Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - Політичні права і свободи.

Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Водночас варто зазначити, що політичні права і свободи мають самостійне значення, й саме як такі вони закріплені у Конституції України та в різних міжнародних документах.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.

До політичних прав і свобод належать право на об'єднання у політичні партії та політичні організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на мирні збори та маніфестації (ст. 39), право на звернення (ст. 40).

Право на об'єднання (ст. 36) дає змогу громадянинові брати активну участь у політичному житті суспільства.

Право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38) може здійснюватися громадянами України як безпосередньо, так і через представників, якими, наприклад, є депутати представницьких органів державної влади.

Право на мирні збори та маніфестації (ст. 39) є важливим демократичним надбанням і дійовим заходом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їхніх прав тощо.

Право на звернення може здійснюватися у різних формах, в індивідуальному чи колективному порядку. Адресатами цих звернень є державні органи різного рівня, органи місцевого самоврядування, посадові особи цих органів. Важливо, щоб звернення громадян розглядалися відповідно по суті справи, у терміни, встановлені чинним законодавством. Недотримання посадовими особами вимог закону надає громадянину право звертатися до суду щодо захисту. Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".

Економічні, соціальні та культурні права. Конституція України закріплює систему економічних, соціальних і культурних прав. Немає потреби наголошувати на значенні цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості.

Система економічних, соціальних і культурних прав, згідно з Конституцією України, охоплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), право на свободу творчої діяльності (ст. 54).

Право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) є не що інше, як закріплення в Конституції України принципу приватної власності, яка є економічною основою громадянського суспільства, розвитку ринкових відносин.

Право приватної власності регулюється і захищається різними галузями українського права. її статус характеризується непорушністю, ґрунтується на силі закону. До того ж відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені винятково за рішенням суду.

Можливі винятки, обмеження права використання приватної власності пов'язуються Конституцією України із суспільною необхідністю, а також із випадками, коли ця власність завдає шкоди громадянам, суспільству, погіршує екологічну ситуацію тощо.

Зазначені принципові положення статусу власності поширюються й на інтелектуальну власність.

Право на підприємницьку діяльність (ст. 42) пов'язане з приватною власністю, яка становить матеріальну основу підприємництва. Під підприємництвом розуміють діяльність, що здійснюється її суб'єктами на власний ризик і спрямована на отримання ними прибутку. Держава зобов'язана сприяти розвитку підприємництва, охороняти права підприємців, не втручатись у господарську діяльність організацій, що займаються підприємництвом.

Держава може заборонити підприємницьку діяльність у деяких сферах виробництва та торгівлі, наприклад, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів тощо. Винятки із загальних правил щодо виробництва деяких видів продукції реалізуються шляхом надання суб'єктам підприємництва спеціальних ліцензій.

Право на працю (ст. 43) зумовлене свободою трудової діяльності людини, вільним вибором нею місця та характеру праці (трудової спеціалізації). Людина може займатися будь-яким видом трудової діяльності, а може й не брати в ній участі, оскільки Конституція забороняє використання примусової праці.

Заборона примусової праці не поширюється на військову або альтернативну (невійськову) службу, працю, пов'язану з виконанням судового вироку або необхідну за надзвичайних умов.

Конституція і чинне законодавство захищають громадян від незаконного звільнення, несвоєчасного отримання винагороди за працю.

Невиконання зазначених та інших вимог щодо організації роботи, передбачених законом, надає тим, хто працює, право на страйк (ст. 44). Воно передбачене не тільки українським законодавством, а й Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права. При цьому повинні дотримуватися вимоги закону тієї країни, де проводиться страйк. Треба зазначити, що право на страйк не може мати універсального характеру, оскільки є такі сфери суспільного життя, де зупинення виробництва може призвести до небажаних наслідків, а в деяких випадках — до катастроф.

Право на відпочинок (ст. 45) також належить до основних прав людини. Положення, спрямовані на гарантування кожній людині, яка працює, цього права, закріплені у Загальній декларації прав людини і в Міжнародному договорі про економічні, соціальні та культурні права. Законодавче ж регулювання цього права поширюється на людину, яка працює за трудовим договором (контрактом). Саме вона може вимагати від працедавця дотримання вимог закону щодо тривалості робочого дня, відпочинку у вихідні та святкові дні. Усі спори щодо здійснення права на відпочинок вирішуються відповідно до настанов Кодексу законів про працю України.

Право на соціальний захист (ст. 46) передбачає широке коло питань, які держава, різні громадські організації повинні вирішувати, щоб гарантувати людині цивілізований рівень повсякденного життя. Особливо це стосується тих, хто а огляду на похилий вік, хворобу не може забезпечити собі належних умов життя.

Важливе значення для кожної людини має конституційне право на житло (ст. 47). Основною формою реалізації цього права, згідно з Конституцією, є придбання громадянином житла на різних підставах (побудова, придбання у власність, оренда). Водночас громадянам, які потребують соціального захисту, державні та місцеві самоврядні органи надають житло безкоштовно або за доступну для них плату. Примусове позбавлення житла можливе лише на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 48 Конституції України зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що передбачає достатнє харчування, одяг, житло. Усього цього людина, всі члени її сім'ї повинні досягати завдяки своїй діяльності. Але через вагомі причини природними є винятки з цього правила. У таких випадках допомогу повинні надавати держава, інші структури соціального захисту.

Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'язане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Як перше, так і друге спрямовані на захист найбільш дорогоцінного, що є в людини, — її здоров'я та самого життя.

Держава забезпечує розвиток мережі та покращення роботи медико-лікувальних закладів, вживає заходів щодо запобігання захворюванням. Медичне обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я здійснюється безплатно. Водночас для покращення медичного обслуговування населення держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.

Право на освіту (ст. 53) є одним з основних соціальних і культурних прав, якими наділено громадянина України. Воно виявляється у конституційному закріпленні обов'язковості повної загальної середньої освіти, існування розгалуженої мережі закладів освіти різного рівня, що функціонують на державних і комунальних засадах. При цьому треба зазначити, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти. Що ж до вищої освіти, то її безоплатне здобуття в державних і комунальних закладах освіти здійснюється на конкурсній основі. Передбачено також надання державних стипендій та різних пільг учням і студентам.