Правознавство - Копиленко О.П. - 2. Джерела адміністративного права

Адміністративно-правові норми як загальнообов'язкові, формаль-новизначені правила поведінки, які походять від держави, охороняються ЇЇ примусовою силою і регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення виконавчої влади та в процесі внутрішньої організації усіх державних органів і організацій, містяться в нормативно-правових актах різної юридичної сили. Тобто норми адміністративного права одержують зовнішнє виявлення (формальне визначення) в нормативних актах, які і є його джерелами.

Отже, джерело адміністративного права — це правотворчий акт органу державної влади, який містить адміністративно-правові норми і у зв'язку з цим регулює суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення виконавчої влади та в процесі внутрішньої організації усіх державних органів і організацій.

Особливості джерел адміністративного права полягають у величезній кількості та різноманітності нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми, а також в тому, що серед них переважають підзаконні нормативно-правові акти. Тобто серед джерел адміністративного права відсутній один центральний, стрижневий нормативний акт, навколо якого групувалися б усі інші джерела, що характерно для більшості галузей права (наприклад, у цивільному праві — це Цивільний кодекс, у кримінальному — Кримінальний кодекс тощо). Іншими словами, єдиного Адміністративного кодексу немає, і розробити його неможливо.

Систему джерел адміністративного права утворюють Конституція України, закони та інші законодавчі акти України (тобто акти, що мають юридичну силу закону — основи законодавства, кодекси), міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому порядку, постанови Верховної Ради України, нормативні акти Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, нормативні акти органів виконавчої влади (постанови Кабінету Міністрів України і Ради міністрів АРК; нормативні накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України і АРК; нормативні акти місцевих державних адміністрацій; локальні нормативні акти), рішення місцевих рад та їх виконкомів, прийняті в межах делегованих їм повноважень виконавчої влади.

До джерел адміністративного права можуть бути віднесені рішення Конституційного Суду України, оскільки в результаті діяльності цього органу можуть тлумачитися або визнаватися такими, що не відповідають Конституції України, окремі адміністративно-правові норми.

З. Адміністративні правовідносини, їх структура та особливості

Адміністративні правовідносини — це суспільні відносини, в яких сторони здійснюють права і обов'язки, врегульовані нормами адміністративного права.

Елементами адміністративних правовідносин, як і правовідносин взагалі, є сторони (суб'єкти), об'єкти і зміст. Одна із сторін в цих відносинах завжди є спеціальним суб'єктом, наділеним владними повноваженнями. Іншими суб'єктами (другою стороною) можуть бути органи виконавчої влади, підприємства, організації, установи, об'єднання громадян, громадяни.

В кожному конкретному адміністративному правовідношенні суб'єкти здійснюють надані їм права та покладені на них обов'язки, пов'язані з об'єктом правовідношення, тобто з тим, з приводу чого воно виникає. Таким об'єктом є дії (поведінка) суб'єктів, за допомогою яких реалізуються обов'язки і права, передбачені для даного правовідношення. Ці дії різні за своїм характером; вони можуть бути пов'язані із здійсненням повсякденних завдань управління, з особистими нематеріальними благами (здоров'я, гідність людини тощо), продуктами творчої діяльності, майном. Тобто перераховані блага в таких випадках є предметами, щодо яких здійснюються певні дії, які і визнаються об'єктами адміністративних правовідносин.

Зміст адміністративних правовідносин становлять взаємні обов'язки і права суб'єктів.

Адміністративним правовідносинам властиві всі ознаки, що характеризують правовідносини взагалі. Крім того, для них характерні також певні особливості, обумовлені специфікою предмета адміністративно-правового регулювання:

• вони виникають з приводу здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто права і обов'язки сторін в них завжди пов'язані з цією діяльністю;

• в них завжди беруть участь спеціальні суб'єкти (як правило, органи виконавчої влади або їх представники), наділені державно-владними повноваженнями;

• завдяки участі спеціальних суб'єктів ці відносини завжди є владними;

• виникають вони з ініціативи будь-якої із сторін, згода іншої здебільшого не вимагається (це не означає, що момент попереднього узгодження зовсім виключається, таке узгодження часто передує виданню багатьох актів управління, але тільки в адміністративних договорах попередня згода є обов'язковою умовою виникнення адміністративних правовідносин);

• в разі виникнення спорів, конфліктів між сторонами таких відносин, вирішуються вони, як правило, в адміністративному порядку, тобто вищими органами виконавчої влади або посадовими особами. Звичайно, судовий порядок розгляду спорів також використовується, особливо у відносинах за участю громадян та їх об'єднань, однак кількість таких випадків у загальній масі незначна;

• відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов'язків настає перед державою, а не однієї перед іншою, що характерно для цивільно-правових відносин.

Підставами виникнення, зміни і припинення адміністративних правовідносин, як і будь-яких інших, є юридичні факти, тобто такі життєві обставини, з якими закон пов'язує існування і розвиток правовідносин.