Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 1.5. Поняття та елементи механізму держави. Органи держави

Держава для виконання своїх завдань і функцій потребує створення різноманітних структур. Механізм держави — це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і функції. Серед таких організацій виділяють державні підприємства, державні установи та органи держави. Державні підприємства — це державні організації, які здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності та надання послуг і функціонують на засадах самоокупності. Державні установи — це державні організації, які здійснюють функції держави у невиробничій сфері, виконують гуманітарні завдання і функціонують на основі бюджетного фінансування.

Органи держави — це державний службовець чи колектив державних службовців, котрі виступають від імені держави та наділені владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Органи держави утворюють єдину узгоджену систему, яка має особливе місце в механізмі держави. Систему всіх органів держави, які виконують її завдання та функції, називають апаратом держави.

Види органів держави:

1. За місцем у системі державного апарату:

— первинні — створюються шляхом прямого волевиявлення народу;

— вторинні — органи, що створюються первинними органами і підзвітні їм.

2. За характером і змістом діяльності:

— органи законодавчої влади;

— глава держави;

— органи виконавчої влади;

— органи судової влади;

— контрольно-наглядові органи (прокуратура, державні інспекції).

3. За способом утворення:

— виборні;

— призначувані;

— ті, що успадковуються.

4. За часом функціонування:

— постійні;

— тимчасові.

5. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

— загальні (центральні);

— місцеві (локальні).

6. За складом:

— колегіальні;

— одноособові.

До державних органів долучають і органи місцевого самоврядування, які на локальному рівні самостійно вирішують питання місцевого значення, хоча формально вони не є державними органами. їх повноваження чітко окреслені загальнодержавним законодавством.

1.6. Правова держава. Основні права людини

Теорію правової держави насамперед пов'язують з іменем Е. Канта, котрий одним із перших висунув і обґрунтував ідею про те, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права.

Під час суспільного прогресу поняття правової держави набувало нових якостей та наповнювалося новим змістом, що відповідало конкретним умовам існування суспільства. Проте незмінною ознакою правової держави залишається пріоритетна роль права як мірило свободи, що ґрунтується на принципах рівності, гуманізму, справедливості та гідності людини. Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист прав людини. Основними ознаками правової держави є:

— верховенство права в усіх сферах суспільного життя;

— юридичне забезпечення прав людини;

— взаємна відповідальність особи і держави;

— розподіл влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами;

— притаманність усім громадянам високої правової культури.

Права людини та їх реальне юридичне забезпечення як основна змістовна характеристика правової держави вимагає розкриття змісту згаданого поняття. Права людини — це явище, що також перебуває у постійному розвитку. За часом виникнення виділяють три "покоління прав людини".

Під першим поколінням прав людини розуміють традиційні ліберальні цінності, які були сформульовані у процесі буржуазних революцій, а потім конкретизувалися у практиці та законодавстві демократичних держав. До них належать; право на життя, свободу, безпеку особи, право на свободу думки, совісті, право на рівність перед законом тощо.

Друге покоління прав людини (позитивні права) сформувалися в ході боротьби людей за покращення економічного становища, підвищення культурного рівня. До них належать: право на працю і вільний вибір праці, соціальне забезпечення і відпочинок, захист материнства та дитинства тощо.

Третє покоління почало формуватися після завершення Другої світової війни. Це — право на розвиток, мир, здоров'я, безпечне довкілля, спільну спадщину людства тощо.

Основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.