місій

Незважаючи на те, що в сучасних умовах центр, дипломатичної діяльності змістився в бік постійних дипломатичних представництв, така форма дипломатії, як спеціальні дипломатичні місії, що є одним з найстаріших інститутів міжнародного права і водночас найдревнішим інститутом дипломатичного права, продовжує відігравати важливу роль у реалізації суб'єктами міжнародного права свого права на участь у міжнародному спілкуванні.

Інститут спеціальних місій розвинувся головним чином після Другої світової війни. Це було зумовлено значним розширенням міжнародних відносин між державами, поглибленням взаємних інтересів, стабільним розвитком засобів зв'язку, транспорту та ін. Підтвердженням цього є велика кількість спеціальних місій, що направляють-і ся і приймаються, починаючи від глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ та інших членів уряду, представників генерального штабу міністерства оборони і закінчуючи місіями нижчого рангу, котрі направляються з різноманітних важливих для держави питань (укладення тексту договору, участь у протокольно-церемоніальних заходах тощо).

Правовою основою діяльності спеціальних дипломатичних місій е Конвенція про спеціальні місії, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН8 грудня 1968 р. Для України Конвенція набула чинності з 26 вересня 1993 р.

Згідно зі ст. 1 Конвенції, спеціальна місія є тимчасовою місією, яка за своїм характером представляє державу і направляється однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду з нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

Вирішення питання щодо направлення та приймання в себе спеціальної місії належить до компетенції сторін і розв'язується за їх взаємною згодою. Така домовленість може бути виражена у вигляді І договору, який передбачає обмін відповідними місіями, обміну нотами, джентльменської угоди та ін.

Сучасне міжнародне право передбачає, що кожен його суб'єкт (держава, нація, що бореться за свою державність, МО) мають право направляти та приймати спеціальні місії.

Тимчасовий характер спеціальної місії може виявлятись як у часі "функціонування, так і в прийнятті зацікавленою державою рішення про те, що місія завершить свою діяльність у момент виконання покладеного на неї завдання. Однак із цього не варто робити висновок про те, що час її діяльності завжди короткий, оскільки мета місії може бути досить складна, а її виконання нерідко потребує довшого І часу. В історії дипломатії відомі випадки, коли діяльність таких місій тривала декілька років.

Спеціальна місія має представницький характер, і ця обставина дає змогу розмежувати спеціальні місії і різні недержавні, хоча значною мірою також офіційні місії та візити.

Наявність дипломатичних або консульських відносин не є необхідною передумовою для направлення або прийняття спеціальної місії. Крім цього, її діяльність не пов'язана також з інститутом визнання, який є необхідною юридичною передумовою для встановлення дипломатичних відносин. Це дає змогу державам використовувати таку форму дипломатії за будь-яких умов, і при цьому вони вільні від будь-яких зобов'язань, крім тих, що передбачені функціонуванням конкретної місії.

Акредитуюча держава на свій розсуд може призначити главу і членів спеціальної місії, надавши попередньо приймаючій державі необхідну інформацію про чисельність і склад місії, а також прізвища і посади осіб, яких вона має намір призначити. На відміну від глави дипломатичного представництва, главі спеціальної місії не потрібно отримувати агреман.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про спеціальні місії, представники акредитуючої держави в спеціальній місії, а також члени її дипломатичного персоналу в принципі мають бути громадянами акредитуючої держави.

До складу спеціальної місії може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал. Якщо члени постійного дипломатичного представництва або консульської установи, що перебуває у приймаючій державі, включені до складу спеціальної місії, вони зберігають привілеї та імунітети членів дипломатичного представництва або консульської установи, крім привілеїв та імунітетів, що надаються Конвенцією про спеціальні місії.

Приймаюча держава може в будь-який час, не будучи зобов'язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу, що хтось із членів її дипломатичного персоналу визнаний "persona non grata" або що будь-який інший член персоналу місії є неприйнятний. Тоді акредитуюча держава зобов'язана відповідно відкликати цю особу або припинити її функції в місії.

Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати або не виконає у межах розумного строку свої зобов'язання, про які йшлося вище, приймаюча держава може відмовитися визнати цю особу членом спеціальної місії. Водночас стосовно глави і членів деяких спеціальних місій, які обіймають відповідні посади у державі, що акредитується (наприклад, прем'єр-міністр, міністр закордонних справ, міністр зовнішньої торгівлі), приймаюча держава не може заявити, що ця особа є "persona non grata". Такі дії могли б бути кваліфіковані як втручання у внутрішні справи акредитуючої держави.

У ст. 13 Конвенції про спеціальні місії передбачено, що функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерством закордонних справ або іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість. Здебільшого спеціальні місії отримують повноваження від глав держав, глав урядів або міністрів закордонних справ.

Приймаюча держава адресує всю кореспонденцію, що стосується спеціальної місії, главі місії або, якщо глава місії не призначений, уповноваженому представнику, або через постійне дипломатичне представництво.

Місцеперебування спеціальної місії визначається за згодою між зацікавленими державами. Якщо місія здійснює поїздки країною, її штаб-квартирою потрібно вважати постійне дипломатичне представництво акредитуючої держави.

Стаття 20 Конвенції містить положення, які визначають юридичні та фактичні підстави для завершення функцій спеціальної місії. Зокрема, вони припиняються:

а) за домовленістю зацікавлених держав;

б) після виконання завдання спеціальної місії;

в) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений;

г) після повідомлення акредитуючою державою про те, що вона припиняє діяльність спеціальної місії або відкликає її;

ґ) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою.

Важливо зазначити, що факт розірвання дипломатичних або консульських відносин між акредитуючою державою і державою перебування не призводить до припинення діяльності спеціальних місій, що існують на момент розірвання відносив.

Загальні переваги, які надаються спеціальній місії, закріплені уст. 22 Конвенції, яка констатує, що приймаюча держава повинна надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, беручи до уваги характер і завдання спеціальної місії. Головна особливість полягає в тому, що надання таких можливостей, привілеїв та імунітетів є тепер не питанням ввічливості чи доцільності, відданим на розсуд держави, а її правовим обов'язком.

Приміщення, в яких розташовується спеціальна місія, недоторканні. На приймаючу державу покладено спеціальний обов'язок: вжити всіх належних заходів для захисту приміщень спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або образи її гідності. Приміщення спеціальної місії, предмети облаштування та інше майно, що використовують для роботи, а також транспортні засоби користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій.

Архіви і документи спеціальної місії недоторканні у будь-який час та незалежно від їх місцезнаходження. Пошта спеціальної місії прирівнюється до дипломатичної пошти і не підлягає ні розкриттю, ні затриманню. Усі місця, зайняті поштою спеціальної місії, повинні мати видимі зовнішні знаки, які вказують на їх характер, і вони можуть містити тільки документи та предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією.

Щодо особистих привілеїв та імунітетів глави та членів спеціальної місії потрібно виокремити принцип особистої недоторканності глави і членів дипломатичного персоналу спеціальної місії. Вони не підлягають арешту або затриманню у будь-якій формі. Для цього приймаюча держава має вжити всіх заходів, щоб запобігти будь-яким посяганням на їх особу, свободу або гідність. Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної, адміністративної та цивільної юрисдикції держави перебування.

Глава і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії звільняються від усіх прямих податків, зборів та мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних податків, за винятком непрямих податків, які включені у ціну товарів або послуг, зборів і податків на приватне нерухоме майно, що перебуває на території приймаючої держави, якщо особа не володіє ним від імені акредитуючої держави для потреб місії.

Особистий багаж члена спеціальної місії звільняється від огляду. Якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які поширюються винятки, викладені вище, або предмети, ввезення і вивезення яких регулюється карантинними правилами приймаючої держави, такий огляд проводять лише у присутності особи або її уповноваженого представника.

Члени сім'ї глави і членів дипломатичного персоналу спеціальної місії, що перебувають разом з ним, користуються, якщо вони не є громадянами держави перебування, такими самими привілеями та імунітетами, як і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії (п. 1 ст. 39).

Конвенція не виключає можливість укладення державами на основі принципу взаємності угоди про надання привілеїв та імунітетів адміністративно-технічному та обслуговуючому персоналу спеціальної місії, аналогічних наданим дипломатичному персоналу.