Право соціального захисту - Болотіна Н.Б. - 3.2. Право соціального захисту і трудове право

У радянській науковій літературі досліджувалося питання про відмежування трудового права від права соціального забезпечення. Ці питання розглядалися в роботах російських – B.C. Андреева^*266, Р.З. Лівшиця ^*267, М.Л. Захарова і Е.Г. Тучкової^*268 та українських вчених – Б.І. Сташківа^*269, В.М. Андріїва^*270, С.М. Прилипка^*271, Л.І. Лазор^*272 та ін. Виявленню основних тенденцій і соціальної спрямованості правового регулювання праці присвячена монографія О.С. Пашкова і В.Г. Ротаня "Соціальна політика і трудове право"^*273.

*266: { Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР: Учеб. для вузов. – М., 1987. – С. 37–39.}

*267: { Лившиц Р.З. Соотношение трудового права и права социального обеспечения // Вопр. соц. обеспечения. – Вып. 9. – М., 1976.}

*268: { Захаров М.Л., Тучкова ЭХ. Право социального обеспечения России: Учебник. – М.: БЕК, 2001. – С. 92–95.}

*269: { Сташків В. Місце права соціального забезпечення в системі права України // Право України. – 2001. –НИ. – С. 80–83}

*270: { Андріїв В. Співвідношення трудового права та права соціального забезпечення // Сіверянський літопис: Всеукр. наук. журн. – 2000. – №4. – С 253–254.}

*271: { Прилипко С. Розмежування права соціального забезпечення і трудового права // Право України. – 1999. – М& 10. – С 58–61.}

*272: { Лазор Л. Сфера действия права социального обеспечения: проблемы развития отрасли // Актуальні проблеми права: теорія і практика: 36. наук. пр. – Луганськ, 2002. -J4 4.-C. 3–11.}

*273: { Пашков А.С., Ротанъ В.Г. Социальная политика и трудовое право. – М.: Юрид. лит., 1986. – 240 с.}

Право соціального захисту тісно пов’язане з трудовим правом. Фактично право соціального захисту "виросло" з радянського права соціального забезпечення, котре, у свою чергу, у свій час відокремилося від трудового права.

Нині, коли створено значне за обсягом соціально-захисне законодавство, значно легше відокремити це законодавство від трудового. Трудове право і право соціального захисту мають власні предмети правового регулювання. Якщо для трудового права таким предметом є відносини у сфері застосування найманої праці, предметом права соціального захисту є відносини з приводу захисту населення від соціальних ризиків. Ці відносини поширюються не лише на пенсіонерів та інших суб’єктів соціального захисту, а й на працююче населення. Зокрема соціальний захист здійснює "вторгнення" у сферу застосування праці:

1) у тих випадках, коли працівник, як головний суб’єкт трудових правовідносин зазнає соціального ризику. Це традиційні соціальні ризики – тимчасова втрата працездатності, вагітність і пологи, нещасний випадок на виробництві, який спричинив каліцтво чи тимчасову втрату працездатності, старість, досягнення пенсійного віку, смерть працівника;

2) коли особливий соціально-правовий статус особи надає йому як працівнику й особливий соціально-трудовий статус.

Трудовим законодавством закріплено загальне положення про те, що всі працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Це дає підстави окремим науковцям розглядати інститут соціального страхування як інститут трудового права або як спільний інститут трудового права і права соціального забезпечення. Останнє було висловлено Р.З. Лівшицем^*274. В.І. Прокопенко включав відносини з приводу "матеріального забезпечення робітників та службовців у випадку тимчасової або постійної непрацездатності" до предмета трудового права^*275. Вважаємо, що підстав для такого висновку немає. Справді, положення щодо соціального страхування працівників у трудових правовідносинах завжди було закріплене у трудовому законодавстві. Але механізм реалізації цього права згідно із сучасним законодавством суттєво відрізняється від того, що був установлений радянським законодавством. Радянське соціальне страхування мало інший зміст, інші фінансові джерела та інший механізм надання допомог.

*274: { Лившиц Р.З. Соотношение трудового права и права социального обеспечения//Вопр. соц. обеспечения. – Вып. 9. – М., 1976. – С. 27.}

*275: { Прокопенко BJ. Трудове право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – С. 16.}

Законом України від 16 січня 2003 р. № 429-IV (429-15) було викладено у новій редакції главу XVII Кодексу законів про працю України "Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення". Статтею 253 КЗпП встановлено, що всі особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Усі інші норми цієї глави є відсильними. Вони фактично відсилають до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є частиною соціально-захисного законодавства. Зокрема ст. 254 встановлює, що основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування. Працівники та члени їх сімей мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, а також за вислугу років відповідно до закону (ст. 256).

Отже, застосовано такий механізм, що відносини з приводу загальнообов’язкового державного соціального страхування для працівника "зароджуються" у трудових правовідносинах, але регулюються не трудовим, а спеціальним законодавством про соціальне страхування. Це – зовнішні відносини стосовно трудових. Окрім того, профспілки законодавчо і фактично усунені від процедури призначення соціальних допомог працівникам, це здійснює відповідний Фонд соціального страхування. Таким чином, на сьогодні правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюється засобами не трудового права, а права соціального захисту. Слід зауважити, що відносини з приводу соціального захисту стосовно трудових відносин можуть існувати в кілька способів.

По-перше, відносини з приводу обов’язкового державного соціального страхування обов’язково існують паралельно з трудовими відносинами, так би мовити, супроводжують їх. Наприклад, у випадку надання допомог по тимчасовій непрацездатності як із загального захворювання, так і у зв’язку з нещасним випадком на виробництві, при народженні дитини, по догляду за дитиною тощо. Відносини з приводу призначення соціальних виплат як державної соціальної допомоги мають альтернативний характер, вони можуть виникати за певних умов. Наприклад, у тому разі, коли сім’я працівника визнана малозабезпеченою, її члени, в тому числі сам працівник, матимуть право на соціальну допомогу у зв’язку з малозабезпеченістю. Крім того, сім’я працівника може мати право на призначення житлових субсидій та ін.

По-друге, відносини з приводу соціального захисту можуть передувати виникненню трудових правовідносин. Це стосується випадків працевлаштування особи за допомогою державної служби зайнятості.

У цілому відносини у сфері зайнятості та працевлаштування є комплексними за юридичною природою і входять до предмета кількох галузей права і лише невеликою своєю частиною – до предмета трудового права. Державна служба зайнятості є представником держави, на неї покладено обов’язок надання безоплатних соціальних послуг населенню щодо працевлаштування. Для здійснення цих функцій вона наділена владними повноваженнями щодо підприємства. Підприємство зобов’язане: виділяти певну кількість робочих місць у рахунок броні, працевлаштовувати на ці місця працівників за направленням служби зайнятості; обладнати спеціальні робочі місця для інвалідів і забезпечити їх реальне введення в дію шляхом працевлаштування інваліда. Підприємство також зобов’язане надавати службі зайнятості всю інформацію про наявність вакантних місць, вивільнення працівників, простої підприємства, використання працівників з неповним робочим часом. За недотримання таких обов’язків на підприємство накладаються штрафні санкції.

Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості щодо бронювання робочих місць для працевлаштування осіб за направленням служби зайнятості, спеціального обладнання робочих місць для інвалідів і їх працевлаштування, надання інформації службі зайнятості про рух і використання робочої сили, виплати штрафу за порушення законодавства про зайнятість є адміністративно-правовими і регулюються нормами адміністративного права.

Відносини між підприємствами і Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а також відносини між службою зайнятості й громадянами щодо надання послуг з працевлаштування, профорієнтації, підшукування відповідної роботи, професійного навчання, перенавчання, підвищення кваліфікації, надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, а також матеріальної допомоги в період профпідготовки за рахунок коштів Фонду входять до предмета права соціального захисту.

Нагадаємо, що соціальний захист становить сферу, в котрій реалізуються державні заходи щодо захисту населення від соціальних ризиків. Одним із таких ризиків є безробіття з незалежних від особи причин. Для здійснення соціального захисту в цій сфері створено спеціальний страховий фонд – Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Кошти фонду формуються за рахунок страхових внесків роботодавців і працівників, а також деяких інших джерел. Ознаками соціально-захисних відносин є участь у них держави в особі спеціально уповноважених органів – органів соціального захисту, державної служби зайнятості або соціальних фондів; використання методу соціального подання послуг; застосування принципу соціальної солідарності при розподілі соціальних коштів. Всі названі ознаки мають місце при здійсненні службою зайнятості послуг громадянам щодо їх працевлаштування.

Інша група відносин у сфері зайнятості й працевлаштування складається між працівником і підприємством щодо укладення трудового договору на основі направлення служби зайнятості. Сюди також входять відносини з використання працівників на сезонних, громадських роботах за направленням служби зайнятості. У таких випадках укладається трудовий договір, і на працівника поширюється трудове законодавство. Ці відносини складають предмет трудового права.

По-третє, право соціального захисту пов’язане з трудовим правом також тим, що отримавши в установленому порядку певний соціальний статус, наприклад інваліда тощо, ця особа, ставши працівником (уклавши трудовий договір), привносить свій соціальний статус і на підприємство. Тобто відбувається певне "накладення" статусів і це надає такому працівникові особливе правове становище у трудових правовідносинах. У такий спосіб соціальний захист має зв’язок з трудовим правом завдяки реалізації у трудових відносинах численних пільг і гарантій, які встановлені працівникам за їх соціальним статусом. Мова йде про працівників-неповнолітніх, працівників-жінок, працівників – осіб зі зниженою працездатністю та працівників-інвалідів, працівників – осіб похилого віку, працівників – ветеранів праці, працівників – осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тощо. Пільги і гарантії для таких категорій осіб передбачені як нормативно-правовими актами із соціального захисту, так і трудовим законодавством. Причому далеко не завжди ці положення узгоджені. Щодо окремих категорій осіб ухвалено спеціальні закони, які у назві містять слова "соціальний захист", а зміст актів складається з встановлення соціального статусу особи і переліку пільг, гарантій і переваг, на які така особа має право. Реалізація значної частини таких пільг відбувається у трудових правовідносинах. У таких випадках соціальний статус надається особі державою, а забезпечення пільг покладається на роботодавця. Ці відносини "починаються" (виникають) у сфері соціального захисту (право соціального захисту) і переходять у сферу застосування праці (трудове право).

По-четверте, можуть бути випадки, коли трудові відносини передують виникненню соціально-захисних. Наприклад, отримавши на виробництві каліцтво, працівник набуває статусу інваліда; пропрацювавши певну кількість років і з досягненням певного віку, працівник набуває статусу пенсіонера. Причому в національному законодавстві, на відміну від зарубіжної практики і вимог міжнародних стандартів, пенсія виплачується особі незалежно від інших доходів, у тому числі заробітної плати. Тобто переважне число пенсіонерів продовжують працювати й одночасно виступають суб’єктами трудових і соціально-захисних правовідносин.

У цілому ж право соціального захисту і трудове право – це окремі самостійні галузі національного права. Між ними існують зв’язок і взаємодія. Актуальним є узгодження між трудовим законодавством і законодавством про соціальний захист взаємозалежних положень, а також визначення суб’єктів, умов і порядку компенсації роботодавцеві за надані додаткові соціальні пільги працівникам.