Правознавство - Копиленко О.П. - 2. Міжнародна правотворчість

Міжнародна правотворчість — це активно творча діяльність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

В основі норми міжнародного права лежить угода суб'єктів, яка є єдиним способом створення норм. Формування угоди та її закріплення в правовій нормі відбуваються у визначеному процесуальному порядку. У відповідності з цим порядком узгоджене правило набуває юридичної сили, втілившись у форму звичаю чи договору.

У сучасному міжнародному праві існують два види звичайних норм. Перший, традиційний являє собою сформоване в практиці неписане правило, за яким визнається юридична сила. Другий — новий вид, до якого відносяться норми, створювані не тривалою практикою, а визнанням як таких правил, що містяться в декількох чи одному акті.

При формуванні норм загального міжнародного права основну роль грає протест. Немає протесту — значить держава згодна з новою звичайною нормою. Зі звичайних норм складається ядро всієї міжнародно-правової системи — загальне міжнародне право.

На відміну від загального міжнародного права, партикулярний звичай виражає особливі інтереси обмеженого кола держав. Тому для його формування необхідна згода всіх зацікавлених держав.

До односторонніх актів держав відносяться заяви, ноти, виступи лідерів держав, виступи державних, політичних діячів тощо.

Основним видом односторонніх актів є зобов'язання (наприклад, зобов'язання колишнього Радянського Союзу не застосовувати першим ядерну зброю). Іншим видом односторонніх актів є визнання. Визнаючи той чи інший юридичний акт, ситуацію, держава вже не вправі діяти всупереч своєму визнанню. Більш того, як правило, визнання не може бути відкликано. Так, Україна в односторонньому порядку визнала чинними для себе багато міжнародних договорів колишнього Радянського Союзу.

Наступним видом одностороннього акту є протест (акт протилежний визнанню). Цим актом держава виявляє своє заперечення проти визначеної ситуації, претензій і всього того, що може мати правові наслідки. Протест має бути чітко і публічно висловленим.

Наступним видом одностороннього акту є відмова, яка означає, що держава відмовляється від права, претензії, компетенції, які перестають з цього моменту існувати. Відмова носить остаточний і безповоротний характер. Особливим випадком мовчазної відмови є естоппель (estoppel — позбавлення права заперечення), яка була запозичена з англійського загального права, де вона означає, що сторона зв'язана своїми діями і не може висувати вимоги на шкоду іншій стороні, яка поклалася на ці дії і поводилася відповідно.

Односторонні акти держави не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають зміні або відміні. Односторонні акти мають юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією та перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Кодификація міжнародного права — це процес офіційної систематизації чинних норм міжнародного права, що усуває суперечності, замінює застарілі норми новими. Кодифікація являє собою правотворчий процес. Прийнято розрізняти кодификацію офіційну (здійснюється державами, їхніми організаціями) і неофіційну (проводиться без участі держав громадськими організаціями, приватними особами). Головним різновидом неофіційної кодификації є доктринальна, що здійснюється вченими чи їхніми організаціями.

3. Система міжнародного права
4. Міжнародний правопорядок
5. Міжнародна правосуб'єктність держави
6. Правонаступництво держав та урядів
7. Незалежна Україна у міжнародному співтоваристві
Вступ
Розділ 1. Загальне поняття держави
1.1. Походження держави, основні теорії її виникнення
1.2. Держава, її ознаки
1.3. Функції держави
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru