Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Тристоронній міжгалузевий соціальний діалог

Соціальні партнери розпочали незалежний діалог у 1985 р. за ініціативи Ж. Делора та продовжують його по сьогодні на саммітах, які періодично проводяться. Організація саммітів здійснюється під егідою Комітету з соціального діалогу (постійний рівень діалогу) та у створених в його рамках технічних робочих групах зі спеціальних питань (ринку праці, освіти тощо). Комітет було створено у 1992 р. як основний форум для двостороннього діалогу на європейському рівні, який збирається щонайменше тричі на рік.

Соціальними партнерами в ЄС визнаються організації, які відповідають таким вимогам: наявність міжгалузевого характеру чи роботи в конкретних галузях та категоріях робіт, організаційної структури на європейському рівні, за можливістю представлення членами організації всіх держав ЄС тощо. Таким критеріям відповідають більше 30 європейських організацій. До них систематично звертаються для погодження позицій у сфері соціальної політики. Список організацій постійно переглядається, однак тільки три соціальні партнери є постійними достатньо репрезентативними учасниками. Тому основними соціальними партнерами, які долучаються до діалогу, є Європейська конфедерація профспілок (ETUC), Європейська конфедерація виробників та підприємців (UNICE) та Європейський центр представників державних підприємств (СЕЕР).

Одним із найважливіших результатів діалогу трьох основних соціальних партнерів було прийняття угоди про роль соціальних партнерів для розвитку соціального виміру ЄС від 31 жовтня 1991 р. Основні положення угоди включено до Протоколу № 14 "Про соціальну політику" до Маастрихтського договору.

Консультації з соціальними партнерам проводить також Комісія ЄС перед прийняттям рішень у сфері соціальної політики. Однак до моменту прийняття остаточного рішення Комісією бажаним є проведення переговорів між соціальними партнерами безпосередньо, для узгодження позицій.

Тристоронній міжгалузевий соціальний діалог

Від самого початку європейського інтеграційного процесу важливим було залучення основних гравців на економічному та соціальному полі до розробки законодавства ЄС. Для ефективного проведення тристороннього діалогу на рівні

ЄС у 1970 р. було створено спеціальний консультативний орган - Постійний комітет з питань зайнятості. Комітет проводить зустрічі за участю представників Ради, Комісії ЄС та соціальних партнерів з метою обговорення соціальних питань, що пов'язані, зокрема, із ситуацією на ринку праці, змінами в економіці.

У 2003 р. Радою ЄС було прийнято рішення про проведення щорічних тристоронніх соціальних саммітів (Рішення Ради 2003/174/ЕС) - зустрічей між керівництвом ЄС, європейських федерацій профспілок та європейських об'єднань роботодавців. У самміті беруть участь три представники Ради, два представники Комісії та по 10 представників від організацій працівників та роботодавців. Технічно координацію роботи делегації працівників здійснює ETUC, делегації роботодавців - UNICE.

Відповідно до ст. 152 ДФЄС тристоронній соціальний самміт з питань росту й зайнятості сприяє соціальному діалогу.

Таким чином, європейський соціальний діалог надав соціальним партнерам можливість на європейському рівні втручатися у вирішення питань у таких галузях, як зайнятість, професійна освіта, свобода пересування, охорона здоров'я та безпека, надання рівних можливостей та ін. Загалом міжгалузевий соціальний діалог передбачає розвиток системи відносин між працівниками та роботодавцями на європейському рівні. Європейські соціальні партнери можуть у рамках європейського соціального діалогу вести обговорення укладення рамкових угод. Було підписано декілька рамкових угод, зокрема про відпустку по догляду за дитиною, про роботу на умовах неповного робочого часу, про роботу за строковим трудовим договором тощо.

Відповідно до ст. 155 ДФЄС є два механізми реалізації таких рамкових угод, які укладені між соціальними партнерами на рівні ЄС за рішенням Ради ЄС або відповідно до процедур і практики, які властиві соціальним партнерам і державам-членам, або на підставі спільного клопотання сторін, що підписали угоду. Так, міжгалузева угода про відпустку по догляду за дитиною набула законодавчої сили завдяки прийняттю відповідної Директиви, що відображала основні положення угоди. А Угода про роботу за допомогою мережі Інтернет стала першою рамковою міжгалузевою угодою, реалізація якої здійснюється за ініціативи сторін, які її підписали, а не завдяки законодавчим документам ЄС (тобто відповідної директиви прийнято не було).

Європейський галузевий діалог

Зв'язки між внутрішньогалузевими та міжгалузевими організаціями характеризуються постійними змінами. Якщо всі європейські федерації профспілок, що представляють основні галузі економіки, є членами ETUC, то мережа організацій роботодавців не є координованою. Багато галузевих організацій роботодавців не вважають себе соціальними партнерами взагалі, хоча і відповідають усім необхідним критеріям. Це призводить до дисбалансу, коли для деяких європейських профспілок неможливо відшукати партнера серед організацій роботодавця при веденні соціального діалогу. Така ситуація ускладнює вирішення проблем та знижує ефективність соціального діалогу.

З 1999 р. до галузевого діалогу в рамках ЄС почали використовувати підходи, які застосовуються до міжгалузевого діалогу (комюніке Комісії ЄС від 20травня 1998 р. "Про розвиток та сприяння соціальному діалогу"). Зокрема, створюються комітети з соціального діалогу. Вперше такий комітет було створено в електроенергетичній галузі у 2000 р.

Разом із тим, незважаючи на наявні проблеми, результатом галузевого соціального діалогу стало прийняття великої кількості документів (більше 150). Ці документи приймаються у формі декларацій, резолюцій, рекомендацій, пропозицій, принципів, кодексів поведінки, протоколів.

Галузевий соціальний діалог дозволяє соціальним партнерам виконувати функцію нагляду та висловлювати свою незгоду з Комісією та Радою, а також забезпечувати можливість для обміну ідеями між соціальними партнерами.

Таким чином, європейський соціальний діалог - це формальні та неформальні переговори між профспілками, роботодавцями на європейському рівні, метою якого є забезпечення активної участі соціальних партнерів у покращенні умов життя та праці в конкретній галузі. А результатом є укладення на рівні ЄС офіційних та обов'язкових для виконання угод, які потім будуть реалізовані на національному галузевому рівні держав-членів.