Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - 5. Правове регулювання внутрішнього водного транспорту в Європейському Союзі

Водний транспорт в Європі відіграє дуже важливе значення як у внутрішніх, так і в експортно-імпортних вантажних перевезеннях Євросоюзу. Більше 90% зовнішньої торгівлі Євросоюзу і близько 43% внутрішньої торгівлі відбувається з використанням морського транспорту. Вантажні перевезення внутрішніми водними шляхами становлять 12% від усього обсягу перевезень внутрішнім транспортом. Протяжність каналів та річок у Європі, які з'єднують сотні міст та районів промислової концентрації та забезпечують надійне обслуговування вантажоперевезень і пасажирів, перевищує 35 000 км. Практично всі держави мають вихід до моря чи розташовані уздовж судноплавних рік. Двадцять із 27 держав-членів Євросоюзу мають власні внутрішні водні шляхи, 12 з яких мають об'єднані водні мережі.

Порівняно з іншими видами транспорту внутрішньоводний характеризується надійністю у здійсненні перевезень і має запас невикористаних можливостей. Внутрішньоводний транспорт сьогодні є конкурентоспроможною альтернативою залізничного та автомобільного транспорту в Європі. Такі перевезення надійні, економічні, безшумні та не завдають шкоди довкіллю. Морський транспорт та перевезення по внутрішніх водних шляхах - найважливіша складова взаємодоповнюючої транспортної системи. Вони надають можливість використати вузькі проходи між Францією та Іспанією у Піренеях або між Італією та рештою території Європи в Альпах, так само як між Францією та Великою Британією і між Німеччиною та Польщею.

Законодавча база внутрішнього водного транспорту є близькою за цілями, напрямами правового регулювання і правовими інструментами до правової регламентації відносин на автомобільному та залізничному транспорті.

Існують три режими правового регулювання внутрішньоводного транспорту в Євросоюзі:

- режим технічних вимог, який застосовується для судноплавства по річці Рейн, що базується на правилах, установлених Центральною комісією судноплавства по Рейну, яка створена відповідно до Мангеймської конвенції 1868 р.;

- режим технічних вимог, який введений Дунайською комісією і стосується суден, що здійснюють перевезення по річці Дунай;

- режим технічних вимог до суден, що застосовується на водних шляхах Євросоюзу за межами Рейну.

Директива № 82/714 встановлює технічні вимоги для суден внутрішніх водних шляхів і запроваджує класифікацію внутрішньоводних шляхів. Відповідно до зазначеної Директиви внутрішні водні шляхи поділяються на зони відповідно до географічного розташування (зони 1, 2,3,4).

Більшість перевезень внутрішніми водними шляхами Євросоюзу відбувається по Рейну. Таким чином, головними положеннями, що регулюють внутрішню навігацію, є ті, що закріплені в Переглянутій конвенції щодо навігації по Рейну (Мангеймська конвенція) 1868 р. та Додатковому протоколі 2, який було підписано в Страсбурзі 1979 р. і яким було внесено зміни до Конвенції. З метою запровадження основних положень цих документів у право Євросоюзу Рала ухвалила низку правових актів, що встановили умови здобуття перевізниками права на участь у заходах, регульованих Переглянутою конвенцією щодо навігації по Рейну стосовно суден, які належать Рейнській навігації. Міждержавним органом, який координує національні інтереси зацікавлених держав щодо судноплавства по річці Рейн, є Центральна комісія судноплавства по Рейну, яка була створена ще в 1815 р. Членами комісії є Бельгія, Велика Британія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Швейцарія. Центральна комісія судноплавства по Рейну (далі - ЦКСР) здійснює свою діяльність згідно з Переглянутою конвенцією про судноплавство на Рейні 1968 р. та додатковими протоколами до неї. Штаб-квартира знаходиться у Страсбурзі. До компетенції ЦКСР належать:

- розгляд скарг у зв'язку із застосуванням конвенції, а також виконанням правил, спільно встановлених прибережними країнами;

- визначення умов, за якими судна, які не належать рейнському судноплавству, можуть здійснювати перевезення по Рейну;

- прийняття правил обстеження суден;

- видача рейнських патентів судноводіїв;

- прийняття рішень за апеляційними скаргами на рішення рейнських навігаційних суден;

- обговорення пропозицій прибережних держав щодо розвитку судноплавства.

Таким чином, суднове свідоцтво Євросоюзу не визнається у водах річки Рейн, а вимоги щодо отримання сертифіката Рейнської навігації розробляє ЦКСР.

Починаючи з 1990-х рр. набули чинності нормативно-правові акти, які впливали на лібералізацію та функціонування ринку внутрішньоводного судноплавства. Регламент Ради № 3921/91 запровадив свободу каботажних перевезень та встановив умови, згідно з якими іноземний перевізник може здійснювати перевезення вантажів та пасажирів внутрішніми водними шляхами у державі-члені. Порядок здійснення каботажних перевезень регулюється національним законодавством держав-членів. Регламент Ради № 1356/96 запровадив принцип свободи надання послуг і передбачив спільні правила, що застосовуються при перевезеннях вантажів та пасажирів внутрішнім водним транспортом між державами-членами. Закріплено, що будь-який перевізник вантажів або пасажирів внутрішнім водним шляхом має право здійснювати перевезення між державами-членами та транзитом через ці держави без будь-якої дискримінації з підстав походження чи місцезнаходження, за умови що він: зареєстрований в державі-члені відповідно до законодавства цієї держави; отримав право на здійснення міжнародних перевезень вантажів або пасажирів; використовує для транспортних операцій судно, зареєстроване в державі-члені, або, якщо такої реєстрації не було здійснено, зазначені операції здійснюються згідно із сертифікатами, які свідчать, що це судно є частиною флоту держави-члена або відповідає умовам Регламенту Ради, що встановлює правила та умови для перевізників-нерезидентів.

Директива Ради № 96/50 є інструментом гармонізації умов видачі національних сертифікатів капіталів судна на право керування судном для перевезення вантажів або пасажирів внутрішніми водними шляхами Союзу. Директивою встановлено мінімальні вимоги до видачі сертифікатів капітанів суден і до форм сертифікатів. Директива спрямована на упорядкування загальних вимог для видачі цих сертифікатів, при цьому враховуються різні підходи у законодавстві держав-членів до визначення правил отримання сертифікатів. Директива застосовується до капітанів суден, які займаються перевезенням пасажирів, вантажів внутрішнім водним шляхом, що мають сполучення з шляхами держав-членів, і не є обов'язковою для перевезень, що здійснюються в межах водного простору однієї держави-члена для суден, що перевозять не більше 20 пасажирів (не враховуючи команду) або довжина яких не перевищує 20 м. Директивою Ради № 91/672 було закріплено принцип визнання сертифікатів капітанів суден. Директива передбачає взаємне визнання національних сертифікатів капітанів судна на право керування суднами для перевезень вантажів та пасажирів внутрішніми водними шляхами. Для цілей цієї Директиви сертифікати капітанів суден поділяються на дві групи: група А - сертифікати капітанів суден, дійсні на всіх водних шляхах морського характеру; група В - сертифікат капітана судна, дійсний на всіх інших водних шляхах Союзу, за винятком річок Рейн, Лек та Ваал ь.

Регламент Ради № 718/99 визначав політику щодо розвитку флоту Євросоюзу і є обов'язковим для всіх внутрішніх водних суден, які здійснюють перевезення товарів. Метою є не допустити перевищення пропозицій над попитом у сфері торгового флоту. Згідно з Регламентом кожна держава-член, внутрішні води якої пов'язані з водами іншої держави-члена та тоннаж флоту якої перевищує 100 000 тонн, повинна заснувати внутрішній водний фонд (відповідно до свого національного законодавства із використання власних адміністративних ресурсів), в якому мають бути представлені перевізники держав-членів. Фонд складається з основного та резервного, останній матиме три окремі рахунки для суден із сухим вантажем, для танкерів та для суден-штовхачів. Розміри внесків до фонду, а також виплат з нього обчислюються для вантажних суден з огляду на їх вантажомісткість, а для суден-штовхачів - з урахуванням їх потужності. Регламент містить умови та правила введення в експлуатацію нових внутрішніх транспортних потужностей (зокрема, правило "старе заради нового").

Основним досягненням Євросоюзу є повна лібералізація ринку внутрішнього водного транспорту з 2000 р. у зв'язку з прийняттям Директиви № 96/75 про системи фрахтування та ціноутворення на національному та міжнародному рівнях. Метою Директиви є подальший розвиток та використання потенціалу внутрішньоводного транспорту, в тому числі посилення конкуренції у цьому секторі, запровадження вільної системи фрахтування та ціноутворення. Встановлення цін та укладення договорів здійснюється вільно відповідно до положень Директиви, в якій зазначено, що "контракти на національне та міжнародне перевезення внутрішніми водними шляхами вільно укладалися сторонами, а ціна за перевезення встановлювалася в результаті вільних переговорів".