Порівняльне конституційне право - Кириченко В.М. - 1. Поняття держави і елементи форми держави

План

1. Поняття держави і елементи форми держави.

2. Форма державного правління.

3. Форма державного устрою.

4. Форма державного режиму.

1. Поняття держави і елементи форми держави

Найважливішим для теорії і практики конституціоналізму є категорія держави. Держава як продукт суспільного розвитку є складним соціальним явищем і за своєю складністю й багатоманітністю проявів поступається лише суспільству в цілому. Ще у XIX ст. було визначено державу як єдність трьох елементів - публічної влади, території і населення. Тобто, мається на увазі передусім певна відокремлена територія, на якій проживає, організоване за допомогою публічної влади, населення. Саме ці елементи є базовими об'єктами конституційного регулювання, а також відрізняють державу від суспільства та її політичних організацій.

Поняття держави не визначене в правових нормах, але в юридичній науці застосовується таке визначення держави: держава - це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

Публічна влада має свою систему державних органів, посадових і службових осіб, які забезпечують реалізацію функцій держави. Але це не означає, що їм належить державна влада. Наприклад, згідно ч. 2 ст. 5 Конституції України 1996 р. "... єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади ...", у п. 1 ст. 2 Конституції Республіки Угорщина 1949 р. у редакції 1990 р. зазначено, що "у Республіці Угорщина вся влада належить народові, який здійснює свій суверенітет як через обраних представників, так і безпосередньо", у п. 3 ст. 1 Конституції Греції 1975 р. проголошено, що "вся влада походить від народу, існує для народу і нації та здійснюється шляхом, визначеним Конституцією".

У більшості країн світу поділ державної влади прямо задекларовано в конституції. Наприклад, у ч. 1 ст. 6 Конституції України 1996 р. визначено, що "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову", у ч. 1 ст. 6 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що "держава ґрунтується на принципі поділу влад: законодавчої, виконавчої та судової".

Принцип поділу влади на окремі її гілки запропоновано французьким філософом Ш Монтеск'є в XVIII ст. Під гілкою влади розуміють державний орган або систему державних органів, які здійснюють відповідні державно-владні функції та повноваження. Поділ влади, що характеризується формальною ізольованістю кожної з її гілок і відсутністю між ними тісних функціональних відносин, визначається як "жорсткий". Найповніше він проявляється в президентській республіці. Прикладом жорсткого поділу влади та їх взаємного врівноваження є Конституція США 1787 р. Згідно її розд.1 ст. І "всі законодавчі повноваження ... належать Конгресу Сполучених Штатів ...", згідно розд .1 ст. II - " виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів ...", а згідно розд.1 ст. III - "судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес". Тобто, жодна з гілок влади США не має ні формального, ні фактичного верховенства над іншими. Водночас кожна з них наділена повноваженнями, які дають їй можливість контролювати й обмежувати інші гілки державної влади. Ці повноваження і складають систему стримувань і противаг.

Система стримувань і противаг - це конституційно визначені взаємозв'язки повноважень між державними органами. Необхідно зазначити, що в різних країнах конституційний статус окремих гілок влади та співвідношення повноважень між ними різні. Це насамперед залежить від розстановки політичних сил в країні та соціально-політичних потреб суспільства на конкретному історичному етапі.

На сьогодні система стримувань і противаг є складовою теорії конституціоналізму більшості країн. Наприклад, відповідно до ст. 3 Конституції Республіки Казахстан 1995 р. державна влада здійснюється "з використанням системи стримувань і противаг", у ч. 2 ст. 6 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. зазначено, що "державні органи в межах своїх повноважень самостійні: вони взаємодіють між собою, стримують і врівноважують один одного".

Будь-яка держава є організацією територіальною, яка існує тільки в певних територіальних межах, що визначаються державними кордонами. Територія держави охоплює сушу, внутрішні і територіальні води, надра і повітряний простір над ними. Наприклад, у ч. 2 та ч. 3 ст. 2 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. встановлено, що "суверенітет Республіки Хорватія поширюється на її землю, річки, озера, канали, внутрішні морські води, територіальне море й повітряний простір над ними. Згідно з міжнародним правом Республіка Хорватія має суверенні права на морські простори, морське дно та надра під ними в Адріатичному морі за межами території держави, що підпадають під її юрисдикцію, до кордонів із сусідами", у ч. 1 ст. 2 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що ,"територія, територіальні води і повітряний простір Естонської держави - єдине і неподільне ціле".

Межі території держави у різних формулюваннях позначаються в конституції. Найчастіше в них йдеться про адміністративно-територіальні одиниці та територіальний устрій держави. Наприклад, у ст . 2 Конституції Ірландії 1937 р. у редакції 1995 р. встановлено, що "територія, яка належить народу складається з острова Ірландія, прилеглих островів і територіального моря". Іноді конституції називають держав-сусідів (Коста-Ріка) або перелічують острови (Куба).

Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації. Територіальне верховенство є основою ознакою держави. Територія є просторовою межею здійснення державної влади і водночас матеріальною основою незалежної держави. Втрата території означає припинення існування самої держави. Тому будь-яка держава намагається всіма засобами (від дипломатичних до військових) зберегти свою територію.

Сама територія не породжує державу, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на всіх людей, що проживають на її території. Населення держави може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Соціальна, особливо етнічна, політична і культурна інтегрованість населення держави дозволяє визначити його як народ. Як і територія, народ також є основною ознакою держави, оскільки не може бути держави без народу. Проте, можуть існувати народи без власної держави. Наприклад, єврейський народ тільки у 1948 р. утворив власну державу (Держава Ізраїль). На сьогодні й досі не мають своєї державності такі нації як цигани, курди тощо.

Більшість населення певної країни пов'язано з державою стійкими відносинами громадянства (підданства). На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому.

У межах своєї території держава має територіальне верховенство, яке є складовою державного суверенітету.

Державний суверенітет - це політико-правова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховенстві всередині країни та незалежності і рівноправності у міжнародних відносинах. Наприклад, у ч. 1 ст. 1 Конституції України 1996 р. проголошено, що "Україна є суверена ... держава", а в ч. 1 ст. 2 цієї Конституції визначено, що "суверенітет України поширюється на всю її територію". Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах, країни - члени зазначених міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини, екологія, безпека тощо). Наприклад , п. 1 ст. 24 Основного Закону ФРН 1949 р. встановлює, що "Федерація може законодавчим шляхом передавати свої суверенні права міждержавним установам". По суті - це втілення ідеї обмеженого суверенітету, однак на повній демократичній основі.

Суверенітет існує лише в умовах територіального верховенства держави, тобто правова підпорядкованість державі всіх суб'єктів у межах її території. При цьому виключається можливість існування у сфері територіального верховенства держави іншої, крім її власної, державної влади.

Держава самостійно визначає свій адміністративно-територіальний устрій. Наприклад, у ст. 18 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. встановлено, що "політико-адміністративна організація Федеративної Республіки Бразилія включає Союз, штати, Федеральний округ і муніципії; усі вони користуються автономією згідно даної Конституції", у ст. 137 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "територіальний устрій держави включає муніципії, провінції та утворювані автономії. Всі ці утворення користуються автономією при веденні своїх справ". Державна влада в межах її території і в кожній адміністративно-територіальній одиниці здійснюється за допомогою системи державних органів.

Похідним від суверенітету та його проявами є наступні важливі ознаки держави: право видавати закони та інші нормативно-правові акти, дія яких поширюється на всю її територію і які є обов'язковими для всього населення; право на встановлення і стягнення податків та інших примусових зборів зі своїх громадян, підприємств і організацій, які знаходяться на її території; право на монопольне застосування примусу не тільки стосовно своїх громадян, а й щодо всіх, хто перебуває на її території.

На сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона може бути світською, тобто в якій церков відокремлена від держави, що означає відсторонення церкви й релігійних організацій від участі у здійсненні функцій держави. Наприклад, у ст . 14 Конституції Російської Федерації 1993 р. визначено, що "1. Російська Федерація - світська держава. Ніяка релігія не може встановлюватися як державна чи обов'язкова. 2. Релігійні об'єднання відділені від держави і рівні перед законом". Також держава може бути теократичною, де вся державна влада зосереджена в руках духовенства або глави церкви. Сучасним прикладом теократичної держави є Ватикан, де Папа римський є одночасно вищим керівником Римо-католицької церкви і главою держави.

Кожна з існуючих держав істотно відрізняється одна від одної за національним складом населення, територіальними розмірами, історичними і культурними традиціями народу та іншими факторами. Більшість цих особливостей знаходять своє вираження у понятті "форма держави".

Форма держави - це спосіб організації і здійснення державної влади, що характеризується єдністю структури, територіальної організації та методів здійснення державної влади.

Таке розуміння форми держави найбільшою мірою дозволяє дослідити ту або іншу державу, виявити її змістовні сторони й сутнісні аспекти. Форма держави не є раз і назавжди встановленою, вона постійно змінюється і розвивається. При цьому вирішальний вплив на неї здійснює як сутність так і історичний тип держави.

Форма держави передбачає єдність і взаємозалежність трьох елементів організації державної влади:

1. форма державного правління;

2. форма державного устрою;

3. форма державного режиму.

Усі елементи форми держави тісно пов'язані між собою і будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми державного правління і, навпаки, зміна форми державного правління та форми державного устрою сприяє зміні форми державного режиму.