Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

1. З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції - оцінка доказів, це розумова, логічна діяльність, яка приводить до висновків щодо допустимості, належності, достатності кожного доказу по справі для наступного формулювання висновків та постановлення рішень. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом

Відповідно до ст. 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Дану коментовану статтю можна вважати певним засобом, який забезпечує реалізацію на практиці незалежності суддів та обов'язок останніх керуватися виключно законом.

Але бувають випадки, коди судді зловживають наданим їх право оцінювати докази через призму власного внутрішнього переконання.

Відповідно до п. З Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 N 02-5/422 "Про судове рішення", Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тобто для винесення законного рішення, воно повинно бути належним чином обґрунтованим та відповідати частині першій коментованої статті.

Наслідком порушення ч. 1 даної статті є скасування Рішення суду. Так, в Оглядовому листі від 06.05.2005 р. N 01-8/784 встановлено: Отже, судові інстанції припустилися порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому не можна вважати, що судовими інстанціями достатньо повно з'ясовані обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору зі справи. Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

2. В частині другій коментованої статті встановлено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підтвердженням на практиці цього слугує Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" де встановлено, що відповідно до статті 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Отже, комерційний акт є тільки одним з доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи. Зокрема, комерційний акт може оцінюватися як такий, що не має сили доказу, якщо він не відповідає фактичним обставинам: наприклад, комерційний акт констатує, що недостачу вантажу встановлено на попутній станції, однак, на зворотному боці накладної відсутня відмітка про складений на попутній станції комерційний акт та не перевірено стан вантажу на станції призначення, як це передбачено Правилами складання актів.

3. Відповідно до ч. З даної статті, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов*язковим.

Аналогічне визначене в п. 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 де він дає відповідь на питання, Чи вправі господарський суд встановлювати обставини справи, які мають значення для вирішення спору, у випадку, коли жодна із сторін на них не посилається?

Відповідно до частини першої статті 47 ГПК судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, за приписами частини першої статті 38 ГПК за недостатності поданих сторонами доказів господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

З огляду на викладені вимоги ГПК господарський суд не лише вправі, а й повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча 6 сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.