Правознавство - Копиленко О.П. - 3. Система міжнародного права

Система міжнародного права являє собою комплекс юридичних норм, що характеризується принциповою єдністю й одночасно упорядкованим підрозділом на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути).

Системі міжнародного права властива характерна для неї структура. Під структурою розуміються внутрішня організація системи, розташування і з'єднання її елементів, характер їхнього взаємозв'язку.

Сформований комплекс основних принципів міжнародного права об'єднав, організував і співпорядкував раніше розрізнені групи норм. З'явилася ще одна ознака системи — ієрархія норм, встановлення їхньої співпідпорядкованості. Поступово формується міжнародне процесуальне право, яке є ознакою зрілості правової системи.

Норма міжнародного права — це створене угодою суб'єктів формально визначене правило, що встановлює для них права, обов'язки і забезпечується юридичним механізмом. Норма являє собою загальне правило, розраховане на невизначену кількість випадків. Тому в доктрині здавна ведеться суперечка про те, чи є нормою постанова договору, що закріплює конкретне врегулювання і не піддягає застосуванню до інших випадків. Подібна постанова має ознаки норми: вона регулює відносини сторін, юридично обов'язкова, проте не розрахована на кількаразове застосування. Такого роду постанови зазвичай іменують Індивідуальними нормами.

Класифікація норм. Взявши за основу лише найважливіші критерії, можна припустити наступну класифікацію міжнародно-правових норм:

• за змістом і місцем в системі — цілі, принципи, норми;

• за сферою дії — універсальні, регіональні, партикулярні;

• за юридичною силою — імперативні, диспозитивні;

• за функціями в системі — матеріальні, процесуальні;

• за способом створення та формою існування, тобто за джерелом: звичайні, договірні, норми рішень міжнародних організацій. Модель бажаного стану в майбутньому, що суб'єкти погодилися реалізувати спільними зусиллями і додали їй юридичної сили, називається міжнародно-правовою метою.

Статут ООН визначив основні цілі міжнародного права:

• підтримувати мир і безпеку;

• розвивати дружні відносини;

• здійснювати співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав і свобод людини;

• створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права.

Цілі договору служать критерієм законності заходів для його реалізації.

Характерною рисою міжнародного права є наявність у ньому комплексу основних принципів, під якими розуміються узагальнені норми, що відображають характерні риси, а також головний зміст міжнародного права й мають вищу юридичну силу. В рамках міжнародного права існують різні види принципів. Серед них важливе місце займають принципи-ідеї. До них належать ідеї світу і співробітництва, гуманізму, демократії тощо.

Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами називає наступні принципи.

Принцип незастосування сили чи загрози силою. В якості головної мети Статут ООН постановив: позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, прийняти практику, відповідно до якої збройні сили застосовуються не інакше, як у загальних інтересах. Статут заборонив застосування не тільки збройної сили, але і сили взагалі. Більш того, заборонена навіть погроза силою будь-яким чином, несумісним з цілями ООН.

Статут передбачає можливість застосування сили чи погрози силою лише в двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге, у порядку здійснення права на самооборону у випадку збройного нападу, доти, доки Рада Безпеки не прийме необхідних мір для підтримки міжнародного миру і безпеки.

Принцип мирного вирішення спорів закріплено у Статуті ООН і у всіх міжнародних актах, що викладають принципи міжнародного права. Йому спеціально присвячено ряд резолюцій ГА, серед яких можна виділити Манільську декларацію про мирний дозвіл міжнародних спорів ] 982 р. Першим багатобічним актом, що встановив цей принцип, був Статут Ліги Націй.

Відповідно до Статуту ООН Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. сформулювала принцип у такий спосіб: "Кожна держава вирішує свої міжнародні суперечки з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість".

У Статуті ООН говориться, що принцип невтручання не дає Організації права на втручання в справи, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави, і не вимагає від держав-членів представляти такі справи на вирішення у порядку Статуту. Статут ООН передбачає розвиток співробітництва по значному колу питань явно внутрішнього характеру (наприклад, сприяння підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення, загальної поваги прав людини).

Принцип співробітництва. Ідея всебічного співробітництва втілена в Статуті ООН. Як принцип вона була сформульована в Декларації про принципи міжнародного права. Принцип зобов'язує держави співпрацювати одна з одною, незалежно від розходжень в їхніх політичних, економічних і соціальних системах. Визначені також основні напрямки співробітництва: підтримка миру і безпеки; загальна повага прав людини; здійснення міжнародних відносин у економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій областях відповідно до принципів суверенної рівності та невтручання; співробітництво з ООН і вживання заходів, передбачених її Статутом; сприяння економічному росту в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються.

Принцип рівноправності і самовизначення народів втілено у Статуті ООН, у якому в якості однієї з цілей Організації зазначено: "Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також приймати інші відповідні міри для зміцнення загального миру".

Зміст принципу вперше розкрито в Декларації про принципи міжнародного права: "Всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право у відповідності зі Статутом ООН".

Принцип суверенної рівності. У Статуті ООН у статті про принципи на перше місце поставлено пункт, який говорить: "Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів". Основний зміст принципу полягає в наступному: держави зобов'язані поважати суверенну рівність і своєрідність одне одного, а також усі права, властиві суверенітету, поважати правосуб'єктність інших держав. Кожна держава має право вільно обирати і розвивати свою політичну, соціальну, економічну і культурну систему, встановлювати свої закони й адміністративні правила. Всі держави володіють рівними основними правами й обов'язками. Вони зобов'язані поважати право одне одного визначати і здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права.

Держави повинні сумлінно виконувати свої зобов'язання по міжнародному праву.

На відміну від інших принципів, які складалися в процесі розвитку міжнародного права, принцип сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву затверджувався разом з цим правом. Без нього міжнародне право не було б правом, саме в ньому укладене джерело юридичної сили міжнародного права. Він належить до категорії необхідного права.

Заключний акт НБСЄ 1975 р. доповнив приведений перелік трьома принципами: непорушність кордонів, територіальна цілісність, повага прав людини.

У Декларації про принципи міжнародного права зміст принципу непорушності кордонів викладається в розділі про принцип незастосування сили: "Кожна держава зобов'язана утримуватися від погрози чи її застосування силоміць з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави чи як засіб вирішення міжнародних спорів, у тому числі територіальних спорів і питань, що стосуються державних кордонів.

Принцип територіальної цілісності. Територія є матеріальною основою держави, необхідною умовою її існування. Тому держави приділяють особливу увагу забезпеченню її цілісності. Статут Ліги Націй зобов'язував поважати і зберігати проти всякого зовнішнього нападу територіальну цілісність держав-членів. Статут ООН зобов'язує утримуватися від загрози чи її застосування силоміць проти територіальної недоторканності держав.

Принцип поваги прав людини закріплено, крім Статуту ООН, у Загальній декларації прав людини 1948 р. і в двох пактах 1966 р.: один — про цивільні та політичні права, інший — про економічні, соціальні і культурні права. Було укладено ряд конвенцій з конкретних аспектів: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 р.), про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 p.), про ліквідацію всіх форм дискримінації у відношенні жінок (1979 р.), про права дитини (1989 р.) тощо.