Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - ЧАСТИНА ІІІ. ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Розділ ХІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

1. Міжнародна правосуб'єктність Євросоюзу

Коли йдеться про механізм зовнішніх зносин ЄС, то насамперед передбачається вирішення питання про міжнародну правосуб'єктність цього об'єднання.

До підписання Лісабонських договорів про Євросоюз і функціонування Євросоюзу питання міжнародної правосуб'єктності ЄС не були врегульовані. Міжнародну правосуб'єктність мали тільки європейські співтовариства. Відповідні повноваження Європейського співтовариства були визначені в установчих документах та розвинуті практикою Суду ЄС. Завдяки саме практиці Суду ЄС мало місце розширення повноважень Співтовариства у цій сфері шляхом закріплення в судових рішеннях концепції паралельної компетенції. Основоположне значення в цьому плані має рішення Суду ЄС від 31 березня 1971 р. У ньому Суд ЄС тлумачить положення установчих документів щодо компетенції органів співтовариства та зазначає, що правосуб'єктність Європейського співтовариства не обмежується лише його правоздатністю з питань діяльності співтовариства у внутрішній сфері, а включає також правоздатність встановлювати договірні відносини з третіми країнами стосовно всіх цілей, зафіксованих у першій частині установчого договору. Тим самим Суд ЄС, спираючись на концепцію дорозумілої компетенції, визначив зовнішню компетенцію Співтовариства як природне поширення впливу внутрішніх відносин на міжнародні зв'язки. Це рішення Суду ЄС має значення і для ЄС як правонаступника Європейського співтовариства.

Щодо міжнародної правосуб'єктності ЄС perse, то це було остаточно вирішено тільки з набуттям чинності Лісабонськими договорами. Передусім потрібно підкреслити, що згідно з положеннями Лісабонського договору про ЄС це об'єднання є суб'єктом міжнародного права. Зокрема, у ст. 47 ДЄС зазначено, що "Союз є юридичною особою". Тобто тут не йдеться про міжнародну правосуб'єктність ЄС. Однак вона випливає з інших положень установчих договорів, в яких закріплені конкретні повноваження ЄС у сфері зовнішніх зносин. Тобто Договір про функціонування ЄС побудований на визнанні функціональної правоздатності Союзу у сфері зовнішніх зносин.

Наявність у Євросоюзу міжнародної правосуб'єктності створює можливості для нормального функціонування об'єднання у політичному та правовому сенсах.

Насамперед Євросоюз в змозі реалізовувати закріплені у Лісабонському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, зокрема, утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені, запровадження громадянства Союзу, забезпечення дотримання "acquis communautaire" тощо (статті 3,21 ДЄС). Він може укладати від свого імені адміністративні чи приватноправові угоди, не кажучи вже про міжнародні договори. Євросоюз спроможний належним чином представляти об'єднану Європу в рамках міжнародних організацій і конференцій. На сучасному етапі це робиться за допомогою Голови Європейської ради, Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки та Комісії, а також шляхом співпраці між дипломатичними і консульськими місіями держав-членів, з одного боку, та Європейської служби зовнішньополітичної діяльності і представництвами Комісії в третіх країнах та міжнародних організаціях - з іншого (статті 24, 27 ДЄС).

Особливості структури ЄС, його юридичної природи та права відображені у правових формах його участі у міжнародних відносинах. Оскільки ЄС є суб'єктом міжнародного права, його завдання полягає у забезпеченні узгодженості всіх напрямів співпраці держав-членів. Використання конкретної правової форми участі Євросоюзу у міжнародних відносинах багато в чому залежить від того, в рамках якого з цих компонентів здійснюється така діяльність. Так, проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, хоча і реалізується з використанням інститутів Союзу, певною мірою перебуває поза межами компетенції об'єднання, і способом її реалізації є колективні дії держав-членів. Це знаходить своє відображення, наприклад, у колективних зовнішньополітичних заявах держав-членів ЄС.

Разом із тим, на практиці не завжди буває дуже легко чітко розподілити сфери компетенції, що належать державам-членам чи ЄС.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, які охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та іншими), укладання міжнародних угод, встановлення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями ЄС використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і ті, що більш характерні для відносин держав з міжнародними організаціями. Прикладом останнього є членство ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО, ЄБРР.

Інша особливість, яка стосується форм реалізації з боку ЄС своєї міжнародної правосуб'єктності, пов'язана з посольським правом. На відміну від інших міжнародних організацій, ЄС заснував у багатьох країнах світу, включаючи Україну, свої дипломатичні представництва, які мають назву "делегації Комісії ЄС". Водночас багато країн мають свої дипломатичні місії при Євросоюзі. Таку місію має і Україна. Створення Європейської служби зовнішньополітичної діяльності сприяє формуванню в межах Союзу власного дипломатичного відомства, яке діє паралельно з дипломатичними відомствами держав-членів.

Дуже змістовною є договірна практика ЄС. Через міжнародні угоди, укладені з іншими країнами, здійснюється розширення дії права ЄС на відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, оскільки такі угоди можуть включати правові положення, запозичені з первинного та вторинного права ЄС, або мати посилання на необхідність приведення внутрішнього права третіх країн у відповідність до положень окремих галузей права ЄС.