Інколи суди мають справу з контрактами явно несправедливими для однієї зі сторін. До судів звертаються з проханнями на цій підставі анулювати такий контракт. Однак в англійському праві немає загальних повноважень на анулювання контракту просто через його несправедливість. Натомість англійське право зафіксувало різноманітні потенційні джерела несправедливості, деякі більш категорично, деякі менш, і в результаті ця сфера права розвинулася дещо фрагментарно. Часом можна знайти підставу для анулювання несправедливої умови, часом — ні.
Основними елементами права, спрямованими на подолання несправедливості, є:
1) право про примус і зловживання впливом. Ця сфера права має істотний потенціал — вона може з часом розвинутися в сферу, що забезпечуватиме загальний захист слабкішій стороні контракту. Однак, попри спроби лорда Деннінга у справі "Ллойдс Бенк" проти Банді встановити набір загальних принципів, що об'єднували б випадки, в яких суди відмовилися видати наказ про примусове виконання контракту через нерівність сил сторін при переговорах, схоже, що ці принципи не вдасться закріпити без втручання статутного права;
2) статутні положення, що містяться в Законі про споживчий кредит 1974 p., Законі про страхові компанії 1982 р. та Законі про фінансові послуги 1986 p., дозволяють анулювати угоди за певних обставин;
3) статті 137—140 Закону про споживчий кредит 1974 р. передбачають, що суди мають право переглядати кредитні контракти в разі грабіжницьких
ставок;
4) інші положення, наприклад, доктрина обмеження підприємницької діяльності, яка дозволяє судам анулювати несправедливі контракти;
5) закон про несправедливі умови контрактів (ЗНУК) 1977 р. (разом з іншими нормами статутного та загального права), який контролює несправедливі
умови про звільнення від відповідальності відповідальності. Слід зауважити, що, попри свою назву, цей Закон не контролює несправедливі договірні
умови в цілому;
6) починаючи з 1 липня 1995 р. Постанова про несправедливі умови в споживчих контрактах, яка регулює несправедливі умови взагалі (вперше в англійському праві), але лише в частині споживчих контрактів. Ця постанова покликана ввести в дію Директиву ЄС 93/13, яка має на меті контроль за несправедливими умовами в споживчих контрактах. Це, можливо, найважливіший засіб контролю несправедливих умов у контрактах, і залишається лише сподіватися, що з часом сфера дії положень цієї постанови буде розширена і охопить також ділові контракти.
8.1. Недобросовісні контракти в США
Єдиний комерційний кодекс Сполучених Штатів передбачає модель, яка показує, як можна зробити застосування несправедливих умов предметом контролю. Кодекс наділяє суд широкими повноваженнями, які він може використовувати для боротьби з "недобросовісними" контрактами. "Недобросовісний" означає "такий, що суперечить совісті".
Пункт 2-302 Єдиного комерційного кодексу США передбачає: "1) Якщо суд, розглядаючи питання права, встановлює, що контракт або будь-яка умова контракту була недобросовісною в момент його укладення, суд може відмовитися від наказу примусово виконувати контракт, або може наказати виконати інші положення контракту, за винятком недобросовісної умови, або може так обмежити застосування будь-якої недобросовісної умови, щоб уникнути недобросовісного результату". Сфера застосування Комерційного кодексу дуже широка. Так, він застосовувався для коригування ціни, передбаченої в контракті, якщо товари були продані за ціною, що приблизно в 2,5 раза перевищує нормальну роздрібну ціну (див* справу Токер проти Вестермана (1970 р.)). У цій справі "недобросовісний контракт" був визначений як: "... контракт, який жодна людина при доброму розумі й не будучи в омані не запропонувала б, з одного боку, і на який жодна чесна і справедлива людина не погодилася б, з іншого боку... Встановлено, що нерівність має бути такою сильною, значною і явною, що неможливо було б, щоб людина при доброму розумі, якій розповіли про неї, не вигукнула, що це несправедливо".
Кодекс застосовувався, як у згаданій вище справі Токера, в разі неадекватності зустрічного задоволення. В англійському праві неадекватність зустрічного задоволення ніколи не була підставою (за відсутності певних факторів, які роблять контракт недійсним, зокрема введення в оману, примус чи зловживання впливом) для втручання в контракт між сторонами. Якщо особа уклала невигідний контракт, це її біда.
Доктрина "недобросовісного контракту" була застосована і в ситуації, в якій "малоосвічена" особа — орендар бензоколонки — підписала контракт з дуже обтяжливою умовою про відшкодування збитків, підготовлений юристами нафтової компанії. Суд ухвалив рішення, що орендар не є зв'язаним своїм підписом (справа Вівер проти "Амерікен Ойл Ко"). За англійським правом він зв'язаний своїм підписом, якщо лише документ не вводив його в оману. (Стаття 4 Закону про несправедливі умови контрактів (ЗНУК) 1977 p., яка передбачає, що умови про відшкодування збитків мають задовольняти вимогу виправданості, але це поширюється лише на випадки, коли стороною, яка зазнала шкоди, є споживач.) Таким чином, за англійським правом Вівер був би зв'язаним контрактом, який він підписав. (Див., напр., наведену нижче справу Лестрендж проти Грокоба.)
8.2.1. Примус
8.2.2. Насильство чи загроза насильства
8.2.3. Незаконний арешт майна і економічний примус
8.2.4. Зловживання впливом
8.2.5. Анулювання
8.3. Право клієнта змінити своє рішення
8.4. Перегляд угод у разі грабіжницьких умов кредиту
8.5. Обмеження свободи підприємницької діяльності
8.6. Закон про несправедливі умови контрактів (ЗНУК) 1977 р. та інші норми статутного і загального права, що регулюють застосування умов про звільнення від відповідальності