Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам

Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

(Із змінами і доповнення ми, внесеними згідно із законами України від 30.06.93 р. N 3345-ХІІ, від 02.03.95 р. N 82/95-ВР, від 13.05.97 р. ІІ 251/97-ВР, від 18.01.2001 р. N 2249-ІІІ) (положенню абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 щодо підвідомчості господарським судам справ "у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві" дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 02.07.2002 р. N 13-рп/2002)

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законами України від 15.12.2006 р. N 483-V, від 05.03.2009 р. N 1076-УІ, від 17.11.2009 р. N 1720-VI, від 18.02.2010 р. N 1914-VI. від 03.02.2011 р. N2980-1)

КОМЕНТАР:

1. Чинним господарським законодавством не дається чіткого визначення поняттю "підвідомчість". В загальному плані, це поняття передбачає вичерпний перелік спорів, які можуть розглядатися саме господарськими судами.

Поняттю "підвідомчість" неодноразово намагалися дати визначення, що виражалося в різних роз'яснювальних документах різних судових інстанцій, зокрема у рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. N 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

Дане питання є досить актуальним і потребує роз'яснень у зв'язку з неоднаковим застосування норм, що регулюють підвідомчість, так Вищий господарський суд України у свої Постанові Пленуму від 24.10.2011, № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" дав роз'яснення таким проблемним питанням та надав визнання поняттю "Підвідомчість".

Підвідомчість згідно вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК).

З огляду на приписи ч. З ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги ст.ст. 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Слід звернути увагу, що для того щоб обґрунтовано визначити, зо спір слід розглядати в порядку господарського судочинства необхідно встановити наступні умови:

o участь у спорі суб'єкта господарювання;

o наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин;

o наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

o відсутність у законі норми, що прямо передбачала 6 вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Частиною першою коментованої статті визначено перелік справ, які підвідомчі господарським судам.

Так, господарським судам підвідомчі наступні спори:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Слід зазначити, що невиконання або неналежне виконання умов договору тягне за собою притягнення винної особи до відповідальності, яка в даному випадку є цивільно-правовою. Вимоги сторін договору про відшкодування шкоди/збитків за невиконання/неналежне виконання договору підвідомчі також господарським судам.

2) справи про банкрутство.

До компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство. Зазначені справи відповідно до частини другої статті 41 ГПК розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, З урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про банки і банківську діяльність".

Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника.

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Вищий господарський суд України дав роз'яснення у своєму Листі від 21.08.2007, № 01-8/741 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" щодо підвідомчості визначеної в п. З ч. І ст. 12 категорії справ господарському суду. Згідно цих роз'яснень до юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства, в тому числі господарського, (ст. 4 КАС України).

Право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду передбачене в ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

З огляду на зміст наведених норм, а також ст. 32 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України. Це стосується й розгляду справ за позовами органів Антимонопольного комітету України про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих Законів України.

4) Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 № 10, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), в тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними актів органів управління господарського товариства, визнання недійсними установчих документів товариства або договорів про відчуження майна тощо. Виняток становлять трудові спори за участю господарського товариства;

o утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень;

o захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права;

o використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності, та відмовою в реєстрації об'єктів промислової власності;

o укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, такі: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду, закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб;

o визнанням недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними актів про проведення відповідних торгів (аукціону);

o вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК;

o оскарженням відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України та стягненням з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Щоб визначити особливість розгляду в господарських судах спорів, що виникають з земельних питань, необхідно звернути увагу на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.05.2011, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності. У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати положення ст.ст. 13,14 Конституції України, ст.ст. 177,181,324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16,167,169,374 ЦК України, ст.ст. 2,8,48,133,148,152,197,283 ГК України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

2. Господарські суди розглядають справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди" (стаття 2 ГПК). Що ж до рішень іноземних судів, іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, а також рішень міжнародного комерційного арбітражу, що діє відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", то вирішення питань, пов'язаних з наданням дозволу на примусове виконання таких рішень та їх оскарженням, не віднесено до компетенції господарських судів.

Стаття 13. Справи, підсудні місцевим господарським судам
Стаття 14. Виключена
Стаття 15. Територіальна підсудність справ господарському суду
Стаття 16. Виключна підсудність справ
Стаття 17. Передача справ з одного господарського суду до іншого господарського суду
Розділ IV. УЧАСНИКИ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ
Стаття 18. Склад учасників судового процесу
Стаття 19. Суддя
Стаття 20. Відвід судді
Стаття 21. Сторони в судовому процесі
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru