Право - Оуенз К. - Оренда товарів

Угода про умовний продаж — це угода про продаж товарів або землі, за якою купівельна ціна або частина її має сплачуватися окремими частинами, і право власності на товари чи землю має залишатися за продавцем (хоч покупець уже буде володіти цими товарами чи землею) доти, доки не будуть виконані відповідні умови про платежі частинам або інші умови, визначені в угоді (стаття 189 Закону про споживчий кредит 1974 p.).

За загальним правом, між умовним продажем і орендою з правом викупу є істотна відмінність, яка полягає в тому, що за умовного продажу покупець може передати дійсний правовий титул безвинній третій стороні, якщо в порушення своєї угоди з власником товарів він продасть їх, перш ніж заплатить за них. На відміну від цього, орендар за угодою про оренду з правом викупу не може передати дійсного правового титулу на товар (див. вище справу Хелбі проти Метьюса). Однак положення статті 9 Закону про агентів 1889 р. змінив Закон про споживчий кредит 1974 p., а саме: в разі споживчого кредиту в розумінні Закону про споживчий кредит 1974 р. (це кредит, виданий на суму не більше 15 тис. фунтів стерлінгів, причому позивальником не є юридична особа) покупець за угодою умовного продажу не вважається особою, яка придбала товари або уклала угоду про їх придбання. Зауважте, що за обставин, коли кредитна угода не пов'язана зі споживчим кредитом, на угоди умовного продажу поширюється дія положень Закону про агентів 1889 р. До набрання чинності Законом про споживчий кредит угоди про умовний продаж регулювалися положеннями Законів про оренду з правом викупу 1964 та 1965 pp.

Продаж на виплат

Поняття угоди про продаж на виплат означає угоду про продаж товарів, за якою купівельна ціна або її частина вноситься окремими платежами, але при цьому це не є угодою про умовний продаж (стаття 189 Закону про споживчий кредит 1974 p.). Фундаментальна відмінність між продажем на виплат і умовним продажем полягає в тому, що при продажу на виплат правовий титул на товари за продавцем не резервується, а отже, покупець, який купує на виплат, одержує право власності на товари або коли передбачено угодою, або за правилами, передбаченими в статтях 16—18 Закону про продаж товарів 1979 р. По завершенні продажу продавець на має більше законних прав на товар. Якщо покупець не зможе заплатити, продавець має право на судовий захист у формі стягнення коштів: про можливість для нього забрати товар не йдеться. Тож покупець може продати товари (хоч він за угодою може бути зобов'язаним повністю сплатити непогашену суму кредиту, перш ніж продавати товар) і звичайним шляхом передати дійсний правовий титул на товари третій стороні. До набрання чинності Законом про споживчий кредит угоди про продаж на виплат регулювалися положеннями Законів про оренду з правом викупу 1964 та 1965 pp.

Видача грошових сум під заставу

Заставоутримувач — це особа, яка позичає готівку під забезпечення товарів. При цьому можливі різні трансакції — від оренди з правом викупу до іпотечного кредиту, коли заставоутримувач одержує заставлені товари у володіння. До набрання чинності Законом про споживчий кредит видача грошових сум під заставу регулювалася положеннями Законів про заставоутримувачів 1872 та 1960 pp. Згідно з цими законами, заставоутримувач мав бути ліцензованим так само, як і позикодавець, для чого він мусив подати заяву до магістрату, який видавав або не видавав (залежно від обставин) дозвіл місцевим органам влади на видачу ліцензії. Ліцензія надавала право на видачу позик не більш як на 50 фунтів стерлінгів. Видача позик на більші суми регулювалась, як можна гадати, Законом про позикодавців, хоч це й не напевно. По завершенні терміну погашення позики застава на суму до 2 фунтів стерлінгів автоматично переходила у власність позикоутримувача. Якщо сума позики була більшою, то товар мав виставлятися на аукціон, хоч на позики в сумі понад 5 фунтів стерлінгів сторони могли укласти спеціальну угоду, на яку дія положень Законів про заставоутримувачів не поширювалася.

Нині видача грошових сум під заставу регулюється положеннями статей 114—121 Закону про споживчий кредит 1974 р. Згідно з цим законом, заставу можна викупити в будь-який час протягом шести місяців після її взяття, або протягом довшого терміну, передбаченого в угоді. У разі, якщо під заставу видано не більше 15 фунтів стерлінгів, право власності на неї переходить до заставоутримувача по завершенні періоду викуплення. В інших випадках заставоутримувач повинен додержуватися встановленої процедури, зокрема, доводити до відома позичальника свій намір продати заставу.

Іпотека під заставу товарів

Законна іпотека під заставу товарів відбувається, коли боржник за іпотекою (власник) передає правовий титул на товари надавачу іпотечного кредиту (позичальнику) за умови, яка передбачає право боржника погасити (виплатити) іпотеку і повернути товар у свою власність. Боржник за іпотекою залишається у володінні товарами протягом усього терміну, щоб зменшити ризик шахрайства (наприклад, коли позичальник стверджує, що має необмежене право на товари). Коли в заставу віддають рухоме майно, причому позичальником є фізична особа, а сума позики не перевищує ЗО фунтів стерлінгів, її необхідно засвідчити заставною. Заставні регулюються Законами про заставні 1878 та 1882 pp. Згідно з цими законами, заставна має оформлюватися за передбаченою законом формою і засвідчуватись одним або кількома свідками. Свідок, що засвідчує заставну, має засвідчити її під присягою і при реєстрації заставної необхідно подати ці свідчення. Реєстрація здійснюється в Королівському суді справедливості. Заставна, не зареєстрована в семиденний термін, є недійсною стосовно товарів, про які в ній ідеться (тобто борг залишається, але товари не можуть використовуватись як його забезпечення). Після набрання чинності Законом про споживчий кредит 1974 р. Закони про заставні не втратили сили — вони й нині регулюють позики під заставу рухомого майна, що видаються фізичним особам.

Примітка: коли зареєстрована компанія бере позику під заставу рухомого майна, вона не повинна реєструвати її у вигляді заставної. Однак, якщо таку позику бере фізична особа, її необхідно зареєструвати у вигляді заставної в Реєстрі компаній протягом 21 дня з моменту виникнення боргового зобов'язання. Це означає, що якщо хтось здійснює "пошук" за компаніями (тобто вивчає подані ними дані), він дізнається про наявність боргового зобов'язання.

Оренда товарів

З правового погляду різні типи оренди товарів подібні між собою, але для зручності з погляду практики їх можна поділити на три такі групи:

а) оренда. Як правило, йдеться про угоду на три — п'ять років. Дороге офісне обладнання зазвичай беруть в оренду;

б) найом за контрактом. Цей термін застосовується до оренди товарів, особливо автомобілів, зазвичай на період від одного тижня до трьох років;

в) прокат. Цей термін застосовується, коли йдеться про оренду споживачем споживчих товарів на короткий або невизначений період.

Слід підкреслити, що наведені вище терміни застосовуються лише для розрізнення на практиці різних ситуацій. Вони не мають ніякого правового значення. До набрання чинності Законом про споживчий кредит 1974 р. орендні угоди не були законодавчо врегульовані. Нині орендні угоди за участю споживачів, відповідно до визначення, даного таким угодам згаданим законом, регулюються положеннями цього закону.