Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - 4. Регламентація робочого часу та часу відпочинку в праві Європейського Союзу

При проведенні соціальної політики Євросоюз приділяє значну увагу питанням регламентації робочого часу та часу відпочинку, закріплюючи мінімальні стандарти у цих сферах. У світовій практиці тривалість максимального робочого часу визначається двома засобами: законом або колективним договором, при цьому обов'язково діє принцип сприяння, згідно з яким не можна погіршувати положення працівника порівняно із закріпленим у законодавстві. Цьому принципу відповідає п. 2 ст. 31 Хартії ЄС про основні права: кожен працівник має право на обмеження максимальної тривалості робочого часу, на щоденний та щотижневий відпочинок, а також на щорічну оплачувану відпустку. Деталізація цього положення міститься у Директиві Європарламенту та Ради 2003/88 ЄС "Про деякі аспекти організації робочого часу".

Директива 2003 р., з метою внесення значних змін та пояснення питань регламентації робочого часу та часу відпочинку на рівні ЄС, замінила собою дві раніше прийняті директиви (Директиви 93/104 ЄС та 2000/34 ЄС). Нова Директива закріплює мінімальні вимоги до безпеки і охорони здоров'я у сфері організації робочого часу, впроваджує мінімальну тривалість щоденного, щотижневого відпочинку, необхідність надання перерв протягом робочого дня, визначає мінімальну щорічну оплачувану відпустку, регламентує деякі питання організації нічної праці, позмінної роботи, трудового розпорядку тощо.

Відповідно до ст. 2 Директиви 2003/88 ЄС "робочий час" означає будь-який період, під час якого працівник працює, будучи у розпорядженні роботодавця, та виконує свою діяльність або обов'язки відповідно до національного законодавства та/або практики. Під "часом відпочинку" розуміють будь-який період, який не є робочим часом. Директива не містить, окрім робочого часу та часу відпочинку, будь-яких проміжних категорій часу. Відповідно, Суд ЄС визнав, що час чергування медичних працівників є робочим часом, навіть якщо лікар упродовж цього періоду безпосередньо не виконував роботу (справи С-303/98 SIMAP [2001], С-151/02 Landeshauptstadt Kiel v Norbert Jaeger [2003]).

Директива 2003/88 ЄС закріплює мінімальні вимоги щодо тривалості робочого часу. Тривалість робочого тижня не повинна перевищувати 48 годин (ст. 6). Такі стандарти є жорсткішими порівняно з Європейською соціальною хартією, прийнятою в рамках Ради Європи, хоча й не відповідають вимогам Конвенції Міжнародної організації праці № 47 про скорочення робочого тижня до 40 годин. Водночас універсальний стандарт стосовно 40-годиного робочого тижня не включає можливу надурочну роботу. Директива не передбачає можливості скорочення тривалості робочого тижня та не регламентує надурочні роботи. Правове регулювання надурочних робот регулюються законодавством держав-членів. У Франції діє норма, згідно з якою такі роботи вимагають згоди профспілки або інспекції праці та компенсуються більшою оплатою, в Бельгії можуть компенсуватися відгулом. У деяких державах не встановлено жодних обмежень щодо надурочних робіт (Данія) або не встановлено максимальну тривалість для працівників чоловічої статі (Велика Британія).

Крім мінімальних гарантій щодо тривалості робочого часу, Директива 2003/88 ЄС регламентує деякі питання нічної праці. Під "нічним часом" розуміють будь-який період тривалістю не менше 7 годин, визначений в національному законодавстві, який повинен включати у будь-якому випадку проміжок часу між 24 та 5 годинами. Тривалість праці у нічний час не має перевищувати 8 годин протягом доби.

До нічних працівників належать, згідно з Директивою, будь-які працівники, які при звичайному режимі впродовж нічного часу працюють не менше трьох годин свого щоденного робочого часу, або будь-які працівники, які можуть під час нічного часу виконати певну частину свого щорічного робочого часу, якщо це закріплено в законодавстві або колективних договорах.

Кожен нічний працівник має право на безкоштовний медичний огляд перед його призначенням на нічну роботу та надалі з регулярними інтервалами (ст. 9). Нічні працівники, що мають проблеми зі здоров'ям, які пов'язані з виконанням нічної роботи, в разі можливості переводяться на денну роботу, яку вони здатні виконувати.

Роботодавці, які регулярно використовують працю нічних працівників, повинні повідомляти цю інформацію компетентним органам держави на їх вимогу.

Поряд із закріпленням певних гарантій для нічних працівників, Директива встановлює спеціальний режим робочого часу для працівників медицини, морського транспорту, служб цивільної авіації та автотранспорту.

Директива запроваджує низку гарантій щодо часу відпочинку. Закріплюється мінімальна тривалість щоденного відпочинку - 11 годин (ст. 3). Якщо робочий день перевищує 6 годин безперервної праці, то працівник має право на перерву протягом робочого дня (ст. 4). Водночас порядок надання та тривалість такої перерви не визначається. Щотижневий мінімальний безперервний відпочинок становить 24 години на додаток до 11 годин щоденного відпочинку (ст. 5).

Право працівників на щорічну оплачувану відпустку мінімальною тривалістю 4 тижні закріплено у ст. 7 Директиви. Мінімальний період щорічної оплачуваної відпустки не може замінюватися грошовою компенсацією, за винятком випадків припинення трудових відносин. Цей стандарт ЄС було відображено в Європейській соціальній хартії, переглянутій у 1996 р.

Гарантії забезпечення права на відпочинок, поєднання сімейного та професійного життя відображено у Директиві 96/34 ЄС "Про рамкову угоду стосовно відпустки по догляду за дитиною". Положення Рамкової угоди поширюються на всіх працівників, як жінок, так і чоловіків, які працюють за трудовим договором та мають дитину віком до 8 років. Відпустка має надаватися тривалістю не менше трьох місяців. Деталізація умов надання такої відпустки визначається колективними угодами в державах-членах.

У 2010 р. Комітетом з питань прав жінок та рівних можливостей ЄС було запропоновано збільшити тривалість оплачуваної відпустки по догляду за дитиною віком до 4 місяців, тобто з 14 тижнів до 20 тижнів.

Причому передбачається можливість передачі одного з чотирьох місяців такої відпустки іншому з батьків, що має позитивно вплинути на поєднання сімейного та професійного життя, а також на забезпечення принципу тендерної рівності у сфері зайнятості. Пропозицію щодо прийняття відповідної Директиви було підтримано Радою міністрів з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров'я та захисту прав споживачів ЄС та Європейським парламентом, що свідчить про можливість запровадження відповідних змін у найближчому майбутньому.

У цілому, мінімальні гарантії ЄС, впроваджені у вторинному законодавстві, можуть бути змінені національним законодавством держав-членів або колективними угодами, якщо вони впроваджують сприятливіші для працівника умови у сфері робочого часу та часу відпочинку. Втім, більшість працівників користуються більш високими соціальними гарантіями порівняно із закріпленими в законодавстві ЄС мінімальними стандартами, а отже, останнім часом роботодавці дедалі частіше намагаються реалізовувати проекти щодо скорочення соціальних гарантій працівників.