Право - Оуенз К. - Розділ 18. НЕВИСЛОВЛЕНІ УМОВИ УГОДИ ПРО ПРОДАЖ ТОВАРІВ НА КОРИСТЬ ПОКУПЦЯ

Є низка невисловлених умов, що маються на увазі в угодах про продаж товарів, призначених для надання певного правового захисту покупцеві товарів. Вони були встановлені протягом XIX століття. Підхід раннього загального права передавався терміном caveat emptor, що означає "нехай покупець буде пильним". Мається на увазі, що саме покупець зобов'язаний подбати про те, щоб природа та якість того, що він купує, задовольняли його. Так, раннє право надавало покупцеві дефектних товарів (включаючи й дефект титулу) судовий захист лише у двох випадках.

1. Якщо продавець товарів зробив заяву про товари, причому продавець знав, що вона не відповідає дійсності, покупець міг подати позов про делікт

обману. З деліктом обману завжди була пов'язана проблема складності доведення того, що продавець знав, що сказане ним про товари не відповідає дійсності: продавець міг сказати, наприклад, що він просто повторив сказане йому особою, в якої він придбав товари. Якщо це так, то тоді має місце делікт недбалості, а
не обману. Якщо ж це не так, то це треба довести, що непросто. Через ці труднощі в сучасному праві за неправдиві заяви були введені додаткові засоби судового захисту — правом справедливості, Законом про введення в оману 1967 р. та загальним правом стосовно недбалості. Про це йшлося в розд. 10 "Введення в оману".

2. Якщо продавець зробив покупцеві пряме застереження (у даному разі це означає просто гарантію), що спершу потребувало спеціального формулювання. Якщо виявлялося, що застереження неправильне, продавець ніс відповідальність незалежно від того, чи знав він про дефект. Він ніс відповідальність, оскільки, роблячи застереження, взяв на себе зобов'язання за правдивість сказаного ним. Такого роду позов з порушення застереження продавцем дістав назву assumpsit і, у свою чергу, став основою договірного права.

Будь-яка заява була просто твердженням, за неправильність якого раннє право не надавало ніякого засобу судового захисту. Крім скасування вимоги застосування спеціальних слів до застереження (згодом її було замінено гнучкішим, але менш визначеним підходом — спробою з'ясувати наміри сторін при визначенні, під яку категорію підпадає твердження — це заява чи умова контракту), до початку XIX століття істотного розвитку цієї сфери права не відбувалося. На початку ж XIX століття розпочався розвиток умов, що маються на увазі, й одночасно Суд лорда-канцлера виробив як засіб судового захисту розірвання угоди, що присуджується за неумисне введення в оману. Закон про продаж товарів 1893 р. кодифікував розроблені судами умови, що маються на увазі, і вони до сьогодні залишаються по суті незмінними.

Закон про введення в оману 1967 р. надав жертвам шахрайства додаткові права (хоч ще 1963 р. справа Хедлей Байрн проти Хелле-ра започаткувала процес поліпшення становища жертв неумисного введення в оману).

Принцип caveat emptor навіть зі становленням захисту інтересів споживачів остаточно сили не втратив. Це принцип, який право все ще сповідує стосовно продажу землі і, з урахуванням винятків, передбачених статтями 14 та 15 Закону про продаж товарів 1979 р. та аналогічними положеннями щодо угод оренди, оренди з правом викупу та поставок товарів, стосовно продажу товарів. Так, приватний покупець товарів не захищений положеннями статті 14 стосовно задовільної якості товарів або їх відповідності своєму призначенню. Якщо товари, придбані ним мають дефекти, він не має права скаржитися, хіба що продавець порушив висловлену умову, або товари не відповідають опису, даному йому продавцем, або мало місце введення в оману щодо товарів.