Право - Оуенз К. - 9.2.3. Засіб судового захисту права справедливості

Оскільки загальне право є дуже прямолінійним, забезпечити справедливість між сторонами контракту, на якому відбилася спільна помилка, покликане право справедливості. Прецедентом є розгляд Палатою лордів справи Купер проти Фіббса (1867 р.), в якій гаданий власник риболовного промислу здав його в оренду справжньому власнику. Коли було з'ясовано, хто є справжнім власником, той звернувся до суду з проханням анулювати угоду оренди. Палата лордів ухвалила рішення, що оренду можна оскаржити, але що право справедливості дозволяє суду поставити умови сторонам. У даному разі суд обумовив, що власник повинен компенсувати гаданому власнику кошти, витрачені на вдосконалення рибного промислу. Попри те, що у справі Белл проти "Левер Броз" лорд Аткін критикував висновок справи Купер проти Фіббса на тій підставі, що правильним було б вважати, що такий контракт є недійсним, а не таким, що підлягає оскарженню, двоє з трьох суддів Апеляційного суду ухвалили рішення у справі Солле проти Батчера, що право справедливості може на певних умовах анулювати контракт, сторони якого спільно мали неправильні уявлення чи то про факти, чи то про свої відносні й належні права, за умови, що неправильні уявлення були фундаментальними і сторона, яка прагне анулювання контракту, не є винною.

Норми права справедливості ширші за норми загального права, які передбачають, що в разі помилки контракт є недійсним. Норми права справедливості застосовуються незалежно від того, чи робить помилка угоду недійсною. У справі Солле проти Батчера (1950 р.) орендар погодився на оренду квартири за 240 фунтів стерлінгів на рік, причому обидві сторони гадали, що завдяки капітальній реконструкції у квартирі на неї не поширюється регулювання орендної плати. Насправді ж реконструкція не привела до цього, і максимальна орендна плата, яку можна було призначити, становила 140 фунтів стерлінгів. Однак, якби власник квартири дізнався б, що Закони про оренду ще діють, він міг би направити орендарю повідомлення, перш ніж буде укладено орендну угоду, а це дало б йому можливість підняти орендну плату до 250 фунтів стерлінгів. Проте він не міг цього зробити після укладення орендної угоди. Позивач звернувся до суду з проханням про відшкодування надлишкової орендної плати. Відповідач подав зустрічний позов з вимогою визнати, що орендна угода є недійсною або може бути оскаржена на підставі помилки, заявивши, що предмет угоди внаслідок реконструкції зазнав фундаментальної зміни. У своєму рішенні Апеляційний, суд, підтвердивши, що контракт не був недійсним, оскільки реконструкція не змінила ідентичності квартири, встановив, що помилка, однак, призвела до того, що контракт можна оскаржити за правом справедливості. Ось що сказав лорд Деннінг:

"Контракт може за правом справедливості бути анульованим, якщо сторони взаємно мали неправильні уявлення чи то про факти, чи то про свої відносні й належні права, за умови, що неправильні уявлення були фундаментальними і що сторона, яка прагне анулювання контракту, не є винною".

Лорд Деннінг ухвалив рішення, що сторона, яка прагне скористатися перевагою помилки, сама не повинна бути винною, і було з'ясовано як факт, що власник квартири в цьому випадку не був винний. Тож суд анулював контракт на умові, що відповідачеві буде дозволено залишитися в орендованій квартирі, але йому надішлють передбачене законом повідомлення, що дозволить збільшити орендну плату. Після того, як це буде зроблено, відповідач повинен укласти з позивачем нову орендну згоду з новою сумою орендної плати, що не перевищує 250 фунтів стерлінгів на рік.

У справі Гріст проти Бейлі (1967 р.) Б. уклала контракт про продаж будинку Г. за 850 фунтів стерлінгів, "з урахуванням діючої оренди". Обидві сторони вважали, що в будинку мешкає постійний орендар. Насправді ж постійний орендар помер і, хоч його син одержав право вимагати надання йому переваги захищеної оренди, він цього не зробив. Це означало, що будинок можна було продати як незайнятий, а в цьому випадку його вартість перевищувала 2 тис. фунтів стерлінгів. Б. відмовилася завершити продаж, тож Г. подав позов, вимагаючи реального виконання. Б. подала зустрічний позов, вимагаючи анулювати контракт на підставі того, що він є недійсним або таким, що може бути оскарженим на підставі помилки. Рішення: мала місце спільна помилка про якість предмета угоди, і як така вона перетворила контракт на недійсний за загальним правом. Однак помилка була фундаментальною в тому сенсі, що Б. аж ніяк не погодилася б на продаж, якби знала справжні факти. Суддя Гофф додав також, що він не вважає відповідачку винною такою мірою, що її треба позбавити права звільнитися від невигідної для неї операції, хоч багато коментаторів зазначали, що вона як власник мала більші шанси знати статус своїх орендарів, а рішення суду звільняло її від невигідної операції, в яку вона вступила через власну необачність. Контракт було анульовано на умові, що Б. має надати Г. шанс укласти новий контракт продажу будинку за ціною, що відповідає вартості вільного будинку.