Правознавство - Молдован В.В. - 3. Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин - це матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов'язки учасників правовідносин.

Коло можливих правовідносин визначається чинними нормативно-правовими актами. Усі можливі об'єкти правовідносин умовно поділяють на такі види:

1) предмети матеріального світу: частини матеріальної природи, природні ресурси, земля, надра, ліс тощо;

2) речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі, цінні папери, гроші тощо. Вони є об'єктами майнових правовідносин, таких як купівля-продаж, дарування, застава, обмін, зберігання, спадкоємництво та ін.;

3) особисті немайнові блага: життя, безпека, честь, гідність, відпочинок, освіта, здоров'я, свобода, право на ім'я, недоторканність житла та ін. Вони врегульовані нормами кримінального, адміністративного, цивільного, конституційного, сімейного права та ін.;

4) послуги як результат певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної, освітянської та інших сфер діяльності людини. Наприклад правовідносини, які виникають з приводу перевезення вантажу. Уповноважену особу цікавить переважно результат дій зобов'язаної особи - доставка перевізником вантажу в пункт призначення, а не його поведінка. Закон України "Про права споживачів" передбачає, що послуги, які містять будь-які недоліки (виробничі, рецептурні, лікарські тощо), які завдали збитків життю, здоров'ю, майну споживачів, підлягають відшкодуванню у повному обсязі;

5) продукти духовної творчості. Це результати інтелектуальної діяльності: твори мистецтва, музики, літератури, ноу-хау, комп'ютерні програми та ін. З приводу таких об'єктів виникають правовідносини духовного характеру. Наприклад, правовідносини між автором і видавництвом; відвідування картинної галереї, театральної вистави тощо.

4. Поняття юридичних фактів

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Без юридичних фактів виникнення правовідносин неможливе. Юридичні факти, як і правосуб'єктність, є необхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Наприклад, трудові відносини державних службовців виникають здебільшого на підставі складного юридичного факту, яким є рішення конкурсної комісії та наказ (розпорядження) керівника про призначення на посаду.

Практичне значення і наукова цінність дослідження юридичних фактів полягають у тому, що вони пов'язують право з життям, дозволяють реагувати на зміни у суспільних відносинах. Наприклад, такі суспільно небезпечні діяння, як завідомо неправдива реклама, зараження комп'ютерної мережі вірусом спочатку не вважалися в законодавстві злочинами. Відповідні статті зайняли своє місце у Кримінальному кодексі України лише після того, як подібні діяння отримали поширення і стала зрозумілою їх суспільна небезпека.

Встановлюючи норми права, законодавець повинен "побачити" юридичні факти, виокремити їх з маси різних соціальних обставин і правильно відобразити у нормах діючого законодавства. Неточне виокремлення юридичних фактів, неправильна їх правова оцінка призводять до того, що одним обставинам не надається потрібного значення, інші, навпаки, отримують не властиві їм якості.

Так, для прийому на роботу встановлено поняття "іспитовий строк". Для вичерпного визначення результату "задовільно" чи "незадовільно" було б необхідно зафіксувати велику кількість ознак, винятків, доповнень, уточнень до них. На практиці це вирішується так: чи задовольняє він адміністрацію установи чи організації.

Юридичні факти за юридичними наслідками можуть бути:

Правоутворюючі, на основі яких суб'єкти набувають певних прав і обов'язків. Наприклад, при досягненні певного віку суб'єкт має право брати участь у виборах, вступати у шлюб, здійснювати банківські операції тощо.

Правозмінюючі мають наслідком збільшення або зменшення обсягу певних прав чи обов'язків. Наприклад, з досягненням повноліття особа набуває повної цивільної дієздатності; службове підвищення розширює компетенцію посадової особи.

Правоприпиняючі ліквідують певні права і обов'язки, носієм яких суб'єкт був до виникнення цих фактів. Так, звільнення особи з посади судді анулює її права та обов'язки, що були пов'язані з цією посадою.

У результаті усиновлення дитина з юридичної точки зору набуває нових батьків і родичів, за загальним правилом акт усиновлення припиняє правовий зв'язок дитини з її батьками та іншими родичами. Таким чином, усиновлення - це одночасно і правоу-творюючий, і правоприпиняючий факт.

Юридичними фактами можуть бути правові презумпції.

Правова презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.

Види правових презумпцій:

- презумпції, що не можуть бути спростовані, - закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказів (наприклад презумпція недієздатності неповнолітнього);

- презумпції, що можуть бути спростовані, - закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, доки відповідно до встановленої процедури не буде встановлене інше (презумпція невинуватості).

Кожна галузь права має свій набір презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплена презумпція розумності і добросовісності учасників цивільних правовідносин. Це означає, що учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним, а доказувати його недобросовісність повинен той, хто з такими діями пов'язує певні юридичні наслідки.

Презумпції у конституційному праві: правовий статус особи ґрунтується на презумпції невід'ємності прав і свобод людини і громадянина, неприпустимості їх обмеження; основні права і свободи людини належать кожному від народження; правосуддя здійснюється лише судом; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України).