Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Латвійська Республіка

Конституція Латвії 1922 р. належить до конституцій старої хвилі. Тому вона не містить багатьох положень, характерних для новітніх конституцій. Навіть розділ про права та свободи людини було включено до її тексту у зв'язку з поправками, прийнятими у 1998 р. Це стосується і положень щодо співвідношення норм міжнародного та національного права. Тому вступ Латвії до ЄС передусім вимагав підготовки її конституційних норм до функціонування як у рамках ЄС, так і всього міжнародного співтовариства.

У 2003 р. до ст. 68 Основного Закону було включено положення, згідно з яким "при укладанні міжнародних договорів Латвія може, з метою зміцнення демократії, делегувати міжнародним інституціям частину компетенції державних інституцій. Міжнародні договори, якими міжнародним інституціям делегується частина компетенції державних інституцій, сейм може затвердити на засіданнях, в яких бере участь не менше ніж дві третини членів сейму, і для їх затвердження необхідною є більшість у дві третини голосів присутніх депутатів.

Рішення про участь Латвії в ЄС приймається шляхом всенародного голосування, яке може провести сейм. На вимогу щонайменше половини членів сейму рішення щодо суттєвих змін умов участі Латвії у Європейському Союзі приймаються шляхом всенародного голосування.

Тим самим Латвія приєдналася до низки держав-членів Євросоюзу, конституції яких дозволяють передачу частини компетенції європейському інтеграційному об'єднанню.

Водночас Конституція Латвії вимагає вирішення суттєвих питань, пов'язаних з умовами членства країни в Євросоюзі, шляхом проведення референдумів. У цьому зв'язку ст. 79 Конституції Латвії передбачає, що відповідний законопроект, переданий на всенародне голосування, вважається прийнятим, якщо число тих, хто брав участь у голосуванні, становитиме не менше половини виборців і якщо більшість з них проголосує за ухвалення законопроекту.

Нові зміни до Конституції Латвії були внесені у 2004 р. Стаття 101 Основного Закону надає громадянам Латвії та громадянам Євросоюзу, що постійно мешкають у країні, право на участь у самоврядуванні відповідно до загальної практики, що має місце в країнах-членах ЄС.

У Конституції Латвії відсутні положення про пріоритет та пряму дію положень права Євросоюзу у внутрішньому правопорядку країни.

Литовська Республіка

Конституцію Литви було прийнято у 1992 р. Рішення про вступ Литви до ЄС було затверджено на референдумі, що відбувся 10,11 травня 2003 р. 13 липня 2004 р. було прийнято конституційний закон "Про доповнення Конституції Литовської Республіки Конституційним актом "Про членство Литовської Республіки в Європейському Союзі", і внесено відповідні доповнення до ст. 150 Конституції Литовської Республіки, яка містить перелік конституційних законів. Важливо те, що Литва зайняла негативну позицію щодо приєднання до будь-яких об'єднань, створення яких можливе на теренах колишнього Радянського Союзу, шляхом прийняття акта "Про неприєднання Литовської Республіки до пострадянських східних союзів", який також належить до конституційних законів.

В акті про членство Литви в ЄС ідеться про те, що Литва передає Євросоюзу компетенцію державних органів у галузях, передбачених договорами. Пункт 2 цього акта проголошує, що правові норми ЄС є частиною правової системи Литовської Республіки, вони мають пряму дію, якщо це випливає з договорів, на яких засновано ЄС. У разі колізії національних правових норм з нормами, ухваленими органами ЄС, останні мають перевагу над законами та іншими правовими актами Литви.

Відповідно до ст. 105 Конституції Литви Конституційний Суд надає висновки про відповідність міжнародних договорів Конституції.