Основи держави і права України - Ортинський В.Л. - 7.4. Право користування землею

Поряд із правом власності на землю, повноваження щодо володіння і користування земельними ділянками можуть базуватися і на інших правових титулах. До них належить і право користування землею.

Право користування землею є похідним від права власності на землю. При передачі земельної ділянки у користування відбувається перехід частини правомочностей власника ділянки до землекористувача.

Право користування може бути постійним (без заздалегідь встановленого терміну) і тимчасовим (на визначений термін).

Земельний кодекс України передбачає право постійного користування земельною ділянкою і право оренди земельної ділянки як заснованого на договорі платного користування на визначений термін.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній та комунальній власності, без встановленого терміну.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Попередній Земельний кодекс України (в редакції від 13 березня 1992 р.) передбачав і право тимчасового користування земельною ділянкою. І хоча чинний Земельний кодекс не передбачає такої правової форми землекористування, багато громадян та юридичних осіб до закінчення передбаченого терміну тимчасового користування землею продовжують використовувати земельні ділянки в цьому титулі.

Земельне законодавство закріплює права та обов'язки землекористувачів. Так, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

— самостійно господарювати на землі;

— власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

— використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

— на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

— споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Землекористувачі зобов'язані:

— забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

— дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

— своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

— не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

— підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

— своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

— дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки землекористувачів.

Земельне законодавство України допускає і право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою — право земельного сервітуту.

Земельні сервітути можуть бути постійними і на певний термін. Вони встановлюються за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі за наявним шляхом; право прогону худоби за наявним шляхом; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.