Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 5.4. Час відпочинку: поняття та види

Під часом відпочинку розуміють визначений законом або на його підставі час, упродовж якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і має право використовувати його на власний розсуд. Законодавством встановлено такі види часу відпочинку: перерви впродовж робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (між змінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові та неробочі дні; щорічні відпустки.

Відповідно до ст. 66 КЗпП, перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2-х год. Така перерва повинна надаватися через 4 год. після початку роботи. Правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлюється час початку і закінчення перерви. Працівники використовують час перерви на власний розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити неможливо, працівникам повинна бути надана змога приймати їжу впродовж робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлює працедавець за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не входять у робочий час і не оплачуються.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) повинен становити не менш 42 год. (ст. 70 КЗпП). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних на тиждень, зазвичай поспіль — у суботу і неділю. При шестиденному робочому тижні працівникам надається один вихідний. Загальний вихідний — неділя. Другий вихідний при п'ятиденному робочому тижні (якщо він не визначений законодавством) визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом, і, зазвичай, має надаватися підряд із загальним вихідним. На підприємствах, в установах, організаціях, де роботу не може бути припинено в загальний вихідний у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні встановлюють місцеві ради (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП, на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних причин або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних із роботою транспорту, вихідні надаються в різні дні тижня — почергово кожній групі працівників, згідно з графіком змінності, що затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом.

Відповідно до ст. 71 КЗпП, робота у вихідні заборонена. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в таких виняткових випадках:

— для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

— для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

— для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації загалом або їх окремих підрозділів;

— для "виконання" невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях до роботи у вихідний працівників залучають за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Святкові та неробочі дні.

Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні:

1 січня — Новий рік;

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України.

Робота також не проводиться і в дні великих релігійних свят. Такі дні, згідно зі ст. 73 КЗпП, називаються "неробочими", чим наголошується на їх недержавному характері. Проте держава, шануючи релігійні традиції більшості населення, закріпила це положення у законі:

7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до трьох днів відпочинку впродовж року для святкування їхніх великих свят із відпрацюванням за ці дні.

Робота у святкові й неробочі дні допускається у виняткових випадках, аналогічно як і у вихідні дні та на тих же умовах. Робота у ці дні компенсується або подвійною оплатою, або наданням іншого дня відпочинку.

Ще одним видом часу відпочинку є щорічні відпустки.

Відпустка — час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної платні за відпрацьований робочий рік. Закон України "Про відпустки" передбачає такі її види:

1. Щорічні відпустки:

— основна;

— додаткова за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

— додаткова за особливий характер праці;

— інші додаткові, передбачені законодавством.

2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.

3. Творча відпустка.

4. Соціальні відпустки:

— у зв'язку з вагітністю та пологами;

— для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— додаткова для працівників, які мають дітей.

5. Відпустки без збереження заробітної платні.

Законодавство, колективний договір, угода та трудовий договір можуть установлювати інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується від дня укладання трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні тривалості відпусток.

Окремі категорії працівників, названі в ст. 6 Закону "Про відпустки", отримують щорічну основну відпустку більшої тривалості.

Тривалість додаткових відпусток визначається колективним договором, але не може перевищувати:

— для додаткових відпусток за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці — 36 календарних днів;

— для додаткових відпусток за роботу з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я — 35 календарних днів;

— працівникам з ненормованим робочим днем — 7 календарних днів.

Щорічні відпустки за перший рік надаються, зазвичай, через 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, а за наступні роки — згідно з графіком відпусток, який затверджується працедавцем за погодженням з виборним профспілковим органом.