Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Данія

Задовго до приєднання Данії до європейських співтовариств керівництво країни вже здійснило певні конституційні зміни, що створили правові засади для такого приєднання.

У 1953 р. до Конституції Данії було додано ст. 20, яка наголошує: "Повноваження, які відповідно до нинішньої конституції належать органам державної влади, можуть бути делеговані у визначеному законом обсязі міжнародній владі, яка може бути створена за взаємною згодою з іншими державами з метою розвиту міжнародного правопорядку та співробітництва".

У1972 р. парламентом Данії було ухвалено закон про вступ до європейських співтовариств. У ньому є положення, які регулюють питання про співвідношення права європейських співтовариств та внутрішнього права. Зокрема, ст. 2 вказує на те, що повноваження, які Основний Закон надає владі королівства, можуть здійснюватися інститутами європейських інтеграційних об'єднань у межах, встановлених договорами. Стаття 3 закону служить генеральною відсилкою до права європейських інтеграційних об'єднань, яка вводить у дію на території Данії положення права ЄС, що мають характер прямої дії. У ній зазначено, що положення договорів набувають чинності у Данії, оскільки вони мають пряме застосування на підставі права ЄС.

Положення права ЄС, що не мають характеру прямої дії, повинні здійснюватись на практиці урядом, якому парламент надав для цього достатньо обмежену компетенцію. Зокрема, уряд повинен доповідати парламентові про всі намічені європейськими інтеграційними об'єднаннями заходи. Парламентом було також створено спеціальний комітет. Уряд має надавати йому інформацію стосовно пропозицій, поданих Раді Євросоюзу для ухвалення рішень, що матимуть пряму дію або потребуватимуть схвалення парламенту.

Слід також зазначити, що порівняно з іншими державами-членами Євросоюзу в Данії існує найбільш сильна опозиція стосовно участі в європейських інтеграційних об'єднаннях, вплив якої позначився на встановленні порівняно суворого контролю парламенту за здійсненням інтеграційних заходів у країні.

Застосування права Євросоюзу в Данії в цілому відбувається без особливих складнощів, незважаючи на дуалістичні тенденції в судовій практиці й ті проблеми, що виникли з ратифікацією договорів, які доповнювали базові угоди про європейські інтеграційні об'єднання.

Застосовуючи право ЄС, уряд діє на засадах передачі повноважень, визначених Актом про приєднання (п. 5). Парламент зі свого боку пильно стежить за тим, щоб уряд погоджував з ним свої дії у всіх випадках, коли вносяться зміни до актів Євросоюзу.

Закон про приєднання визнав пряму дію норм права ЄС (п. 3).

Національні суди, як правило, намагаються тлумачити національні закони таким чином, щоб не допускати суперечностей між ними та правом ЄС.

Запобіганню конфліктів посприяли також ухвалені у 1994 та 1997 рр. рішення Високого суду, в яких він відмовився розглядати питання щодо неконституційності Маастрихтського договору.

Проте Високий суд Данії у рішенні від 6 квітня 1998 р., хоча й відмовився розглядати позов щодо неконституційності Маастрихтського договору, все-таки вказав урядові країни на необхідність утримуватися від участі в ухваленні актів Ради Євросоюзу, що виходять за межі установчих договорів. Він звернув увагу судових установ на важливість дотримання положень стосовно передачі суверенітету, закріплених у Законі про приєднання до європейських співтовариств, відмовляючись визнавати акти Євросоюзу, що суперечать цьому законові. Тобто Високий суд завжди може поставити питання стосовно можливого порушення положень про передачу суверенітету.

З іншого боку, хоча конституція країни закріплює відносно обмежене коло прав людини, згідно з наявною доктриною будь-який конфлікт між правом ЄС у цій сфері та положеннями Основного Закону має вирішуватися на користь положень конституції.