Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - 2. Соціальна політика Євросоюзу та її основні моделі

Соціальна політика означає в широкому розумінні діяльність національної влади щодо організації та підтримання добробуту держави на користь її громадян. Для реалізації соціальної політики держава, шляхом регулювання, втручається у перерозподіл суспільних благ, зменшує негативні наслідки функціонування ринку праці. Перерозподіл державою суспільних благ є головним завданням соціальної політики. Це здійснюється з метою забезпечення колективних соціальних потреб (охорона здоров'я, охорона праці, освіта, професійне навчання тощо) та соціального забезпечення тієї частини населення, яка потребує допомоги держави (пенсіонери, інваліди, безробітні, багатодітні сім'ї). Тобто соціальна політика розглядається як національний феномен. Однак у рамках Євросоюзу вона набула значення загальноєвропейського феномену.

Європейська соціальна політика з'явилася в унікальному політичному середовищі, сформованому європейською історією, цінностями, нормами. Кожен член ЄС має особистий історичний і культурний вплив на форму своєї соціальної політики, втім, є спільні фактори, які й дозволили розробити загальноєвропейську модель соціальної політики.

Визнаним пріоритетом при створенні Європейських співтовариств була необхідність вирішення економічних завдань, хоча розглядалися і соціальні питання. З розвитком ЄС роль та значення соціальної сфери поступово зростали. Однак модель соціальної політики ЄС залежала від визначення межі економічної інтеграції держав ЄС та балансу між економічною свободою та соціальною спрямованістю. Крім того, загальноєвропейська соціальна модель залежала від моделей соціальної політики, які панували в державах-членах.

Соціальна політика ЄС протягом свого розвитку ґрунтувалася на двох основних моделях: неоліберальній моделі та моделі соціальної справедливості.

Неоліберальна соціальна модель

Концепція мінімалізму (або неоліберальна ринкова модель) грунтується на небажаності існування соціального виміру взагалі. Кожен індивід на рівних умовах може конкурувати в межах ринку. Подальше державне втручання з метою соціального захисту та перерозподілу суспільних благ не вважається необхідним. Соціальне регулювання розглядається як занадто обтяжливе для бізнесу і таке, що заважає гнучкості вільного ринку, яка, у свою чергу, є необхідною для конкуренції в умовах глобальної економіки. Така соціальна модель асоціюється переважно з колишніми консервативними урядами Великої Британії (1979-1997), на думку представників яких не було необхідності в дотриманні соціального курсу на європейському рівні. Це пояснювалося тим, що високі соціальні стандарти мають виступати винагородою для ефективного вільного ринку. Так, Німеччина може дозволити собі високий рівень соціального захисту, тому що вона має спроможну, ефективну економіку, і такий соціальний захист є винагородою тим, хто працює на цей успіх.

Прихильники неоліберальної моделі стверджували, що соціальна політика взагалі шкідлива для довгострокових інтересів ЄС. Вимоги дотримання високих соціальних стандартів у менш економічно розвинених державах заважатимуть змаганням на внутрішньому ринку. Це відбуватиметься тому, що виникатиме перевага регіонів з відносно низькою вартістю праці, які можуть приваблювати інвестування в такі країни. Від такого інвестиційного стимулювання треба буде відмовлятися, якщо високі соціальні стандарти потребуватимуть високих затрат системи соціального захисту держави.

Таким чином, відповідно до неоліберальної моделі інститути ЄС не повинні були впроваджувати соціальні стандарти на європейському загальному рівні, а мали б залишити внутрішній ринок функціонувати лише з урахуванням економічних чинників.

Іншою моделлю соціальної політики, близькою до неолібералізму, є модель конвергенції або поступового зближення різних економічних систем. Згідно з нею впровадження соціальної політики загальноєвропейського рівня також не передбачається. Вважається, що політичні і економічні сили в рамках внутрішнього ринку повинні самостійно сприяти тенденції зближення національних соціальних стандартів. Держави-члени не потребують правового регулювання та координації національних соціальних курсів. Вони повинні відчути таку необхідність з економічних причин, завдяки тіснішій економічній інтеграції.

Таким чином, в основу неоліберальної теорії та теорії зближення економічних систем покладено тезу про заперечення будь-якого втручання у сферу соціальної політики на загальному рівні та її виключно національний характер.

Модель соціальної справедливості Пов'язана з церковно-ліберальною концепцією Європейської соціальної конституції. Водночас, корінням вона сягає у Римський католицизм та має відношення до Німеччини і Австрії, де наприкінці XIX ст. було вперше запроваджено систему соціального забезпечення. В рамках моделі соціальної справедливості має гарантуватися існування вільного та рівного суспільства, в основі якого лежатимуть ринкові домовленості на базі чесної, вільної конкуренції.

Модель соціальної справедливості ґрунтувалася на тому, що заходи соціальної політики, які мають здійснюватися за допомогою корегування вільного ринку, необхідні для забезпечення та підтримки соціального порядку. Вільне функціонування ринку спричиняє загрозу появи соціальної дезорганізації. Відповідно до моделі справедливості інтенсивність конкурентного тиску, зумовленого європейською економічною інтеграцією, може призвести до появи ще більшої кількості осіб, які виявилися неконкурентоспроможними на ринку. Результатами економічної інтеграції будуть безробіття та бідність, які призведуть до появи таких соціальних хвороб, як злочинність, расизм тощо. Тому відсутність загальноєвропейської соціальної політики матиме дезінтегруючий ефект.

З моделлю соціальної справедливості пов'язана теорія соціального демпінгу. Згідно з нею метою соціальної політики є створення внутрішнього ринку на основі принципів вільної справедливої конкуренції. Тоді існування різних соціальних стандартів у державах-членах ЄС обов'язково призведе до торгівельних суперечок та війни цін. Держави-члени, в яких встановлено менші заробітні плати і нижчий рівень соціального захисту, будуть стримувати покращення умов праці та життя з метою збільшення експорту в інші країни ЄС або для захисту свого національного ринку.

Таким чином, згідно з моделлю соціальної справедливості та соціального демпінгу втручання у соціальну сферу на загальному рівні є необхідним. Інакше роботодавці в державах з високим рівнем соціального захисту опиняться у невигідному становищі на вільному єдиному ринку порівняно з роботодавцями країн меншої соціальної захищеності. Для захисту своїх інтересів підприємства будуть вимушені перенести потужності в соціально менш розвинуті країни. Результатом цього буде скорочення невиробничих витрат за рахунок менших соціальних вкладів, відсутності жорстких вимог до охорони здоров'я та безпеки. Крім того, легітимізація високих стандартів на загальному рівні не буде вигідна більш конкурентоспроможним країнам. Це пов'язано з тим, що їм доведеться фінансувати підтримку високих стандартів у менш економічно розвинених країнах. Тому згідно з положеннями теорії соціального демпінгу для збереження конкурентоспроможності в більш розвинутих країнах соціальні стандарти будуть знижуватися.

Таким чином, з точки зору моделі соціальної справедливості наслідком неоліберальної політики обов'язково має стати загальне зниження соціальних стандартів на всій території ЄС. Нова модель ґрунтувалася на тому, що заходи соціальної політики, які мають здійснюватися за допомогою корегування вільного ринку, необхідні для забезпечення та підтримки соціального порядку.

Поширення моделі соціальної справедливості на рівні ЄС відбулося з прийняттям Радою ЄС у січні 1974 р. першої соціальної програми дій для ЄЕС. Утім, на той період більшість держав-членів ЄС запровадили цю модель соціальної політики на національному рівні.

У рамках моделі соціальної справедливості сформувалися різні течії, які виходили з соціальних демократичних традицій різних європейських держав. Основою скандинавської моделі соціальної справедливості є задоволення матеріальних потреб із забезпеченням участі громадян у житті суспільства та із соціальною згуртованістю. Скандинавська модель у поєднанні з французьким соціалізмом являє собою радикальну версію моделі соціальної справедливості. Відповідно до радикальної версії соціальна політика необхідна для "гуманізації" ринку, виходячи з принципів справедливості та чесності. Економічна ефективність має бути збалансованою з прагненням до добробуту та створенням європейської соціальної ринкової економіки.

Сучасна європейська соціальна модель заснована на моделі соціальної справедливості. Вона передбачає єдність дій держави і громадянського суспільства, спрямованих на задоволення основних матеріальних потреб усіх громадян, на їх участь у житті суспільства та на посилення соціальної згуртованості.